+11 Київ
Деякі статті прямо використовують для того, щоб стримувати незадоволених, приміром, приєднанням Криму
Російська влада продовжує використовувати антиекстремістське законодавство стосовно дій і висловлювань, пов'язаних із війною на сході України (в оригіналі анексія Криму та війна на Донбасі названі "кризою на Україні"). Водночас не береться до уваги специфіка становища. Антиекстремістське законодавство написане для використання в мирний час, воно не адекватне до ситуації під час воєнних дій, не враховує гостроти настроїв у російському суспільстві, яке вкрай болісно сприймає конфлікт із Україною, зв'язки з якою дуже тісні. Крім того, деякі статті, на зразок статті 280.1 КК про заклики до сепаратизму, прямо використовують для того, щоб стримувати незадоволених, приміром, приєднанням Криму. У підсумку кількість неправомірних переслідувань через "українське питання" залишається високою.
Справа Савченко
У березні 2016 року Донецький міський суд Ростовської області визнав українську льотчицю Надію Савченко винною зокрема за пунктами "а, е, ж, л" частини 2 статті 105 КК (убивство двох або більше осіб, вчинене групою осіб за попередньою змовою або організованою групою загальнонебезпечним способом і з мотивів ненависті або ворожнечі відносно якої-небудь соціальної групи) і засудив її за сукупністю обвинувачень до 22 років колонії загального режиму та штрафу в розмірі 30 тисяч рублів.
У травні 2016 року Надію Савченко помилували і відпустили в Україну в обмін на двох російських громадян, засуджених в Україні за участь у військових діях на Донбасі.
В обвинувальному висновку у справі Савченко соціальна група, ненавистю до якої вона нібито керувалася, була визначена як "цивільне населення Луганської області (Україна)" через його "відмову визнати легітимність чинної влади в Україні та бажання створити відокремлене територіальне утворення – Луганську народну республіку".
Суд погодився з цією кваліфікацією, але ми вважаємо, що дії, які інкримінували Савченко, відбувалися у воєнних умовах, нехай війна й не була оголошена, і тому могли б бути кваліфіковані хіба що як військовий злочин, до якого не застосовуються положення розділу VII КК, які стосуються умов мирного часу. Через конструювання довільної соціальної групи, так, як це було зроблено в обвинувальному висновку, будь-який військовий злочин, спрямований проти цивільних осіб, переводиться в розряд злочинів ненависті, що невірно в принципі.
Фото: rada.gov.ua
Справа Коломійця
Київський районний суд Сімферополя у червні 2016 року засудив громадянина України Андрія Коломійця до 10 років позбавлення волі в колонії суворого режиму. Коломієць був визнаний винним у скоєнні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 30, пунктів "а, б, е, л" ч. 2 ст. 105 (замах на вбивство двох осіб через здійснення ними службової діяльності, скоєне загальнонебезпечним способом, за мотивами політичної, ідеологічної ненависті) і ч. 2 ст. 228 КК РФ (незаконне придбання, зберігання та перевезення без мети збуту частин рослин, що містять наркотичні засоби, у великому розмірі).
Якщо український громадянин дійсно кидав пляшки із запальною сумішшю на території України в українських на той момент громадян, то Україна могла порушити проти нього кримінальну справу та звернутися до російської влади з вимогою сприяти розслідуванню
Суд визнав Коломійця винним у тому, що, перебуваючи членом Української повстанської армії (УПА), яка в Росії визнана екстремістською, він під час зіткнень на Майдані в Києві в січні 2014 року вчинив замах на життя двох співробітників кримського спецпідрозділу "Беркут", закидавши їх пляшками із запальною сумішшю. Крім того, у 2015 році в Кабардино-Балкарії він зберігав та перевозив нарковмісну рослину у великому розмірі.
На наш погляд, вирок Коломійцю за статтею 105 КК був винесений неправомірно. Якщо український громадянин дійсно кидав пляшки із запальною сумішшю на території України в українських на той момент громадян, то Україна могла порушити проти нього кримінальну справу та звернутися до російської влади з вимогою сприяти розслідуванню. Діючи за власним почином, російські правоохоронні органи вийшли за межі своєї юрисдикції.
Справа Стеніна
У травні 2016 року лідер руху "Русские Астрахани" Ігор Стенін був засуджений до двох років колонії-поселення за ч. 2 ст. 280 КК (вирок був у липні затверджений Астраханським міським судом, після чого Стенін подав скаргу на нього до ЄСПЛ). Стенін був визнаний винним у публікації у "ВКонтакте" запису на тему війни в Україні, йому поставили в провину коментар, залишений іншим користувачем.
