ГОРДОН
 
 
Публікації ЕКСКЛЮЗИВ "ГОРДОНА"

Заступник командира полку Калиновського Кабанчук: Падіння режиму Лукашенка може призвести до ефекту доміно – парад суверенітетів, вихід регіонів зі складу РФ

Цей матеріал можна прочитати і російською мовою
Кабанчук: Російська армія зараз збір блатних і жебраків
Кабанчук: Російська армія зараз – збір блатних і жебраків
Фото з особистого архіву Кабанчука
Олена ПОСКАННА
журналістка, редакторка

Вадим Кабанчук – білоруський політв'язень, заступник командира білоруського полку імені Кастуся Калиновського, який входить до Іноземного легіону сил тероборони ЗСУ. Кабанчук приїхав до України 2014 року. Спочатку займався волонтерською діяльністю, потім із побратимами організував військові тренування для добровольців і сам добровольцем у складі Добровольчого українського корпусу вирушив у Донецьку область. Воював у Пісках біля донецького аеропорту, на околицях Авдіївки, Волновахи та Мар'їнки. У 2017 році одружився і покинув службу. Три роки тому Україна надала йому міжнародний захист. 24 лютого, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення, Кабанчук повернувся у стрій. В інтерв'ю виданню "ГОРДОН" він розповів про те, як люди в Білорусі сприймають війну в Україні, чи готові білоруські військові брати участь у російській агресії, наскільки Олександр Лукашенко керує своїми військами й незалежний від президента Росії Володимира Путіна.

Коли Росія зазнає воєнної поразки, тоді з'являться необхідні умови для змін у Білорусі

 Що вас привело до України?

 Я приїхав у березні 2014 року, коли розпочалася воєнна агресія Росії проти України, анексували Крим. У мене вже тоді було розуміння, що Росія й Україна йдуть до глобального зіткнення, між ними буде війна. Ця війна фактично – війна зі спільним ворогом українців і білорусів  із Російською Федерацією, яка підтримує режим Олександра Лукашенка. Не прибравши цієї підтримки, шансів на зміни в Білорусі немає.

Для себе я зрозумів, що відкривається вікно можливостей: коли Росія зазнає воєнної поразки, тоді з'являться необхідні умови для змін у Білорусі. Тобто мій розрахунок був прагматичним.

 І чим ви зайнялися тут?

 Спершу волонтерив. Потім зібрали групу білорусів і почали проводити військові тренування. Було враження, особливо після Іловайського котла, що війна докотиться до Києва. Ми так вирішили: тренуймося, росіяни підійдуть ближче, і ми вступимо в бій. Коли фронт стабілізувався, наші хлопці почали виїжджати на фронт. Здебільшого потрапляли в Добровольчий український корпус. Восени я сам поїхав до Пісків під донецьким аеропортом. Потім були Авдіївка, Мар'їнка. У підсумку я "на нулі" провів вісім-дев'ять місяців.

У 2017 році почав займатися особистими справами, навіть устиг одружитися з українкою. Вона також доброволиця. Ми з нею познайомилися за трагічних обставин. Був бій під Волновахою, загинув один наш хлопець, а другого доправили до шпиталю в Запоріжжя. На жаль, він за два тижні після поранення помер. За ним доглядала моя майбутня дружина. Вона не лікарка, але допомагала медикам. Ми в лікарні познайомилися з нею, коли я приїхав провідати побратима. Щоб укласти шлюб, виїжджав на 10 днів із Мар'їнки. Потім повернувся, ще якийсь час служив, але потім вирішив пожити цивільним життям із сім'єю в Черкаській області.

 Що змінилося для вас після 24 лютого?

 Я стежив за новинами і припускав, що буде загострення війни. Було багато інформації про наступ, багато даних про підготовку до нас надходило з Білорусі. Тому ми з побратимами домовилися: щойно росіяни почнуть, ми створюємо свій підрозділ. Так і вчинили.

Причому я й припускав, що все розпочнеться саме 24 лютого. Тому що росіяни 23-го відсвяткують День радянської армії, а потім попруть. Так і сталося, але сам початок вторгнення я проспав. Тільки о 8.30 на кухні почув по радіо, що відбуваються обстріли.

