+17 Київ
- Про те, що війна – не шоу, і про потреби армії в людях
– Що стосується дефіциту військовослужбовців, кількості штурмових груп і так далі: дивіться, я неодноразово казав про те, що те, що відбувається зараз, – це не є якимось шоу, за яким спостерігають зі сторони і цікавляться: "Який там рахунок? А що там? А що завтра буде? Що післязавтра?" Я не можу вести мову ні про які цифри від слова взагалі. Я не хочу допомагати нашим ворогам робити їхню ворожу справу.
Тому хочу вам сказати, що в цілому при формуванні потреби, а потреба для нас – це ресурс, це зброя, це боєприпаси, це в тому числі люди, – ми враховуємо людей, яких ми втратили, людей, яких ми можемо втратити у наступному році, і людей, які нам необхідні для формування тих чи інших частин та підрозділів. Усе це разом формується у загальну цифру.
Що стосується уряду, то я хочу сказати, що українське законодавство досить чітко розмежовує всі функції, хто бере участь в обороні України. Збройні сили воюють безпосередньо. Для того, щоб воювати, є Міністерство оборони, яке відповідно реагує на наші запити і займається задоволенням наших потреб, у тому числі людських.
- Про звільнення військових у запас після 36 місяців служби
– Моя позиція дуже-дуже проста. Я не втомлюся нагадувати про те, що йде війна. Війна, яка розвивається по своїх законах. І все, що відбувається на війні, залежить, саме головне, від дій нашого противника. Тому я чітко розумію і знаю, і вам хочу сказати, що наші бійці зараз на фронті у надскладних і дуже важких умовах роблять свою справу, завдяки якій ми можемо зараз із вами спокійно тут спілкуватися. Їм дуже і дуже важко, це досить складна справа. І, звісно, мені би хотілося, щоби люди, які йдуть до війська, і особливо ті, які вже служать у війську, чітко розуміли, скільки їм необхідно буде воювати.
Разом із Міністерством оборони ми погодилися на цифру 36 місяців, сподіваючись на два моменти. Перше – про те, що не буде загострення на фронті. І друге – саме головне, – що цих людей через 36 місяців буде ким замінити. І ось це уже уряд, який узявся реалізувати цей закон, я думаю, що вони чітко розуміють, які в нашої держави можливості.
Я сподіваюся на те, що все ж таки через 36 місяців ми впораємося із завданням, щоб замінити тих людей, які дійсно в надскладних умовах виконують свою роботу. І, звісно, я погоджуюся з тим, що після того, як вони будуть демобілізовані, їм потрібен деякий час, щоб відпочити. І саме ми погодилися з напрацюванням Міністерства оборони про те, що це має бути саме ота цифра, яка там є, ми із цим погодилися.
І звісно, я за те, щоб це все відбулося. Але це та норма, яка, скажемо так, не зовсім реальна в тих умовах, у яких ми знаходимося. Нам залишається сподіватися, що все ж таки інтенсивність бойових дій не збільшиться і ми зможемо зробити заміну цих людей, яких ми плануємо замінити через 36 місяців.
- Про потребу армії в мобілізації ще 500 тис. людей, про яку говорив президент Володимир Зеленський. Чому сформувалася саме така цифра?
– Як головнокомандувач Збройних сил України я б ніколи би не оперував такими цифрами. Ми чітко знаємо про заявлені об'єми мобілізації в Російській Федерації, заявляємо про своє – і, повірте мені, я в цьому абсолютно впевнений – Російська Федерація їх змінить. Тому я б усе ж таки не виносив на загал обговорення таких цифр. Хочу єдине підтвердити про те, що формується цифра саме така, ми враховуємо в тому числі й завдання, які будуть виконувати в наступному році.
Це не значить, що ця цифра має от завтра бути поставлена. Звісно, це все розбивається на певні періоди. І що стосується того (абсолютно вірне запитання), чи зможемо ми знайти [людей, яких мобілізують]. Знову ж, я повторюся, що ми – Збройні сили України. Ми не можемо жодним чином втручатися в життя цивільних людей, незважаючи на те, що ми працюємо в умовах воєнного стану, маємо достатньо прав. Чи зможемо ми знайти? Ну, я гадаю, що уряд упорається із цією задачею. Саме для цього вони і призначені.
Згодом головкома знову запитали про цю цифру
– Я у своєму виступі жодним чином не казав цифри ні 500 тис., ні 400 тис. Я кажу про загальну потребу, і ця потреба розбита на певні періоди: звісно, хтось буде мобілізований у січні, а хтось і навіть і у грудні. І 23-й рік відбувався точно так само, по такій же схемі. Нічого особливого. І таким чином буде це здійснено й у 24-му році.
