Цю пастку поляки самі собі поставили
Це питання по-доброму мало б зникнути з політичного порядку денного. Усе, що треба було зробити, політики вже зробили у 2003 році – спільна заява президентів Кучми і Квасневського, спільне відкриття пам'ятника на Волині в селі Павлівка й (абсолютно феноменальний, з огляду на сьогоднішній день, крок) один текст заяви, ухвалений одночасно в польському Сеймі й у Верховній Раді України з тим самим лейтмотивом: "Вибачаємо, просимо вибачення".
Та в Польщі тема залишалася політично привабливою, її продовжили розкручувати, аж до того, що нинішній президент Кароль Навроцький став президентом країни завдяки саме нїй. В Україні ситуація зовсім інша. У нас ця тема абсолютно не заполітизована – немає жодних політичних сил, які хочуть робити кар'єру на антипольських гаслах. У Польщі це є.
Після 2022 року все це наклалося на нову хвилю українських мігрантів у Польщі й на побоювання частини польського суспільства щодо конкуренції на ринку праці. Ми бачимо постійне насичення польського інформаційного простору антиукраїнськими заявами. Якийсь українець порушив правила руху, заїхав на заповідну зону – обов'язково підкреслюється, що він українець, і обов'язково прем'єр-міністр виголошує, що його треба депортувати. Польські медіа сколихнула новина, що якийсь українець (знову підкреслено) піймав 20-кілограмового сома під Варшавою.
Усе це насичує польське суспільство українофобією, і вона вже проявляється в реальному насильстві – нападах на українців за українську мову, побитті українських підлітків. Але польські політики не лише не гамують ці настрої, вони вважають їх паливом для власних кар'єр.
Це і ресентимент, і пастка, яку польські політики самі собі поставили. Вони запустили українофобські настрої, активно в них інвестували й тепер залишаються їхніми заручниками. Настільки, що вже не лише праві й ультраправі, які першими вдалися до цих тем, – навіть ліберальні сили бояться зайняти іншу позицію.
Під час президентських виборів опонент Навроцького Рафал Тшасковський, мер Варшави, також не наважувався чітко зупинити цю хвилю й навіть заявляв, що готовий позбавити українців соціальної допомоги. Попри те, що, за даними самих польських експертів і економістів, присутність українців у Польщі лише додає до економічного розвитку країни. Але навіть ліволіберальні сили бояться отверезити цю хвилю. На польському політичному полі катастрофічно бракує тих, хто б твердо сказав: "Треба це вгамувати".
Нещодавно вийшла заява, підписана великою кількістю впливових людей у Польщі, про те, що не можна робити польсько-українські стосунки заручником важкої історії. Але це здебільшого ветерани руху "Солідарність", люди, які вже не в активній політиці. Їхній вплив на польський політикум, на жаль, мінімальний. При цьому Лех Валенса зняв польський значок, вважаючи, що героїзація УПА його ображає. Попри те, що в 1980-ті, коли його переслідували й репресували, саме бандерівці – українські мігранти з ОУН – організовували акції протесту на його захист у Лондоні.
Нам постійно кажуть, що для поляків це дуже чутлива тема. Але для нас це теж дуже чутлива тема, і підстав для чутливості в нас, мабуть, трохи більше, ніж у тих, хто сидить на спокійних диванчиках і розглядає, хто з українських героїв може ним бути, а хто ні. Для нас це питання виживання, екзистенційної війни з Росією.
Є ще один вимір. Хвиля польської підтримки України у 2022 році, за яку ми справді вдячні, була підживлювана, серед іншого, відчуттям певної вищості: "ми такі сильні, ми вас приймемо, ми вам допоможемо". Але коли Україна виявилася не просто жертвою, якій треба допомагати, а тією, яка досі стоїть на ногах і може змінити перебіг війни, це багатьох польських політиків злякало.
Вони не хочуть перемоги Росії, бо розуміють небезпеку для себе. Але зараз вони вже розглядають й інший варіант, який чомусь теж вважають небезпечним: перемогу України. Тому що перемога України – це сильна Україна як новий геополітичний гравець у регіоні. Звідси питання: що зробити, щоб Україна не стала членом ЄС? Звідси вигадані зернові скандали. Що зробити, щоб Україна не стала членом НАТО?
Маємо бути достатньо дорослими, щоб розуміти: ми своєю боротьбою змінюємо геополітичну ситуацію в регіоні, і це змінює ставлення до нас. Але я впевнений: сильна Україна врешті-решт призведе до перегрупування наших стосунків із сусідами. Якщо ми покажемо себе як сильна держава, з нами рахуватимуться. І ці ситуації, коли кожен вважає за потрібне повчати нас нашої ж історії, відійдуть у минуле.
Джерело: Громадське радіо NextGen / YouTube