З дружиною склали речі й одразу виїхали до Києва. Ми заздалегідь із білоруськими добровольцями домовилися, що в разі початку воєнних дій збираємося в Києві, у певному місці. Приїхали на точку збору, чекали на зброю. Нам зателефонували і сказали, що є зброя в теробороні полку "Азов". Так ми там і опинилися. Разом з азовцями звільняли Київську область.

Немає великих побоювань, що білоруська армія становитиме серйозну військову загрозу в разі наземної операції. Максимум, де їх можуть використати, – це другий ешелон.

 Скажіть, у громадян Білорусі є розуміння того, що відбувається в Україні, чи тільки сліпа віра своєму Лукашенку, що все правильно?

– Як і скрізь, суспільство не однорідне. Але проблема в тому, що білоруське суспільство перебуває в російському інформаційному полі. Звісно, там не так промивають мізки, як у Росії, але й серед білорусів є ті, хто сліпо вірить у пропаганду. Щоб ви розуміли, ці біснуваті кисельови, соловйови щодня на білоруському ТБ. Уявляєте, що вони верзуть?

Ми, наскільки можемо, скануємо громадську думку всередині країни, зокрема білоруських військових – усе ж таки більшість не хоче жодної війни і тим паче війни з Україною. Білорусів у принципі слово "війна" лякає. Це на генетичному рівні закладено – стільки воєн прокотилося Білоруссю, що для народу це страшно.


Кабанчук: Фото з особистого архіву Кабанчука

Кабанчук: Лукашенко провів передпередпродажну підготовку Білорусі Путіну. Фото з особистого архіву Кабанчука


За соцопитуваннями, відкрито підтримує вторгнення Росії 10–20%, це так звані ватники. Інші люди або нейтрально, або негативно ставляться. Серед військових приблизно семеро-восьмеро людей із 10 не хочуть воювати з Україною. Думаю, це основна причина, чому білоруси не пішли на вторгнення в лютому. Там побачили реальні настрої у військах і зрозуміли, що ці війська деморалізовані й воювати просто не зможуть.

 Може, й деморалізовані, але вони не готові протистояти цьому. У військових як? Що скомандують, те і зроблять.

– У кожного є вибір навіть у найскладніших ситуаціях. Ми спілкуємося з військовими безпосередньо. Дехто каже: "Пацани, якщо нас призивають, просто позначте нам коридор, як здатися, щоб ми залишилися живими". Інші кажуть: "Я особисто можу вирішити, чи поїде моя техніка і куди саме вона поїде". Механік-водій може будь-що зі своєю машиною або танком зробити, щоб він просто з місця не зрушив.

Тому я не маю великих побоювань, що білоруська армія становитиме серйозну військову загрозу в разі наземної операції. Максимум, де їх можуть використати, – це другий ешелон.

 Як сталося так, що 24 лютого відкрився кордон і все поперло в Україну з території Білорусі, що звідти досі обстрілюють українські міста?

– Я попереджав українських силовиків про це з 2014 року. Я казав, що так буде. Може, для цивільних українців, котрі завжди симпатизували Лукашенку, це стало новиною.

Нагадаю, що Лукашенко до вторгнення РФ був найпопулярнішим в Україні політиком. Мене постійно діставали запитаннями: "Що там ваш бацька?", "Ах, як у Білорусі все чудово!", "Які там дороги!". Згодом я знайшов формулу, як симпатиків Лукашенка ставити в логічний глухий кут. Просто запитував: "Якщо в Білорусі ось так чудово, як ви кажете, чому ваші заробітчани їдуть до Польщі чи Чехії? Ну, працювали б у білоруських колгоспах за $100. Там же поля засіяні, усе колоситься".

Усе елементарно – Лукашенко прийшов до влади під проросійськими гаслами, у нього десятки висловлювань про це: "Я на колінах готовий повзти до Росії", "Мінськ, Могильов та інші – російські міста", "Білоруси – це росіяни, але зі знаком якості". Тощо. Він, зрештою, уліз у всі можливі союзи з РФ. Тож сьогодні Білорусь в орбіті Росії.