На наш погляд, короткий запис із закликом до знищення "кремлівських окупантів", що фігурує у кримінальній справі, не може вважатися закликом до здійснення екстремістської діяльності. Збірний образ "кремлівські окупанти", що застосовувався протягом минулих років незадоволеними громадянами щодо влади, очевидно, отримав більш широке і менш адресне трактування з огляду на українські події. Сприймати цей фігуральний вираз як прямий заклик до розправи над представниками якоїсь певної соціальної групи неможливо, і раніше правоохоронні органи не переслідували громадян через це популярне гасло, не надаючи йому особливого значення.
Якщо все ж трактувати його як заклик до активних дій проти російської влади, слід врахувати, що мова йде про дії поза територією Росії. Слід зазначити також невиправдану суворість вироку Стеніну – два роки реального терміну, причому незабаром він був переведений із колонії-поселення до колонії загального режиму.
Справа Бубеєва
Того ж місяця Заволзький районний суд Твері засудив місцевого жителя Андрія Бубеєва до двох років позбавлення волі в колонії-поселенні. Нагадаємо, справу про публічні заклики до екстремізму через інтернет (ч. 2 ст. 280 КК) та публічні заклики до здійснення дій, спрямованих на порушення територіальної цілісності РФ (ч. 2 ст. 280.1 КК) було порушено у вересні 2015 року за репост у "ВКонтакте" статті публіциста Бориса Стомахіна про Крим і малюнка, на якому рука видавлює зубну пасту з тюбика з написом "Вичави із себе Росію" із супровідним написом про те, що єдиною формою протесту має бути "активне знищення" Росії з уточненням — "як це робили чеченці свого часу, наприклад".
Матеріали, опубліковані Бубеєвим, справді містили агресивні заклики, проте в частині, що стосується статті 280.1, ми вважаємо винесений йому вирок неправомірним, оскільки вважаємо, що не слід розцінювати як сепаратизм критику приєднання нової території. Захист Бубеєва звернувся до ЄСПЛ.
Справа Умерова
Люди, що не визнали приєднання території, на якій вони проживають, до іншої країни, мають право висловлювати свою точку зору
Також у травні і за тою самою статтею було порушено кримінальну справу проти заступника голови Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умерова. Приводом послужив виступ Умерова в березні 2016 року у прямому ефірі телеканала ATR.
Ми вважаємо неправомірним переслідування кримськотатарських активістів через заклики повернути Крим Україні: люди, що не визнали приєднання території, на якій вони проживають, до іншої країни, мають право висловлювати свою точку зору, тим паче, що з точки зору міжнародного права питання про законність приєднання Криму до Росії – щонайменше спірне.
Фото: radiosvoboda.org
Справа Вологженінової
У лютому 2016 року Залізничний районний суд Єкатеринбурга визнав домогосподарку Катерину Вологженінову винною у розпалюванні ненависті і ворожнечі до представників влади та "добровольців із Росії, які воюють на боці ополченців зі сходу України" (ч. 1 ст. 282 КК) і засудив її до 320 годин обов'язкових робіт із конфіскацією та знищенням ноутбука та комп'ютерної миші.
Приводом для переслідування Вологженінової послужили кілька репостів у "ВКонтакте". Нарікання правоохоронних органів викликала публікація вірша Анатолія Марушкевича "Кацапи", картинки у стилістиці плакатів часів Другої світової війни з написами "Зупини заразу" та "Смерть московським окупантам" і ще три матеріали – тексти різного ступеня радикальності. Всі вони були в березні заборонені тим самим судом як екстремістські. Вірш "Кацапи", основна думка якого зводиться до того, що росіяни України захищатимуть її від Росії, містить обвинувачення російської влади в нападі на Україну, але агресивних закликів у ньому немає. Щодо плаката, він, очевидно, закликає громадян України захищати країну від окупації.
На наш погляд, ворожі почуття авторів таких постів і, ймовірно, републікатора, зумовлені видом діяльності певної групи громадян, а не її етнічною, релігійною, статевою або соціальною належністю, тому кваліфікувати ці публікації за статтею 282 КК не можна. Крім того, сумніви викликає обґрунтованість переслідування через заклики, адресовані громадянам або владі іншої країни.
