$39.39 €41.96
menu closed
menu open
weather +11 Київ

Продюсер Семенов: Ганапольський і Кисельов підписалися вести ефіри з 10 ранку до 9 вечора. Поки не позеленіють G

Продюсер Семенов: Ганапольський і Кисельов підписалися вести ефіри з 10 ранку до 9 вечора. Поки не позеленіють Семенов: Ми збираємося побудувати український СNN чи BBC
Фото: З архіву Олексія Семенова

В інтерв'ю виданню "ГОРДОН" відомий телевізійний продюсер Олексій Семенов розповів, чому взявся за реформування телеканала Tonis, яким він буде після апгрейду, чому в телеведучих України не може бути великих зарплат, а також про те, як буде розвиватися традиційне телебачення в епоху падіння аудиторії та зростання інтересу до інтернету.

Олексій Семенов – один із найвідоміших телевізійних продюсерів в Україні. У середині 2000-х він запускав перше реаліті-шоу "Фабрика зірок", працював на "Першому національному телеканалі", створював із нуля "112" і NewsOne. В інтерв'ю кореспонденту видання "ГОРДОН" він зізнався, що не дуже любить інформаційне ТБ, але готовий зробити революцію в цій ніші телемовлення у світовому масштабі та навіть знає, як це зробити.

На цьому етапі його мета – створити телеканал, який за мінімуму витрат швидко вийде на самоокупність і буде успішно працювати з комерційними грошима. Першим таким телеканалом має стати Tonis, реформувати який і взявся Семенов.

Ми не можемо собі дозволити роботи з великими бюджетами, тому навчилися з виделки, що лежить на столі, створювати промо-ролик, від якого всі ахають

– Як буде називатися оновлений телеканал?

– Зараз не скажу.

– Це що, військова таємниця?

– Коли ми нарешті все зробимо правильно, тоді дізнаєтеся. Це не таємниця. Просто є технологічний ланцюжок, який треба пройти.

– Яка концепція нової студії?

– Ми довго намагалися побудувати ідеальний інформаційний телеканал. Перші наші спроби гідні – канали лідирують в інформаційному медіасередовищі. Однак жоден із наявних інформаційних телеканалів (їх щонайменше шість) не можна назвати українським СNN чи BBC. Я міркував над цим і зрозумів, що визначальним є рівень довіри телевізійної аудиторії. Тільки коли в тебе високий рівень довіри, ти можеш стати таким, як ВВС. Поки що аудиторія плаває, не знайшла опори – телеканала, якому повністю довіряє, до думки якого прислухається. Тому ми і збираємося побудувати український СNN чи BBC. І вже знаємо, як цю махіну створювати. Для нас важливо залучити ведучих, до яких у телеглядача буде більше довіри. Ось цим ми наразі активно займаємося.

Поки ми ведемо мовлення в інтернеті, хочемо показати, як будуємо наш телеканал. Адже це – дивовижна річ. Хочеться, щоб таке таїнство побачили глядачі. У нашій студії КУБ постійно відбуваються онлайн-трансляції. Матвій Ганапольський, Євген Кисельов підписалися вести ефіри з 10 ранку до 9 вечора. Загалом, поки не позеленіють.

У перспективі в нас буде велика кількість ведучих – приблизно 20 осіб. У вихідні дні передбачаємо розважальний формат, а в будні – інформаційно-аналітичне мовлення. Поки люди і далі працюють на своїх телеканалах. А після запуску телемовлення (який плануємо 24 серпня) повністю перейдуть до нас.

– Ви їм щось особливе запропонували, може, більші зарплати?

– Зовсім ні. У нас будуть середні на ринку зарплати. Та й не може бути найвищих зарплат. Щоб бути ефективним телевізійним менеджером, неможливо займатися перекуповуванням людей, інакше твій продукт упаде.

Ми просто будуємо місце, звідки не захочеться йти, де буде творча атмосфера та якісний телепродукт. Ми вміємо працювати, і ця робота на щастя – на радість.