Плюс в обмін на дешеві кредити, газ і нафту з Росії Лукашенко провів денаціоналізацію Білорусі, знищив білоруську мову – у країні немає жодного вищого навчального закладу, який працює білоруською мовою. Витіснено справжню білоруську історію, знищено весь політичний актив – фізично усунено, когось у в'язницях, решту просто витіснено з країни.

Тобто Лукашенко провів передпередпродажну підготовку Білорусі Путіну. Але оскільки він розуміє, що краще бути маленьким царем на своєму городі, ніж губернатором у великій Росії, він досі чіпляється за владу. Проте військового складника він не контролює. Путін і його війська на території Білорусі почуваються спокійно і роблять те, що вважають за потрібне.

 Якщо Лукашенко не контролює військового складника, отже, фактично, білоруською армією керує Росія?

– Так не можна сказати. Але російські війська в Білорусі діють за планами свого Генштабу. Лукашенко завадити нічим не може. На початку вторгнення пам'ятаєте його заяви: "За три дні Київ візьмемо, а за сім днів стоятимемо на Ла-Манші"? Білоруси надали Росії всю інфраструктурну підтримку, розвідувальну інформацію, логістичну допомогу тощо.

Але Лукашенко поводився, як Йосип Сталін 1939 року. Коли Гітлер вдерся в Польщу, Сталін два тижні почекав. Наш колгоспний клоун теж вирішив почекати й подивитися, що буде з авантюрою Путіна. Запевняю, якби плани РФ здійснилися чи війська РФ увійшли до Києва і захопили його, війська Лукашенка вже давно були б в Україні. Він просто зачекав, подивився, що буде.


Кабанчук:. Фото: Полк Калиновского/Telegram

Кабанчук: Заліза в росіян вистачає. А хто на цій техніці воюватиме? Фото: Полк Каліноўскага / Telegram


Усіх настільки вразили розбиті під Києвом колони військової техніки. Весь YouTube, весь інтернет заповнений картинками спаленої розбитої техніки. У цьому плані українці виграли інформаційну війну. Жодні інші аргументи й розмови не переконали б білоруських військових краще, ніж ці картинки охоплених вогнем військових колон.

Тепер є інформація, що переможно-бравурні настрої, які були на початку вторгнення в Білорусі, змінилися упадництвом. Вони побачили поразку російської армії в Україні. Більшість білоруських ватників у ступорі – голова була забита кисельовщиною, а зараз вони просто дезорієнтовані. У них на очах зруйнувався міф про другу армію світу, про "русский мир", про непереможність Путіна.

 Армія РФ у Білорусі керується наказами свого Генштабу, а вони хоча б Лукашенка повідомляють про те, що вирішили зробити?

– Системи ППО Росії й Білорусі синхронізовані. Росіянам необхідно повідомляти, щоб білоруські сили ППО розуміли, чия ціль у повітрі. Це технічне питання. А планів вони, звісно ж, не повідомляють. Думаю, Лукашенка просто ставлять перед фактом – зараз буде залп, чи зараз піднімаються наші винищувачі, чи летять наші бомбардувальники.

 Тобто Білорусь у повному розпорядженні росіян?

– Територія країни й військова інфраструктура – у повному розпорядженні росіян.

Диктатури такого типу, як у Лукашенка і Путіна, на жаль, у мирний спосіб, демонстраціями не прибрати

 Скажіть, від Лукашенка взагалі хоч щось залежить, він може хоч щось не дозволити росіянам зробити на своїй території?

– Лукашенко просто патологічний брехун. Як йому вірити? Він ще Олександрові Турчинову, коли той почав виконувати обов’язки президента України 2014 року, і потім ще кілька разів іншим політикам обіцяв, що з території Білорусі в Україну ніщо не поїде. І перед вторгненням він сам і його силовики обіцяли... Ви бачили, що було насправді? Вони всі просто патологічні брехуни. Їм не можна вірити.

З іншого боку, треба розуміти, що деяким людям в Україні було просто вигідно вести бізнес із Лукашенком. Ось вони його й підтримували. Були й відверті лобісти, як депутат Шевченко, наприклад. Скажімо чесно: Україна не сприймала до кінця загрозу з боку Білорусі. Цей прорив до Києва здійснили просто тому, що проґавили білоруський напрямок. Тепер урок засвоєно. Але якою ціною? Буча, Гостомель, Ірпінь і багато інших населених пунктів постраждали від "візиту" росіян.