Справа Бившева
У вересні 2016 року в Кромах Орловської області було порушено чергову кримінальну справу за ч. 1 ст. 282 КК стосовно поета Олександра Бившева. Тоді ж Радянський районний суд Орла заборонив вірш Бившева "На незалежність України", публікація якого в соцмережі і послужила приводом для переслідування автора.
На наш погляд, у вірші містяться висловлювання, які можна витлумачити як принизливі для росіян, проте ми вважаємо, що приниження гідності має бути виключене зі складу кримінальної статті як діяння невеликої тяжкості. У 2015 році Бившев уже був засуджений за статтею 282 КК за публікацію вірша "Українським патріотам", також неправомірно.
Справа Кутейнікова
У жовтні 2016 року в Ростові-на-Дону популярний блогер, моряк у відставці В'ячеслав Кутейніков був засуджений за частиною 1 статті 282 КК до двох років позбавлення волі умовно з випробувальним терміном протягом трьох років. Суд визнав Кутейнікова винним у розміщенні в інтернеті, зокрема в "Живому Журналі", інформації, спрямованої на розпалювання ненависті щодо росіян. Вирок набув чинності. Кутейніков у різких висловлюваннях критикував кампанію антиукраїнської пропаганди, що розгорнулася на російському телебаченні. Контекст висловлювань свідчив про те, що він використовував принизливі характеристики щодо не всього народу, а учасників інформаційної війни з Україною, і при цьому обмежився лайкою, не допускаючи закликів до насильства.
Справа про пародійний гімн РФ
У травні 2016 року в Севастополі Слідчий комітет порушив кримінальну справу за ч. 1 ст. 282 КК за фактом інциденту з підміною гімну на відкритті засідання громадсько-експертної ради при губернаторі Севастополя 8 квітня 2016 року. Тоді в залі прозвучала пародійна версія російського гімну "Россия – безумная наша держава". Організатори пояснили інцидент збоєм у роботі звукоінженерів, які помилково завантажили з інтернету не ту версію. Спочатку влада міста закликала не драматизувати ситуацію й не роздмухувати скандал навколо інциденту.
Проте кримські правоохоронні органи, захоплені застосуванням нових для них антиекстремістських статей, не змогли втриматися і проігнорувати навіть такий незначний і комічний інцидент.
З нашої точки зору, для порушення кримінальної справи за ст. 282 КК в цьому випадку не було підстав, оскільки зазначена версія гімну не містить ознак розпалювання ненависті до когось, а критичні висловлювання про державу не підпадають під дію статті 282 КК або будь-якої іншої статті російського законодавства. Доля розслідування цієї кримінальної справи нам невідома.
Справа Назімова
У березні 2016 року житель Мінусинська Назімов був засуджений до 10 місяців виправних робіт за ч. 3 ст. 354.1 КК (осквернення символів військової слави Росії) за зображення в соцмережі, витлумачене правоохоронними органами як образа георгіївської стрічки, яка для автора, очевидно, уособлювала зовсім не славу радянської зброї у Другій світовій війні, а одну зі сторін конфлікту в Україні.
Фото: EPA
Справа Лузгіна
Націоналіст із Пермі Володимир Лузгін у вересні 2016 року був оштрафований Пермським крайовим судом за частиною 1 тієї ж статті 354.1 КК (публічне заперечення фактів, встановлених вироком Міжнародного військового трибуналу для суду й покарання головних військових злочинців європейських країн Осі, схвалення злочинів, встановлених зазначеним вироком, а також розповсюдження завідомо неправдивих відомостей про діяльність СРСР у роки Другої світової війни) на 200 тис. рублів за републікацію статті, що містила вільну інтерпретацію суті пакту Молотова-Ріббентропа та суперечливі твердження, що стосувалися епізодів з історії бандерівського руху. Вирок був затверджений Верховним судом Росії, після чого Лузгін звернувся до ЄСПЛ.
Протягом 2016 року ми знаємо про щонайменше п'ять випадків неправомірного накладення санкцій за 20.3 статті КпАП за демонстрацію нацистської символіки в соцмережах у контексті полеміки навколо подій в Україні. Оскільки визначення "фашист" щодо різних сторін конфлікту вельми популярне, а в Росії навіть насаджувалося офіційною пропагандою, нацистська символіка активно використовується користувачами соцмереж з метою шельмування ідеологічних опонентів. Водночас російські правоохоронні органи схильні карати за демонстрацію нацистської символіки без огляду на контекст. У підсумку штрафи доводиться сплачувати як критикам російської політики в Україні, так і опонентам української влади й адептам "ДНР" і ЛНР".
