ГОРДОН
 
 
Публікації ЕКСКЛЮЗИВ "ГОРДОНА"

Смешко: Липинський вважав, що кожне національне відродження починається з відродження еліти. Це більш ніж актуально і для сьогоднішньої України

Цей матеріал можна прочитати і російською мовою
"Сила і честь" налаштована на те, щоб упровадити моральність в українській політиці
"Сила і честь" налаштована на те, щоб упровадити моральність в українській політиці
Фото: Сергій Крилатов / Gordonua.com

Колишній голова Служби безпеки України, ексначальник Головного управління розвідки Міноборони і лідер партії "Сила і честь" Ігор Смешко вважає, що багато роздумів і висновків українського політичного діяча, історика та публіциста початку ХХ століття В'ячеслава Липинського актуальні і для сучасної України. Зокрема, Смешко згоден із тезами, що національне відродження країни починається з відродження її еліти, а нація не може існувати без національної аристократії. Видання "ГОРДОН" публікує ексклюзивний матеріал ексголови СБУ, присвячений 90-річчю від дня смерті засновника і теоретика українського консерватизму.

Ніхто нам не збудує держави, коли ми її самі не збудуємо

Роздуми із приводу двох ювілеїв у політичній історії України.

"Ніхто нам не збудує держави, коли ми її самі не збудуємо, і ніхто з нас не зробить нації, коли ми самі нацією не схочемо бути", – здається, це написано для наших днів і саме для нас, українців XXI століття. А належать ці мудрі слова відомому політичному діячеві, історику, публіцисту, дипломату, засновнику і теоретику українського консерватизму В'ячеславу Липинському, який пішов із життя 90 років тому – 14 червня 1931 року.

Народився В'ячеслав у селі Затурці (Волинь) у родовому маєтку польського шляхетського роду Липинських. Навчався в Житомирській, Луцькій та Київській гімназіях. Перебування в Києві, де він був учнем відомої Першої київської гімназії, безперечно, мало вплив на подальший розвиток його поглядів. Весною 1903 року Липинський вступив до Ягеллонського університету у Кракові, де вивчав агрономію і слухав лекції з інших предметів, зокрема історії та української літератури. 1906 року, закінчивши навчання, виїхав до Женеви, де вивчав соціологію в тамтешньому університеті. Через погіршення стану здоров'я (туберкульоз) у 1907 році повернувся до Кракова і продовжив навчання в Ягеллонському університеті. Із 1909 року Липинський перебував або у Кракові, або у власному маєтку в нинішній Черкаській області. Як зазначають деякі джерела, уже тоді Липинський почав усвідомлювати необхідність повернення українському народові його еліти, частково ополяченої, частково зрусифікованої.

Напередодні Першої світової війни Липинський брав участь у діяльності політичних емігрантських гуртків. Був залучений до організації за межами Росії українського політичного центру, згодом трансформованого в Союз визволення України. Улітку 1914 року на початку Першої світової війни його призивають до війська. Воював у Східній Пруссії у складі армії генерала Самсонова. Після поранення і погіршення стану здоров'я був переведений у резерв. Після Лютневої революції брав участь в українізації військових частин на Полтавщині. Тоді ж він став одним із засновників консервативної Української демократично-хліборобської партії (УДХП) і автором її політичної програми, затвердженої в серпні 1917 року.


В'ячеслав Липинський під час військової служби. Фото: lokachi.rayon.in.ua
В'ячеслав Липинський під час військової служби. Фото: lokachi.rayon.in.ua


Після проголошення 24 січня 1918 року Української Народної Республіки УДХП була єдиною партією, яка залишалася поза Українською Центральною Радою (УЦР). Перший з'їзд УДХП, який відбувся в березні, висунув вимоги до УЦР, серед яких – приватизація землі, правова держава, рівні права для політичних партій, а також входження своїх представників до складу УЦР. Вимоги були відхилені. Навесні 1918 року В'ячеслав Липинський зближується з Павлом Скоропадським, майбутнім гетьманом Української держави. УДХП відіграла помітну роль у підготовці і здійсненні гетьманського перевороту 29 квітня 1918 року. На початку червня 1918 року В'ячеслав Липинський виїхав з України до Відня, щоб зайняти там посаду посла Української держави. Послом він залишався ще деякий час після повалення гетьманату.