Телебачення – річ для кайфу. Тут найголовніше – створити командний дух і атмосферу, коли йде розумовий процес, коли народжуються ідеї. На щастя, ми вже навчилися створювати дешевий продукт, який згодом виглядає дорого – це наша головна перевага. Ми не можемо собі дозволити роботи з великими бюджетами, тому навчилися з виделки, що лежить на столі, створювати промо-ролик, від якого всі ахають.

– Окрім телеведучих, потрібні ще журналісти. Теж найкращих і найзнаменитіших зберете?

– Я нещодавно побачив пост у Facebook журналістки "Першого національного каналу" Марини Ансіфорової. Вона опублікувала картинку, де стоять Бред Піт і Анджеліна Джолі та натовп журналістів. Один хлопець на передньому плані настільки ефектний, самодостатній, красивий і сильний, що виникло запитання: звідки ж беруться такі журналісти, чому вони мають такий добрий вигляд, на відміну від наших? Ми звикли жити у стані, коли постійно треба кудись бігти та немає часу слідкувати за собою. Я думаю, ми сформуємо пул із телеведучих, які самодостатні, і спробуємо підняти рівень планки журналістів.

– Не боїтеся, що вкладете душу в людей, а потім їх перекуплять?

– Я буду щасливий. Раніше, коли співробітники телеканалів ішли від нас, ми не сварилися. Ми досі товаришуємо. Немає ревнощів. Образи – дитяча штука. Набагато розумніше, коли друзі, на яких ти робиш ставку, розвиваються. Якщо вони йдуть на більшу зарплату чи більш вигідні умови, я радію. Ми все одно живемо на одному ринку. Я не маю права когось зупиняти, відмовляти та вже, тим більше, звинувачувати. Але ця плинність рано чи пізно змусить ринок еволюціонувати та приведе до того, що ми будемо укладати довгострокові трудові договори. Поки власникам зручно: на короткому контракті людина завжди контрольована, раптом що – можна звільнити.

Багато наших ведучих ніколи не говорили українською, але вони беруться вести програми українською мовою. І не в записі, а у прямому ефірі, що зовсім непросто

– Ви вже майже місяць в ефірі. Які враження?

– Я мало слідкую за подіями в КУБ, але, принаймні, мене тішить, що, не вкладаючи особливих ресурсів, ми ведемо постійне інтерактивне спілкування з глядачем, до нас приходить велика кількість експертів, а головне – ми одержуємо досить високий потік переглядів і вже обігнали деякі інтернет-канали.

– Як глядачі реагують на Кисельова та Ганапольського? Не всі їх люблять...

– ...Я їх люблю. Сучасні лідери журналістики. Класики. Класики, які практикують. Звісно, трапляються образливі коментарі, але ми не звертаємо уваги. Найчастіше це боти, які виконують свої завдання. Якщо є конструктивна критика, то це чудово – будь-яка яскрава людина викликає емоції. Гірше було би, якби взагалі не писали: ні доброго, ні поганого. Телеведучий не може бути блідою міллю, яка не викликає в людей реакції. Те, що одні їх ненавидять так само, як інші люблять – чудово. Нехай лають, аби не були байдужими.

Семенов: Генеральний продюсер Tonis Олексій Семенов (другий зліва), телеведучі Матвій Ганапольський, Євген Кисельов, креативний продюсер Євгена Захарова. Фото: З архіву Олексія Семенова

– У перший же день трансляції вам дорікнули за російську мову в ефірі...

– Це інтернет-проект, подивімося, що буде в телеефірі. А буде все відповідно до закону – 75% україномовного мовлення. Цю вимогу ми готові виконувати з найпершого ефіру. Багато наших ведучих ніколи не говорили українською, але вони беруться вести програми українською мовою. І не в записі, а в прямому ефірі, що зовсім непросто.

Чудово, коли всі дорослі українські ведучі розуміють, що без вільного та красивого знання рідної мови їм буде важко знайти роботу. Ще краще, що всі молоді ведучі чудово говорять, а багато хто й думає українською.