Краснодарська ЛГБТ-активістка Ніна Соловйова навіть отримала 10 діб адміністративного арешту за публікацію в соцмережах кліпу на пісню Бориса Севастьянова "Это, детка, рашизм", в якому трапляються кадри з кінохроніки часів Третього Рейху із зображенням свастики. Втім, Роману Гришину з Калуги за публікацію того самого кліпу, що містить різку критику російської державної пропаганди та зовнішньої політики з огляду на дії в Україні, характерні, на думку автора пісні, для тоталітарних режимів, висунули обвинувачення за ст. 282 КК, він перебуває під підпискою про невиїзд.
Справа Павленського
У середині травня художнику Петру Павленському був винесений вирок за частиною 2 статті 214 КК (вандалізм, вчинений групою осіб за попередньою змовою). За проведення акції "Свобода" в Санкт-Петербурзі він був засуджений до одного року та чотирьох місяців обмеження волі, але звільнений від покарання через закінчення строку давності притягнення до кримінальної відповідальності.
У лютому 2014 року п'ятеро учасників акції "Свобода" на підтримку Євромайдану розгорнули на Малому Конюшенному мосту, навпроти храму Спаса-на-Крові, чорний прапор і державний прапор України, розклали й підпалили автопокришки та били палицями по металевих листах.
Незважаючи на те, що Павленському не був поставлений у провину мотив ненависті, ми вважаємо, що фактично вирок йому був винесений за ідеологічну акцію, тому вказуємо його тут і вносимо до статистики. Вирок цей, з нашої точки зору, є неправомірним.
По-перше, через відсутність складу злочину: під час акції не було зіпсовано жодного майна (найбільшим збитком від дій акціоністів стала кіптява на бруківці), тобто ці дії не відповідали визначенню вандалізму КК. По-друге, Павленського раніше притягнули за цю акцію до адміністративної відповідальності, а суд не повинен карати двічі за одне й те саме.
Справа проти Меджлісу
У квітні 2016 року Верховний суд Криму визнав громадське об'єднання "Меджліс кримськотатарського народу" екстремістською організацією і заборонив його діяльність, у вересні Верховний суд Росії ухвалив це рішення. Позов про заборону Меджлісу був поданий кримською прокуратурою у лютому 2016 року.
Як підстави для заборони організації прокуратура вказувала низку висловлювань і дій керівників та членів Меджлісу — починаючи з ухвали в 1991 році Декларації про національний суверенітет кримськотатарського народу і закінчуючи участю у транспортній блокаді Криму. Більшість згаданих прокуратурою акцій за участю членів Меджлісу припали на час до приєднання Криму і зовсім не підпадають під юрисдикцію російського суду.
У висловлюваннях голови Меджлісу Рефата Чубарова, які стали приводом до порушення проти нього кримінальної справи про сепаратизм і наводилися прокуратурою як аргумент про необхідність ліквідації організації, ми не виявили прямих закликів до війни за звільнення півострова.
Блокада Криму з боку України, у причетності до якої обвинувачували деяких членів Меджлісу, дійсно була незаконною акцією, але вона здійснювалася на території іншої держави та не мала стосунку до функціонування Меджлісу як організації на території Криму.
Загалом, докази причетності до екстремістської діяльності, надані прокуратурою, не були докладно розглянуті та зважені судом, рішення про ліквідацію Меджлісу було ухвалено стрімко, оскільки було продиктовано не його реальною діяльністю, а політичними мотивами, які відкрито висловлювала прокурор Криму Наталія Поклонська. На наш погляд, це рішення не лише неправомірне, але й політично необачне, оскільки ускладнює міжетнічні відносини на півострові.
Фото: EPA
Блокування інтернет-ресурсів
У 2016 році російські правоохоронні органи продовжували блокувати за законом Лугового українські ресурси, а також сайти, що перебазувалися в Україну після приєднання Криму і початку збройного конфлікту.
Приводи для обмеження доступу до цих ресурсів нерідко цілком очевидні, оскільки для вербальної активності в умовах збройного конфлікту характерні заклики сторін до знищення супротивника, але іноді мова йде про аналітику або інформаційні матеріали. У цьому сенсі наша позиція залишилася незмінною: ми вважаємо такі блокування частиною інформаційної війни між двома країнами. Оцінювати їх відповідно до правил мирного часу здається нам безглуздим.
Із повним текстом доповіді можна ознайомитися тут.