Протестуючи проти розстрілу полковника [УНР Петра] Болбочана, Липинський подав у відставку з посади посла. Наприкінці серпня 1919 року передав справи посольства своєму заступникові і згодом оселився в Райхенау – гірському містечку в Нижній Австрії. На ці роки припадає його найінтенсивніша наукова та публіцистична діяльність. У листопаді 1926 року за дорученням Павла Скоропадського Липинський переїхав до Берліна працювати в новоствореному Українському науковому інституті. Утім, через два роки за порадою лікарів залишив інститут і повернувся до Австрії. На думку деяких його біографів, у цей час Липинський зблизився з Василем Вишиваним (це ім'я австрійський ерцгерцог Вільгельм фон Габсбург отримав під час Першої світової війни від українських воїнів за любов до України), який доклав значних зусиль для просування українського питання за кордоном. Навесні 1931 року стан здоров'я Липинського погіршився. У квітні 1931 року В'ячеслава Липинського перевели до санаторію "Вінервальд", де він помер 14 червня 1931 року.

Коли не повстала досі Українська держава, то це, головним чином, тому, що за рідкими винятками будувати її бралися люде аморальні

Його непростий, а часом і драматичний життєвий шлях добре відомий багатьом нашим співвітчизникам, які по-справжньому цікавляться історією України початку ХХ століття. В'ячеслав Липинський брав безпосередню участь у тих переломних подіях, переживав їх особисто, часто і влучно коментував, блискуче аналізував і робив глибокі висновки. Висновки, багато з яких залишаються надзвичайно актуальними і в наші дні.

Тривалий час В'ячеслав Липинський працював над концепцією відродження української державності, яка стала ідейно-політичною платформою модерного українського консерватизму. Його світосприйняття значною мірою базувалося на глибокому зацікавленні історією України в поєднанні з європейською суспільною думкою, власному політичнрму досвіді, безпосередній участі в українських національно-визвольних змаганнях.

Цей видатний український мислитель був серед тих світових авторитетів, які першими почали говорити про необхідність моральності в політиці. "Коли не повстала досі Українська держава, то це, головним чином, тому, що за рідкими винятками будувати її бралися люде аморальні і внаслідок цього – без пориву для жертв в ім'я своєї моралі", – констатує В'ячеслав Липинський у роботі "Мораль і політична дія".


В'ячеслав Липинський. Фото: nas.gov.ua
В'ячеслав Липинський. Фото: nas.gov.ua


"Ніяка людська громада, здатна до життя і творчості, не може існувати без власної внутрішньої моралі, без свого власного поняття про добро та зло і без такого ж твердого переконання, що те, що вона хоче робити, єсть добро, і те, із чим вона бореться, єсть зло. Тільки таке тверде переконання у правоті своїх хотінь дає кожній громаді морально силу, без якої ніяке творче діло неможливе, – зазначає він і продовжує, – владу українську треба допіру сотворити. А творити владу можуть тільки люде моральні, то єсть люде, які глибоко всіма фібрами своєї душі вірять, що те, що вони творять, єсть правда, єсть добро". Сьогодні ж саме зниження рівня моральності в політиці, і не лише українській призводить до падіння авторитету багатьох традиційних інституцій, розчарування широких верств населення в існуючих політичних системах, зростання популярності різного роду популістів, виникнення насильницьких бунтів.

Слабкість колоніальних націй є наслідком слабкості їхнього національного консерватизму

Важливе місце у філософсько-політичній спадщині нашого відомого співвітчизника посідає його визначення взаємозв'язку між консерватизмом і поступом (прогресом). Так, у праці "Консерватизм і поступ" В'ячеслав Липинський запропонував формулу взаємодії і взаємного доповнення консерватизму і прогресу та державного розвитку, наголошуючи на тому, що "поступу не можна помислити без удосконалення і розвитку вже існуючого… Існування та розвиток нації залежать від такого чи іншого взаємовідношення консерватизму і поступу, від взаємовідношення між тим, що вже зроблено, уже сотворено, і тим, що хочеться робити і творити". Він також зазначає, що "ці дві сили – консервативна і поступова, – від яких залежить нормальне життя нації, можуть існувати тільки поруч себе і одну без другої помислити не можна..." і додає: "Сильний, єдиний і добре зорганізований прогрес може існувати тільки при сильнім єдинім і добре зорганізованім консерватизмі".