– Ви їх спеціально готуєте?

– Ні. Вони приходили та просили найняти їм фахівців, але я відмовив. Не через матеріальні витрати – вони зовсім невеликі. Я вважаю, це особиста справа кожного. Це їхнє життя. Ми не на перепідготовку їх запрошуємо.

– Євген Кисельов теж учиться?

Євген Кисельов чудово розуміє та поважає українську мову. Але він більшу частину життя прожив у Росії. Тому його програми будуть входити у 25-відсоткову квоту для мовлення іншими мовами.

Я знаю професію настільки, що коли веду розмову з людиною, яка обіймає певну посаду на каналі, у неї не виникає відчуття, що я – мудак

– Як оцінюєте рівень кадрів Tonis?

– Ми добре спілкуємося. Як тільки сформуємо та затвердимо сітку, продовжимо діалог із працівниками, знаходячи їм ті професії, у яких вони захочуть реалізуватися. Для мене взагалі не існує людей нетямущих. Є співробітники, у яких очі горять. Якщо ні – хоч його петардою підривай, він не загориться.

Сьогодні у вишах не вчать сучасного телебачення, тому всі вміння та знання з'являються безпосередньо під час роботи. Щодня ми самі вчимося й іншим розповідаємо, що знаємо. Ми не сидимо по кабінетах. Зайдіть на будь-який інший канал: щоб потрапити там до директора, потрібно пройти охорону та купу загороджень, через секретарів записатися на прийом... Дикість. Такого не повинно бути на сучасному телебаченні. На відміну від інших менеджерів, ми – тренери, які грають. Ми командно працюємо, нам це подобається.

Учитися доводиться постійно. Але буває, уважають, що будь-хто, хто прийшов, як мінімум відразу має стати продюсером, а як максимум – генеральним продюсером. Чомусь не кожна людина може бути, наприклад, хірургом чи юристом, зате генпродюсером здатен працювати хто завгодно. Для мене це дикість. Для мене це помилка, яка дістає підтвердження все частіше та частіше. У реальності у величезній Україні професійних генпродюсерів на пальцях можна перерахувати – Володимир Бородянський, Олександр Богуцький, Сергій Созановський, Владислав Ряшин, Олександр Ткаченко...

Я з 16 років не просто працюю, а гарую, як підірваний. Багато чого зробив для телебачення та радіо. Скажу без скромності: я – талановита людина. Але я усвідомлюю, що всі мої досягнення створені не стільки талантом, скільки моєю працьовитістю.

Семенов: Телеведущий не может быть бледной молью, которая не вызывает у людей реакции. Фото: Семенов: Телеведучий не може бути блідою міллю, яка не викликає у людей реакції. Фото: prm.global

До мене надходить безліч заявок. Пишуть: "Хочу працювати у вас телеведучим". Ти з глузду з'їхав? Як у тебе голова влаштована? Я прийшов на телебачення в 16 років. Я все робив: бігав, приносив, подавав, пропонував, писав ці чортові сценарії, відповідав на телефонні дзвінки, носив записочки до того, як мене взяли асистентом режисера. Це було, звичайно, дуже давно, коли я тільки починав працювати на Нижегородському державному телебаченні. Тому я добре знаю структуру державних телеканалів, прекрасно розуміюся на всій телероботі – знаю, що таке режисура, операторська майстерність, кадрування, корекція кольору, монтаж... тобто я знаю професію настільки, що коли веду розмову з людиною, яка обіймає певну посаду на каналі, у неї не виникає відчуття, що я – мудак. Я не припускаюся в її специфіці професійних помилок. Улаштовувати клоунаду, що ти розумієшся, неможливо. Усе відразу видно.

– Чому ви не затримуєтеся довго на проектах? Це такий принцип співпраці?

