Що європейські країни думають про Росію? Висновки аналітичного центру при НАТО The Atlantic Council. Повний текст

24 квітня аналітичний центр "Європейські цінності" випустив нове велике дослідження, у якому розглянуто, як окремі держави – члени Європейського союзу сприймають загрозу, що йде від Російської Федерації. Понад 450 політичних документів, розвідувальних звітів та інших джерел було використано для оцінки того, як агресивна поведінка Росії впливає на зовнішню політику та політику безпеки в 28 країнах ЄС, від Естонії до Португалії.

Російська агресія проти України призвела до санкцій проти Росії, і водночас агресивна політика Кремля, що загрожує військовою силою конкретним країнам ЄС і використовує такі інструменти ворожого впливу, як дезінформація та підтримка європейських екстремістів і радикальних лідерів, відштовхнула багато європейських держав. Дослідження цих дій із 2014 року показало, що:

• шість країн занепокоєні зовнішньою політикою Росії й зараз перебувають на передньому краї європейської реакції на її агресію (Естонія, Данія, Латвія, Литва, Польща, Великобританія);
   
• п'ять країн значно змінили свою політику та інтереси після агресії Росії проти України (Чехія, Фінляндія, Німеччина, Нідерланди, Швеція);
   
• три країни є прихованими прихильниками протидії російській агресії (Болгарія, Хорватія, Румунія);
   
• три держави практично не мають значимих відносин із Росією (Ірландія, Мальта, Португалія);
   
• шість країн намагаються уникати цього питання (Австрія, Бельгія, Франція, Люксембург, Іспанія, Словенія);
   
• два уряди застосовують російську карту для внутрішніх приводів (Угорщина, Словаччина);
   
• і три держави, як і раніше, підтримують Кремль (Кіпр, Греція, Італія).
   

13 країн ЄС (Естонія, Латвія, Литва, Великобританія, Швеція, Фінляндія, Чехія, Німеччина, Польща, Нідерланди, Франція, Данія) украй занепокоєні російською загрозою дезінформації та беруть участь принаймні в одному із трьох суміжних проектів, що мають на меті протистояти операціям із дезінформації, пов'язаним із Росією.

Однак групі країн ЄС, явно занепокоєних російською агресією, не вистачає лідера. Сполучене Королівство вже на шляху до виходу, Німеччина, як і раніше, не хоче відкрито виступати проти Росії, а Польща позбавлена можливості стати законним лідером цього пакета через неконструктивну поведінку свого уряду.

Найміцніше позицію Кремля підтримує Італія, яка висловила свою думку, наприклад, відкрито наклавши вето на розширення санкцій за спонсоровані Росією звірства в Сирії. Лідер може змінитися після президентських виборів у Франції, якщо Москва здобуде там упливового союзника.

Переломним моментом у цій ситуації стане формування наступної урядової коаліції Німеччини, яка може переключити європейські зусилля із протидії та пом'якшення російської агресії одним із двох способів. Вона може або заспокоїти Кремль і фактично вбити санкції, або продовжити принципову позицію канцлера Ангели Меркель із розробляння урядової політики, яка відповідає на агресію Кремля на всіх рівнях – від України до загроз дезінформації – і стати головним захисником ліберального міжнародного порядку.

Сприйняття загроз

Держави – члени ЄС розглядають три основні категорії агресивних кроків, ужитих Російською Федерацією. Перша з них – російська військова агресія, війна проти України, розпочата у 2014 році, та проти Грузії у 2008 році. Російське вторгнення на територію України, безумовно, найбільше впливає на те, як профільні європейські інститути бачать сферу безпеки.

Друга категорія охоплює спроби Росії залякувати або погрожувати військовою силою державам – членам ЄС. Ці погрози дуже помітні в країнах Балтії, а також у Данії, Фінляндії та Швеції.

Третя категорія охоплює зусилля і дії Росії щодо зриву європейського консенсусу стосовно політичних ініціатив, таких як санкції, і для підтримки прокремлівських політичних лідерів за допомогою ворожих дій та дезінформації. Ця загроза набуває все більшого значення в країнах, які не зазнають безпосередньої військової загрози, наприклад у Німеччині.

У більшості східноєвропейських і скандинавських країн сприйняття загроз, що йдуть від Росії, зазвичай загальне для органів національної безпеки та більшості політичного класу. Проте в західних і південних країнах Європи часто є розбіжності між фахівцями з питань національної безпеки та більшістю політичного класу, який іноді підтримує утихомирену або наївну позицію щодо дій Кремля. Наприклад, французькі та італійські військові беруть участь у роботі НАТО StratCom COE (Центр стратегічних комунікацій НАТО, багатонаціональна військова організація, акредитована Альянсом, але не входить до командування НАТО і не підпорядкована якій-небудь іншій його організації. – "ГОРДОН"), незважаючи на те, що їхнє політичне керівництво дуже нерішуче ставиться до проблеми.

Вивчаючи щорічні публічні звіти європейських розвідувальних і контррозвідувальних агентств, очевидними є дві тенденції. По-перше, багато європейських розвідувальних служб схильні дуже відкрито висловлювати застороги проти поведінки Росії, переважно проти ворожого втручання в їхні внутрішні справи (наприклад, Франція, Німеччина, Нідерланди, Великобританія та Чехія). Деякі європейські керівники розвідки навіть виступили з попередженням про ці загрози – публічно і під запис, що для них не властиво.

По-друге, поведінку Кремля описують як таку, що погіршує ситуацію і всередині Росії, і серед її східноєвропейських сусідів (не тільки в Україні, але ще й у Білорусі та Молдові), а також серед держав – членів ЄС.

Рекомендації

1. Агресивність Російської Федерації ґрунтується на внутрішніх чинниках; клептократичний режим потребує того, щоб підживлювати свою внутрішню аудиторію постійним відчуттям зовнішньої загрози. Це не зникне одразу тільки через європейських політиків, які добре ставляться до Путіна.
    
2. Більшість дипломатичних зусиль зацікавлених країн має бути спрямовано на те, щоб спокійно допомогти Німеччині зайняти позицію головного захисника ліберального міжнародного порядку.
    
3. Недоцільно очікувати істотного зсуву позицій Греції, Італії та Кіпру.
    
4. Європейські дебати мають бути зосереджені на тому, як Росія використовує енергію для підвищення залежності окремих країн від Москви.
    
5. Європейські країни повинні розробити свої власні національні механізми захисту і політику проти ворожого іноземного впливу й операцій із дезінформації.
    
6. 13 держав ЄС, занепокоєних російської дезінформацією, повинні звернутися до верховного представника ЄС із зовнішньої політики і політики безпеки Федеріки Могеріні із проханням зміцнити та посилити команду Східного комітету зі стратегічного розвитку європейської дипломатичної служби.
    
7. В ідеалі польський уряд має діяти конструктивно в межах ЄС і стати шанованим лідером, який очолює дії зі стримування та пом'якшення загрози.

В основі цієї статті – дослідження, доступне за посиланням.