 Чи є в Білорусі сили, діячі, ресурси, люди, які готові перешкодити воєнній машині завдавати шкоди Україні?

– Питання складне. Політичний актив або сидить у в'язниці, або виїхав. Але виїхали не всі. Білоруси зрозуміли, що шлях протесту, який застосували 2020 року, абсолютно не підходить. Диктатури такого типу, як у Лукашенка і Путіна, на жаль, у мирний спосіб, демонстраціями не прибрати. Ми знаємо посил частини білоруських пасіонаріїв: "Коли почнеться щось серйозне, ми приєднаємося, але ходити з прапорцями й кульками, щоб потім п'ять років сидіти, ми не будемо. У цьому не має жодного сенсу".

2020 року понад мільйон білорусів по всій країні вийшли на протести. Такого в історії країни ніколи не було, щоб навіть у селах люди виходили з біло-червоно-білими прапорами. Багатьом людям довелося виїхати після такого.

Щоб запалити боротьбу, потрібний дуже серйозний тригер. Входження білоруської армії в Україну могло б стати таким тригером у разі поразки. Лукашенко швидко зрозумів: коли українська армія розіб'є його армію, його влада впаде.

Має бути якийсь комбінований метод: народ плюс ті, хто може його захистити. Ми в батальйоні Калиновського бачимо себе саме в цій ролі.

 Отже, протест 2020 року був приречений?

– Ми аналізували все, що сталося. Коли в Мінську вийшло 300 тис. людей, у столиці зникла міліція. Її не було видно. Вони лише в районах хапали людей. Вони були настільки деморалізовані тим, що відбувалося, що влада захиталася. Тоді Путін підставив плече, сказав, що концентрує кадровий силовий резерв біля Білорусі. І вони підтягнули Росгвардію, кажуть, приблизно 20 тис. людей. Підстрахували так Лукашенка.

Якби нам удалося переламати ситуацію і народ захопив владу чи хоча б установу, як у 2013–2014 роках в Україні, то глобальна війна почалася б уже тоді, з Білорусі – Путін ввів би цей резерв до республіки, щоб не допустити відставки режиму. Незрозуміло, як тоді повелася б білоруська армія. Підозрюємо, що більшість білоруських військових могли "вписатися" за Путіна. Сьогодні це не так.

Усі переконалися, що, по-перше, мирний протест неможливий. По-друге, армія побачила, що Білорусь потрапляє в повну економічну і політичну залежність від РФ, а доля військових за такого розкладу – стати гарматним м'ясом. Це те, що робить імперія зі своїми окраїнними народами. В Україні воюють не москвичі, а напівбезхатьки з російських околиць.

У росіян зберігається ординська традиція воювати стадом зібрати роту, щоб кричали напівп'яні, і кинути в атаку

 Ви бачили росіян, що це за люди, як вони виправдовуються?

– На початку вони всі казали: "Ми нічого не знаємо, просто навчання, пройдемо, налякаємо". Вірити цьому неможливо. Як ти не знав? З кожного ящика трублять, що війна йде. А тепер вони мимрять про важкий матеріальний стан. Ще найпоширеніша історія: "Я в постачанні, кухар, водій, жодного разу не стріляв". Це люди, які деградували. Найбільш бойові частини й офіцерський корпус армії РФ уже вибили. Вони мають величезні кадрові проблеми, особливо з офіцерами середньої ланки – багато їх загинуло упродовж пів року в Україні.

 Мобілізація допоможе російським генералам?

– Ну, мобілізують вони зеків, ці свої регіональні батальйони підвезуть… Російська армія зараз – це збір блатних і жебраків. Хто ними керуватиме? У них і так керування не на висоті. Вони мають постійні проблеми з логістикою. Подивіться на їхні танки з табуретками. А їхні аптечки... Це аптечка Другої світової війни – джгут Есмарха, якому 30–40 років, який рветься від найменшого натягнення, пара бинтів і пігулки від головного болю! Так вони у Другій світовій воювали, коли наркомівські 100 грамів перед боєм напівголодному солдатові завжди додавали хоробрості. І ці хвилі захмелілих солдатів накочували на ворожі позиції. Німецькі кулеметники божеволіли від такої кількості тіл.