– Є прекрасні злостивці, які мене дуже стимулюють. Від їхніх розповідей особлива радість. Ось вони пліткують, що я запускаю проекти тільки за якісь великі гроші чи забираю гроші у власників. Кажуть, що мене не вистачає на довгу гру. Хлопці, розберімося, у кого які професії. Моя – створювати телепродукт. Я його створюю. Ваша – його обговорювати.

Окрім того, у мене ніколи не було тривалих контрактних відносин, ніколи не було зобов'язань. Людей з грошима в Україні потрібно ще привчати з тобою працювати. Не можна, щоб власник каналу звертався до співробітника як до раба. А саме таку модель найчастіше і вибудувано на телебаченні. Я знаю, до чого йду, я знаю, що для мене все це – досвід, на підставі якого я буду вибудовувати свою модель у майбутньому.

– І якою ви її бачите?

– Дуже конкретною. Вона складна. Можна сказати, що це ідіотизм. Так і вирішили люди, з якими я поділився своїми планами. Але... Ідея в тому, що все світове інформаційне телебачення розвинулося неправильним шляхом. Для мене це очевидно. І до останнього часу ми всі тюнінгували неправильну ідею. Сьогодні я уявляю, як можна зробити революцію в інформаційному мовленні.

– Де збираєтеся робити революцію?

– У тім і річ, що неважливо, де її робити. І я прекрасно розумію: ніхто крім мене не зможе її реалізувати. Ідея дуже колосальна, вона змінить усе світове телебачення та виведе на ринок абсолютно нові канали, які поб'ють навіть світові телемережі. Вони розвинулися за територіальним принципом поділу. А потрібен інший принцип, і він у мене є.

Як генеральний продюсер я повинен займатися глобальними речами. Умовно кажучи, я малюю контур картини, яку зафарбовувати мають усі співробітники

– "Детектор медіа" написав, що телеканал будуть фінансувати люди, близькі до Авакова. Як прокоментуєте це?

– Можуть багато чого написати. Сьогодні всі намагаються з'ясувати, кому належить канал. Різні речі говорять про NewsOne, ZiK, "112", "24 канал". Можна скільки завгодно фантазувати. Це невдячна справа. Є Національна рада з телебачення та радіомовлення, є відкриті реєстри – там можна знайти всю інформацію про власників телеканалів. Якщо телекомпанія вчиняє протиправні дії, її карають. Дістане три попередження, буде суд і відключення від мовлення. Ми живемо за певними правилами. Якщо їх не дотримуватися, настане абсолютний хаос. І я не збираюся розганяти цю історію.

– І все ж один інвестор чи їх кілька?

– Один – Володимир Макеєнко. Шанований і адекватний. Це розкіш сьогодні, скажу вам. Я лише створюю творчий продукт. Спілкуванням із будівельниками займаюся, тому що їм важливо пояснити, як зробити той чи інший дизайн. А тендери на будівництво, техніку та все інше мене не стосуються. Цим займаються люди, які виділяють гроші. Вони самі перед собою відповідальні. Я відповідальний за продукт, за залучення коштів, за розвиток каналу, за мінімалізацію витрат, за якість продукту.

– Є якісь ідеологічні настанови у телеканала?

– І я, і будь-яка інша людина вам обов'язково збреше, відповідаючи на таке запитання (сміється). Мені завжди було важливо, наскільки спрацьований колектив, наскільки він гармонійний. Це запорука відсутності будь-якої ідеології. У мене в підпорядкуванні були співробітники, які свого часу працювали на "112" і NewsOne. У нас не було всередині ідеологічних журналістських воєн, не було серйозних конфліктів, коли хтось уставав і йшов. У цих людей були різні погляди на все, що відбувається, але коли вони виходили в ефір, намагалися бути максимально об'єктивними.

Ніхто з працівників цих каналів не може сказати, що я приходив і щось їм утирав. І тут я теж не збираюся розповідати, як співробітники мають про щось думати. Як генеральний продюсер я повинен займатися глобальними речами. Умовно кажучи, я малюю контур картини, яку зафарбовувати мають усі співробітники.