- Як може вплинути демобілізація на ситуацію на фронті?
– 36 місяців – це у нас буде аж 2025 рік. У нас буде достатньо часу для того, щоб підготувати людський ресурс, який необхідний буде для заміни і щоб ця ситуація з демобілізацією не вплинула на той стан, у якому ми знаходимося. Звісно, ми це розуміємо. Але й уряд має розуміти те, що якщо ми ведемо мову про 36 місяців [до] демобілізації, то, імовірніше за все, розпочати цей процес необхідно буде – у призові людей і в підготовці – уже в наступному році, щоб у 2025 році можна було здійснити демобілізацію.
- Про ротацію кожні шість місяців участі в бойових діях та підготовку військових
– Працюючи у робочій групі Міністерства оборони, яка формувала ці пропозиції, одним із наших завдань було прослідкувати, щоб ми деякими законодавчими нормами не порушили процес військового управління, який є на місцях. І тому ця норма про шість місяців – звісно, вона дуже цікава і, звісно, хотілося б, щоб вона була, але наші люди зараз знаходяться не на змаганнях і не на якомусь турнірі, і це не шоу, за яким спостерігає весь світ.
Повторюся, що ситуація на фронті в першу чергу залежить від дій противника. І ми не можемо спрогнозувати того, що це буде шість місяців, п'ять місяців. Ситуація буває абсолютно різна, повірте мені.
Люди, які пропонують через шість місяців проводити ротацію, мають розуміти, що тоді бойовий комплект військ необхідно збільшувати – ну, приблизно хоча б у два рази. І яка це на виході буде сума, яка необхідна буде для того, щоб через пів року замінити цих людей на бойових позиціях? А якщо ситуація зміниться? Якщо противник буде атакувати з неатакованих ділянок? Що тоді робити в такій ситуації?
Люди мають відпочивати. Я вимагаю від командирів на місцях, щоб вони робили все можливе і неможливе для того, щоб здійснювати ротацію в підрозділі в межах військової частини. Але законодавчо прописувати, що ми будемо рухатися таким от чином – ну, повірте моєму 30-річному досвіду служби у Збройних силах України і майже 10 років війни, що це поки що, скажемо так, обман, який, мабуть, нереальний у нинішніх реаліях.
Абсолютно погоджуюся з думкою про те, що люди мають іти виконувати завдання підготовленими. І у цьому напрямку я згоден із будь-якими ініціативами, які можуть бути. Щоб навіть і підвищувати відповідальність за те, що десь бувають такі моменти, коли людина попадає на фронт непідготованою. Такого бути абсолютно не може. У нас є чудова можливість використовувати як і наші можливості, так і можливості, які надаються нашими партнерами.
Хочу сказати окремо, що партнери приділяють цьому дуже-дуже велику увагу. Фактично на сьогоднішній день наші можливості у цьому, можна сказати, навіть необмежені. Ми можемо готувати, скажімо, до 10 бригад повного складу на цих полігонах. І ми такі способи, звісно, використовуємо.
Що стосується молоді від 18 до 25 років [якій замість строкової служби пропонують базову військову службу і загальновійськову підготовку]. Я хочу, щоб у військо приходили люди, які можуть виконувати бойові завдання. Це дуже важко, це настільки важко, що в цьому кабінеті це навіть важко уявити, наскільки це важко. Я хочу, щоб вони приходили у стані, у якому вони можуть це робити. А якщо вони ще будуть підготовлені – я буду тільки за. Це дуже і дуже непогана, на мій погляд, ініціатива.
– Питання цікаве. Але Збройні сили України мають воювати і жодним чином не посягати на мирне життя наших громадян, включаючи тих, які виїхали і за межі нашої країни. Є для того уповноважені центральні органи виконавчої влади, які можуть відповідно до них прийняти рішення. На сьогоднішній день я не можу дати їм оцінку і не хочу це робити. Але буду дуже радий, якщо через деякий час я побачу їх у війську, і з великим задоволенням організую їм підготовку, навіть за кордоном, поверну їх назад, щоб вони пройшли там підготовку, і буду чудово з ними співпрацювати.
- Про електронні повістки. Чия це була пропозиція і як узагалі це може відбуватися?