Розмірковуючи про трагедії недержавних колоніальних націй, В'ячеслав Липинський вважав, що їхня слабкість є наслідком слабкості національного консерватизму. Саме в цьому він вбачав поразку гетьманства в Україні, яке впало під впливом внутрішніх чвар, а ті ж, хто із бездумним завзяттям ініціював ці чвари, були одразу ж поглинуті ворожими зовнішніми антиукраїнськими чинниками.

В'ячеслав Липинський вважав, що кожне національне відродження починається з відродження еліти, сформулював її визначення і розкрив її призначення. На його думку, це група людей, яку він у роботі "Національна аристократія" визначав саме через цей термін і куди він включав тих, хто здатний бути "провідниками й організаторами нації". Він був переконаний, що ці люди мають володіти відповідними матеріальними засобами і мусять "відповідати тим поняттям законності і громадської моралі, якими живе в даний історичний момент ціла нація. Іншими словами, кожночасна національна аристократія мусить мати, крім матеріяльної сили, ще й моральний авторитет в очах своєї нації".

В'ячеслав Липинський особливо наголошував: "Без цих основних прикмет – матеріальної сили і морального авторитету – немає і не може бути національної аристократії. А без національної аристократії – без сильних та авторитетних провідників і організаторів нації в її тяжкій боротьбі за існування – немає і не може бути нації". Останнє, здається, виглядає більш ніж актуально саме для сьогоднішньої України. При цьому, звичайно, ідеться про еліту справжніх професіоналів своєї справи з чіткими моральними принципами і цінностями, а не про її низькопробний ерзац, який чомусь у нас сьогодні часто називають елітою.

"Сила і честь" пропонує оголосити 2022-й роком В'ячеслава Липинського

Сьогодні ми майже щодня переконуємося, що в цьому несентиментальному і жорсткому світі виживуть лише ті національні організми, які продемонструють достатній рівень національної стійкості (термін resilience або national resilience у наші дні згадується в багатьох дослідженнях, присвячених безпеці й національному розвитку). Звичайно, забезпечити такий достойний рівень існування для України зможе лише справжня, державницьки налаштована еліта.

Наразі ми також бачимо спроби створення штучних ідеологічних конструкцій на противагу консервативним цінностям. Втім, саме цінності, про які сьогодні так багато говорять, уже несуть у собі певні елементи вкоріненої традиції. Звернення ж до традиції, безумовно, є невід'ємною рисою консерватизму. Навряд чи хтось буде сперечатися з тим, що наш світ був би зовсім іншим без філософсько-історичної спадщини Едмунда Берка, Алексіса де Токвіля, Девіда Г'юма, В'ячеслава Липинського, Вінстона Черчилля, Маргарет Тетчер, Рональда Рейгана та багатьох інших мислителів і політичних діячів консервативного напряму. А сучасний консерватизм означає збереження власної спадщини та повагу до загальноцивілізаційних надбань при постійному русі вперед і створенні сприятливих можливостей для реалізації прагнень кожного.


Фото: wikimedia.org
17 квітня 2022 року святкуватимуть 140 років від дня народження В'ячеслава Липинського. Фото: wikimedia.org


Партія "Сила і честь", як політична партія консервативної демократії, не тільки налаштована на те, щоб укорінити моральність в українській політиці, але й прийти до влади, не поступаючись при цьому жодними основоположними партійними принципами. Ми прагнемо мати державу, у якій працюватиме закон, де зростатиме економіка, розвиватиметься наука, існуватиме міцне місцеве самоврядування і де кожен громадянин матиме всі умови для гідного життя. А дороговказом для нас у цьому контексті є слова відомого державного діяча і політика Вінстона Черчилля, який, розмірковуючи про консервативні принципи, із гордістю казав: "Принципи нашої партії не виставляються на аукціон".

17 квітня наступного, 2022 року, відзначатиметься рівно 140 років із дня народження В'ячеслава Липинського. Партія "Сила і честь" планує провести низку заходів із метою належного відзначення цієї важливої дати в політичній історії нашої держави і пропонує оголосити 2022-й роком В'ячеслава Липинського.

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

КОМЕНТАРІ:

 
Заборонені нецензурна лексика, образи, розпалювання міжнаціональної та релігійної ворожнечі і заклики до насильства.
 
Залишилось символів: 1000
МАТЕРІАЛИ ЗА ТЕМОЮ
 

Натисніть «Подобається», щоб читати
Gordonua.com в Facebook

Я вже читаю Gordonua в Facebook

 
 
 

 
 

Публікації

 
усі публікації