Степанов: Раніше ніж улітку комерційні вакцини проти COVID-19 в Україні не з'являться G

– Як ви оцінюєте роботу МОЗ, зокрема свою власну, в умовах пандемії коронавірусу?

– З огляду на досягнуті результати у цій війні (це нестандартна ситуація, війна у прямому сенсі з абсолютно невидимим ворогом), вважаю, головний результат – те, із якими втратами ми вийдемо із цієї війни. Скільки українців забрав COVID-19? Порівняймо дані смертності з передовими європейськими країнами. У Великобританії померло втричі більше людей, ніж в Україні, із розрахунку на 1 млн, у Франції – у два з половиною рази більше.

Попереду нас ще 33 держави. Ми на 34-му місці. Це результат дій Міністерства охорони здоров'я, Кабміну, президента, тобто влади загалом, і величезна заслуга наших лікарів, медперсоналу, який безпосередньо надавав допомогу. Слава богу, що в нас є така армія медпрацівників. Із ними в мене є постійний контакт. Регулярно говорю телефоном із багатьма лікарями, звичайними лікарями, мені пишуть у Facebook. Мені цікава їхня думка й важливо їх чути, щоб ухвалювати рішення.

– Ви задоволені собою, підлеглими, регіональними управліннями?

– Поки ти незадоволений, ти у драйві, рухаєшся, шукаєш нове, намагаєшся щось змінити. Мені є куди рухатися.

– Є щось, за що соромно?

– Немає. Усі рішення, які ухвалювали, давали результат.

Степанов: У нас реально впала захворюваність. Це заслуга карантинних обмежень. Фото: moz.gov.ua

– Ви звернули увагу, що смертність від коронавірусу в Україні набагато менша, ніж у розвинених країнах з усталеною системою охорони здоров'я. А чи правильно в нас рахують?

– А чому немає запитання: чи правильно рахують у них? Це наша українська традиція – відразу в усьому шукати каверзу. Це наша ментальність – мати уявлення, що ми така країна й у нас усе так влаштовано, що просто не може бути добре. Якщо впала захворюваність, – отже, приховують дані. Не можуть усі наші спільні дії щодо дотримання карантину до такого привести. Смертність низька – теж щось не те.

Механізм ведення статистики, який ми почали використовувати у квітні 2020 року, не змінювався. Природно, враховують людей, яким за життя діагностували COVID-19. Окрім цього, є пацієнти, які потрапили до лікарні з тяжкою формою пневмонії, але тести не показали наявності вірусу. Світова статистика свідчить, що до 30% ПЛР-тестів можуть бути помилково негативними. Це пов'язано з чисто фізіологічними особливостями й ніяк не стосується статистичного обліку. Але якщо хвороба призвела до загибелі, то під час розтину вже все видно. Людина однаково потрапляє до статистики.

– У листопаді кількість тестів в Україні перевищувала 50 тис. на добу, а зараз зовсім мало – за 7 лютого, наприклад, менше ніж 14 тис. У чому річ?

– Потужності системи з тестування зараз становлять, як ми й обіцяли, 75 тис. ПЛР-тестів. Хочу нагадати: на початку було 200 тестів на день. Це результат 10-місячного забігу. Окрім того, ми розраховували, що зможемо робити не менше ніж 30 тис. експрестестів на день. Закупили більше ніж 6 млн штук. Але щоб робити тести, треба, щоб люди приходили, а також злагоджено працювали лікарі.

– Українці просто не приходять, не довіряють?

– Історія багатогранна. З одного боку, ми максимально розширили палітру пацієнтів, яким передбачено безплатний тест. Будь-яке респіраторне захворювання, навіть коли голова болить і невелика температура, або зовсім немає температури, а тільки нежить, – усе підпадає тестуванню. Додали всіх контактних. Зробили 2373 пункти тестування по країні. Є інтерактивна карта... І не йдуть.

До того ж ми систему перевіряємо за різними, не тільки прямими показниками. Дивимося, наприклад, на звернення до контакт-центру МОЗ. У грудні на день із питань тестування було 40–50 дзвінків, а в січні – всього три-чотири.

У нас реально впала захворюваність. Це заслуга карантинних обмежень. І кількість ГРВІ теж упала, тому що коронавірус й інші респіраторні інфекції користуються одним способом передавання. Коли є розрив контактів, падає захворюваність. Ми також бачимо позитивну динаміку за кількістю людей у лікарнях. Трохи більше ніж 18 тис. на сьогодні й меншає.

– Є люди, які не пішли й нікому не сказали. Ви таких враховуєте?

– Такі люди є, і їх немає у статистиці. Людина може захворіти, але нічого не робити, не тестуватися. І добре, якщо потім їй не стає гірше. Інакше її вже привозять до лікарні у тяжкому стані. Таку ситуацію спостерігають у всьому світі. Але там система охорони здоров'я більш персоналізована. Людина розуміє, що платить гроші, тому відразу звертається по допомогу. З іншого боку, є її обов'язок сплачувати податки, щоб користуватися соціальними благами.

– Вакцинацію проти COVID-19 не почали вісім країн Європи, серед яких Україна – єдина велика країна з багатомільйонним населенням. Ви відчуваєте відповідальність за це?

– Вакцинацію у нас почнуть у строки, про які ми говорили ще у вересні. Ми визначили для себе дату – 15 лютого. У нас нічого не змінилося. Це ніяк не пов'язано з тим, що відбувається в європейських країнах. Ми виходимо із ситуації в Україні, із того, коли в нас з'являться вакцини.