– Цю пропозицію робив не Генеральний штаб і не Збройні сили України, тому що ми не можемо навіть оцінити можливість видачі повісток таким способом. Ми раді любому способу, який забезпечить нашу потребу в людях. Якщо внаслідок електронних повісток ми їх отримаємо – це буде дуже добре. Якщо це буде здійснено якимось іншим чином – також це дуже добре. Але і Збройні сили України, і Генеральний штаб безпосередньо – у цих питаннях ми знаходимося у ролі більше споживачів.
- Про публікації в західних медіа щодо планів РФ іти у масштабний наступ і про демобілізацію строковиків
– На мою думку, у західних ЗМІ пишеться дуже-дуже багато й інколи мені навіть показують, що там написано. При всій повазі до експертного середовища, яке є на Заході, – деякі речі читати навіть не хочеться. Вони абсолютно не розуміють, що відбувається тут. І там є дуже і дуже маленький відсоток тих експертів, із якими дійсно можна погодитися. Абсолютно правильне питання щодо планів Російської Федерації: ще раз повторюся, що війна – це перш за все дії противника і наша реакція на них.
Звісно, ми враховуємо те, що може відбуватися у наступному році. Що ми бачимо? Що буде відбуватися? Я зараз не хочу озвучувати. Тому що: ну, побути трішечки розумним, а потім думати, яким чином наслідки ліквідовувати? Мені б цього робити не хотілося. Але ми уважно відслідковуємо. У нас є достатньо розвідувальних органів, які проводять відповідну роботу, і в нас навіть є на сьогоднішній день можливість співставляти ті чи інші дані, порівнювати дані, які дають наші партнери, які дають наші органи розвідки – і ми все робимо для того, щоб адекватно на це реагувати.
І, ведучи мову тут про цей закон, – якраз частка реакції на можливі дії Москви також у цьому закладена.
Що стосується питання про строковиків – болюче було питання до недавнього часу. Ще станом на літо ми були не готові звільнити строковиків. Але десь наприкінці листопада – це вже була наша пропозиція – ми звернулися до Міністерства оборони, щоб їх звільнити з військової служби. Станом на сьогоднішній день вони вже не потрібні і наша чітка позиція про те, щоб їх звільняти, щоб вони йшли відпочивали, а далі діяли в умовах того законодавства, яке є. І ми підтримуємо ті позиції, які були запропоновані у цьому законопроєкті щодо їхньої подальшої долі.
- Про незадовлення роботою ТЦК
– Що стосується територіальних центрів комплектування, то, чесно кажучи, роботою їхньою я поки що незадоволений. Якби я був нею задоволений, ми б зараз не обговорювали саме питання цього законопроєкту.
Хочу, щоб ви розуміли, що люди, які працюють у територіальних центрах комплектування, – це окрема спеціальність. За свої 30 років служби єдине [місце], де я не хотів би служити, – це територіальний центр комплектування. Необхідно мати певний набір знань, навичок і умінь, який дозволяє керівнику ТЦК виконувати свої обов'язки як ззовні, поза межами ТЦК, так і всередині цього організму.
Але станом на сьогоднішній день можливості по прийому особового складу в територіальних центрах комплектування ми не втратили.
Що стосується безпосередньо керівників, то робота йде, і станом уже на зараз ми деяких керівників міняємо, які туди прийшли, деякі залишили це місце самостійно. Але, знову ж таки, ця організація […] на сьогоднішній день, на мою особисту думку, функціонує і здатна далі виконувати свої завдання.
- Про базову загальновійськову підготовку українців
– Ми зацікавлені в тому, щоб базова загальновійськова підготовка відбувалася. Ми думали про цей процес – як його робити. В умовах воєнного стану керівники військово-цивільних адміністрацій здатні проводити ці заходи, контролювати їх відповідним чином – ну, якщо і над ними буде здійснюватися контроль.
Трохи це буде, звісно, нове. Але та кількість волонтерів, яка вже допомагає готувати людей, та кількість ветеранів, які вже знаходяться в цивільному житті, на мою особисту думку, зможуть організувати цей процес належним чином. Тут проблем не буде. І ми були б дуже і дуже раді, щоб це було, щоб це робилося при нашій участі безпосередньо.
- Про те, чому 2024-й воєнний рік має бути інакшим
– Я намагався декілька місяців тому пояснити нашим партнерам, що відбувається взагалі у ХХІ столітті, і яким чином іде війна – і отримав безліч критики із цього приводу, але із часом люди зрозуміли, що я був абсолютно правий, тому що у XХІ столітті розвиток науки – і як наслідок розвиток озброєння і військової техніки – він безапеляційно й обов'язково веде до змін у тактиці застосування.