 Зараз вони теж у бій ідуть під градусом?

– Уже не зовсім так, але ставлення до особового складу таке саме. Вони не можуть це змінити, бо це все та сама радянська армія, яка воює кількістю. Армія – це відбиток устрою соціуму. Український солдат хазяйновитий та ініціативний. Він не чекає на команду, а сам облаштовує позиції. А в росіян зберігається ординська традиція воювати стадом – зібрати роту, щоб кричали напівп'яні, і кинути в атаку. Скільки відео та перехоплень телефонних розмов, де вони прямо так і кажуть, що без горілки просто не вижили б тут.

 Контрнаступ України надихнув людей в Україні й на Заході, а як відреагували в Білорусі?

– Свідому частину білорусів, які на боці України, це надихнуло і підбадьорило. Цей контрнаступ – це початок кінця режимів Путіна та Лукашенка. Багато людей каже, що настрій змінився. Усі побачили, що російську армію можна бити. Питання лише часу й озброєння. Успіх можна було розвинути, але ціною значних втрат, а українське командування береже людей.

 Який настрій зараз у полку Калиновського?

– Наші хлопці на фронті на південному сході виконують бойові завдання. Також у нас є підготовка, де рекрути навчаються. Здебільшого це хлопці, яких режим видавив із країни, вони приїхали із країн Європи воювати за Україну. В усіх настрій бойовий, як і у всій українській армії. Ніколи не сумнівалися, що Україна переможе, а зараз це почуття стало відчутним, видно неозброєним оком.


Кабанчук: Думаю вже наступного року на нас чекає перемога. Фото: Полк Калиновского/Telegram

Кабанчук: Думаю вже наступного року на нас чекає перемога. Фото: Полк Каліноўскага / Telegram


 Як думаєте, коли саме настане кінець режимів і хто впаде першим  Путін чи Лукашенко?

– Гарне запитання. Різні є бачення і концепції. Ми за якнайшвидше падіння режиму Лукашенка. Ми вважаємо, що падіння Лукашенка може спричинити ефект доміно в Росії – парад суверенітетів, вихід регіонів зі складу РФ. Якщо там побачать, що Білорусь відвалилася від Росії, можуть слідом піти Чечня, Татарстан, Дагестан тощо.

Щонайменше, якщо Україна зможе відбити Херсон, то в Росії підуть незворотні процеси. Вони вже тривають – не дарма стоїть таке виття в болах щодо відступу. Там розуміють усю абсурдність – за що вони воювали? Санкції, злидні, візи обрубують… І питання накопичуватимуться.

 То скільки це часу триватиме?

– Я в цьому плані оптиміст: думаю, уже наступного року на нас чекає перемога. Події розвиваються стрімко. Росіяни підходять до певного виснаження своїх ресурсів. Їхня головна проблема не в техніці. Заліза в них вистачає. А хто на цій техніці воюватиме? Подивіться, танкісти "славної" 1-ї гвардійської танкової армії просто покидали свої танки й утекли.

 Кажуть, вони просто солярку продали, не було на чому їхати.

– Ось у це я охоче вірю. 1941 року було так само. Техніку кидали цілі дивізії радянської армії – на дорогах стояли колони. У звітах вони писали про несправність. А найпопулярнішою тоді була машина, яка завжди була на ходу, – "полуторка" – диво радянського автопрому. Вона завжди була справна з банальної причини: військові на ній драпали.

І ось наші хлопці, які перехопили орків, що відступали, бачили те саме. Уже багато відео в інтернеті, як росіяни кидають свої танки, БМП і тікають легковими автомобілями й навіть велосипедами, відібраними в українців. Роки минають, а в російській армії нічого не змінюється.

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter
МАТЕРІАЛИ ЗА ТЕМОЮ
 

Натисніть «Подобається», щоб читати
Gordonua.com в Facebook

Я вже читаю Gordonua в Facebook

 
 
 

 
 
Більше матеріалів
 

Публікації

 
усі публікації