– Як ви підбираєте експертів, які приходять на ефір?

– Я не намагаюся контролювати все, що відбувається, а довіряю людям, із якими працюю. Цим займаються гостьові редактори.

"Перший канал" займає величезну будівлю та посідає місце у третій десятці рейтингу. Із таким приданим він не зможе стати першим

– Що ви думаєте про перспективи суспільного телебачення в Україні?

– Складна тема. Скажу одну просту річ: щоб на базі "Першого національного" створити справжнє суспільне ТБ, потрібно продати цей величезний будинок і землю під ним і заново побудувати сучасний телеканал. Нині там – глобальна журба. І хай там що би хотіли зробити, увесь час будуть боротися з вітряними млинами. Це пекельна територія із сотнями охоронців, вахтерів, прибиральниць, електриків... Ніхто не знає, скільки там усього складовано. Хто першим розгребе цей смітник, стане героєм.

"Перший канал" займає величезну будівлю та посідає місце у третій десятці рейтингу. Із таким приданим він не зможе стати першим. У нас у "Парусі" площа приміщення 870 метрів, де буде розташований телеканал, який у рази перекриє показники "Першого національного".

У реальності суспільне ТБ – велика річ. Я радий, що Зураб Аласанія очолив команду – він серйозний гравець, він тримає удар і працює.

Фото: Из архива Алексея Семенова Семенов: Немає нетямущих людей. Є співробітники, у яких очі горять. Якщо ні – хоч петардою підривай, не загориться. Фото: З архіву Олексія Семенова

– Із появою інтернету всі традиційні медіа переживають кризу, телебачення зокрема. Ви вірите в майбутнє ТБ?

– Криза стосується тільки телеканалів національного масштабу. Адже щоб дивитися телесеріали чи художні фільми, ці канали глядачеві вже не потрібні – є інтернет. Глядач подорослішав. Сьогодні будь-яка п'ятдесятирічна людина качає з торентів те, що хоче подивитися. Але інформаційне телебачення точно не помре. Воно опирається на події, які щодня відбуваються.

Звичайно, прогнози загалом для телебачення сумні, тому що аудиторія поступово зменшується. Але я думаю, що через якийсь час невеликі інформаційні телеканали будуть конкурувати з великими національними телекомпаніями. Підріс глядач, вихований на інтернеті, він уже не буде дивитися традиційне ТБ. Унаслідок цього залишиться лише інформаційне мовлення.

– А що станеться з великими телекомпаніями?

– Вони вже втрачають вартість своїх активів. Їхні спроби вирости безрезультатні. Власники пробують вести переговори про продаж, але покупців немає. Нікому не потрібен продукт, який постійно втрачає в ціні, не генерує прибутку. Міжнародні компанії не хочуть купувати наші канали, а в українських просто немає таких грошей.

Сьогодні потрібні телеканали, дешеві в експлуатації, які дуже швидко можуть зрости. І не за політичні гроші, а за комерційні. Це головна трансформація, яка має відбутися. І як менеджеру мені не так цікаво побудувати канал, який випередить все інформаційне мовлення у країні, як той, який стане самооплатним, працюючи з комерційними грошима.

– Ви вірите, що це можливо?

– Тепер уже не зменшуються рекламні бюджети. Минув час із того моменту, як їх урізали. Ситуація стабілізувалася. У мене якось запитали, чи можу я створити канал, який поб'є "Інтер"? Я відповів: "Звичайно ж, ні". "Ну, ми так і знали..." – засмутився співрозмовник. Бюджет нашого каналу набагато менший, ніж бюджет "112". Але його ми зможемо перемогти. І якби в мене була половина бюджету "Інтера", чи "України", чи "Плюсів", тоді ми їх обминули б. Ми звикли задовольнятися малим і можемо стати тим першим телеканалом, який почне працювати з наявними грошима в нинішніх реаліях. Тому що тих бюджетів, які були кілька років тому, уже не буде.