24-й рік не просто буде відрізнятися, а він має відрізнитися від 23-го року. Бо інакше нас чекає те, про що я писав у статті. Ми ці проблеми знайшли, і знайшли десь, мабуть, 90% уже рішень питань, які необхідно обов'язково вирішити для того, щоб у наступному році діяти більш ефективно, і саме головне – зберегти людей.
Над цим працюємо, із нами абсолютно погодилися наші партнери, які також цікавилися цим питанням. І можу вас запевнити, що наступний воєнний рік буде відрізнятися від 23-го року. Ми принаймні для цього все робимо.
На жаль, мушу констатувати, що противник від нас не відстає. Ви бачите, що відбувається – особливо останніми днями – у нас іде досить потужне протистояння на рівні застосування технологій, але ми не збавляємо у цьому напор.
До речі, хотів би подякувати міністру оборони за те, що команда [Міноборони] підтримує всі технологічні прориви, які ми запропонували. Я гадаю, що в нас це вийде, я у цьому впевнений.
- Росії потрібно завдавати втрат до того часу, поки вона не відмовиться від війни
– Я вже казав в інтерв'ю колись про те, що це була одна з моїх головних помилок, що я вважав, що така кількість втрат, яку ми завдали противнику навіть рік назад, – вона може зупинити [Росію], вона б зупинила, мабуть, будь-яку країну, але я розумію, що це не Російську Федерацію. На лінії зіткнення гори тіл противника, які навіть ніхто не намагається забрати, із кожним днем їх там усе більше й більше. Ну, таке ставлення Російської Федерації до власних людей.
Тому важко спрогнозувати, скільки ще необхідно нанести втрат для того, щоб це все припинилося. Я вважаю, що необхідно це робити постійно рівно до того моменту, поки війна не закінчиться, поки противник не відмовиться від ведення бойових дій проти нашої країни.
- Про ситуацію навколо Авдіївки та вихід на околиці Мар'їнки
Ведення бойових дій підпорядковується своїм законам, які діють незалежно від того, подобається це командирам, політикам чи журналістам. Коли противник наносить вогневе ураження із застосуванням великої кількості снарядів, ці снаряди приносять свій результат: вони розбивають будівлі і відбувається те, що відбувається. У противника зараз є така можливість концентрувати свої сили, у тому числі артилерію, авіаційні засоби на тому чи іншому напрямку, і вони можуть зробити так, що за два або три місяці з міста буде те, що трапилося з Бахмутом. Нам дорогий кожний клаптик нашої землі, і будь то Бахмут чи Авдіївка – ми будемо обороняти рівно стільки, скільки у нас вистачить сил для того, щоб це зробити. Якщо сил буде недостатньо, ми будемо бачити, що краще зберегти людей, – звісно, ми таке рішення ухвалимо і збережемо людей. А потім відвоюємо. Це це все буде залежати від ситуації, але навколо цього не потрібно робити щось, що здалеку нагадує шоу якесь. Ви ж бачили, у яких умовах там хлопці виконують завдання.
Вони це роблять абсолютно чесно, для того, щоб їхні діти, їхні жінки жили у спокої. І вони зараз знаходяться там, і цей закон ми зараз обговорюємо саме якраз для того, щоб справедливість була. Захищати Україну мають усі. Не тільки ті, які потрапили до військового комісаріату, а потім – до військової частини у 2022–2023 роках. Війна, на жаль продовжується далі.
Ми захищаємо кожен клаптик нашої землі. Кожен клаптик. Але коли на цьому вузенькому клаптику ворожі снаряди починають перекопувати це місце разом із камінням, із землею та нашими бійцями – життя наших бійців нам важливіші. Тому в Мар'їнці, яка трималася майже два роки – спочатку вулиця за вулицею, потім – будинок за будинком, – наші війська ще знаходяться у північній її частині. Наші війська підготували оборонний рубіж поза цим населеним пунктом. Але цього населеного пункту вже не існує. Методика [окупантів] така, як була в Бахмуті: знищується вулиця за вулицею, квартал за кварталом. Закопуються наші бійці. І після цього маємо те, що маємо. Але це війна.
І те, що ми зараз відійшли на околицю Мар'їнки, а в деяких місцях уже обладнали позиції за Мар'їнкою, – мені здається, у цьому немає нічого такого, що може, там, визвати якийсь суспільний резонанс. Війна. На жаль, вона така.