Коли ми говоримо про багаті розвинені країни, дивімося не тільки на ЄС. Ви знаєте, наприклад, що Японія не розпочинає вакцинації. Там збираються почати в останній тиждень лютого і з 10 тис. добровольців серед медичних працівників. Також вакцинації не починала Південна Корея. Це дуже розвинені країни, і вони не поспішають.

– Тим часом Ізраїль прищепив уже більше ніж половину населення.

– Це чудово. А ми починаємо в середині лютого.

– Це пов'язано з домовленостями з виробниками?

– Зокрема з можливостями постачання вакцин у країну. У світі величезний дефіцит вакцин, тому що обмежена кількість виробників. Ми, я вважаю, не проґавили жодного дня з погляду звернення до цих виробників. Дати, які нам спочатку давали щодо постачання, – третій-четвертий квартал 2021 року. Нас таке, природно, не влаштовує.

Величезна кількість чинників впливає на процес. Зокрема й політичний. Це причина, із якої в переговори залучили й президента країни. Він говорив із лідерами держав, де виробляють вакцини. Також у цій темі працює й прем'єр-міністр.

Плюс треба розуміти, що зараз паніка. Наприклад, Канада законтрактувала на кожного жителя країни по вісім доз вакцини, а треба дві. Ось так перестрахувалася.

У компаній обмежені обсяги виробництва. Візьміть ситуацію, коли на ринок виходить Євросоюз і підписує контракт на 1,3 млрд доз, або сотні мільйонів доз замовляють США, й Україна, готова підписати контракт на 30–40 млн доз.

Для виробників це чистий бізнес. Окрім того, вони розуміють: підписуючи контракт із ЄС, вони мають чіткі умови, їхня репутація в безпеці. Тепер візьміть Україну, де кожен вважає своїм обов'язком коментувати питання вакцинації (я не говорю зараз про журналістів чи користувачів соцмереж, а тільки, наприклад, про депутатів деяких політичних сил). Політики хочуть хайпанути, створити скандал просто заради самого скандалу. І деякі поливають свою країну брудом десятки років. Я вважаю, це просто диверсія проти своєї країни.

Візьміть будь-яку компанію зі світовим ім'ям – у неї немає проблем із реалізацією вакцин, їй не болить голова, кому ж свій товар продати. Там цінують своє ім'я. І ось вибір: продати в одну країну й жити спокійно чи продати в таку країну, де вони точно потраплять до скандалу.

[MULTIMEDIA][/MULTIMEDIA][MULTIMEDIA_DESCRIPTION]Кількість щеплень, зроблених у різних країнах світу на 100 осіб. Джерело: ourworldindata.org[/MULTIMEDIA_DESCRIPTION]

– Прем'єр-міністр Денис Шмигаль сказав, що 50% населення України вакцинують до кінця 2022 року. Пролунало не надто оптимістично...

– Я сподіваюся, ми зробимо це раніше. Багато що залежить від бажання людей. Наш національний план вакцинації передбачає доступ до безплатної вакцини всіх громадян країни віком від 18 років. Це трохи більше ніж 30 млн людей. Із них 21 млн – люди із груп ризику за професійними і медичними показниками. Решта – люди віком від 18 до 55 років, які не мають захворювань, – вакцинуватимуться на п'ятому етапі. Ми хочемо реалізувати програму з вакцинації до кінця 2021 року щонайбільше до першого кварталу 2022 року.

– Якими ресурсами ви збираєтеся цього досягти?

– У нас у країні 11,5 тис. щепних кабінетів на базі амбулаторій сімейної медицини. Ми плануємо залучити 4250 кабінетів для вакцинації проти COVID-19. Окрім того, у нас буде 572 мобільні бригади. Їх використовуватимуть на першому етапі. Оскільки цей етап треба провести максимально професійно. Уже в розрізі кожної області створено ці бригади. А з другого етапу долучатимуться щепні кабінети.

– А жителів сіл, які розкидані по всій країні, як плануєте прищеплювати?

– У нас є амбулаторії сімейної медицини. У календарі вакцинації 10 щеплень на рік здійснюють на базі сімейної медицини. Там само буде організовано й вакцинацію проти коронавірусу.

Українці спокійно стоять у чергах по смартфони iPhone, які виробляють у Китаї, і навіть кажуть "Класний телефон", а до китайської вакцини ставляться скептично

– Як ухвалити рішення про вибір того чи того виробництва, у якого ми хочемо купити вакцину? Як, наприклад, ви ухвалили рішення про закупівлю китайської вакцини, тим більше що виробник запропонував не найкращу ціну? Та сама AstraZeneca дешевша й дасть змогу вакцинувати більше людей.

– А ви знаєте ціну AstraZeneca?

– Повідомляли, що орієнтовна вартість дози буде на рівні $5.

– Заявляти й продавати – це дві великі різниці. Багато контрактів є конфіденційними. І не розголошують вартості, за якою виробники реально продають вакцини. Ціни на суму $5 я не чув. Ті ціни, які нам офіційно пропонували з різними строками постачання (третій-четвертий квартал 2021 року) – у коридорі від $9 до $34 за дозу. Ми ведемо переговори із шістьма виробниками. Ще раз: ринок вакцин проти COVID-19 сьогодні так влаштовано що вибирає, у принципі, виробник, кому продати. У покупця немає можливості сказати: "Я піду до іншого місця".

Стратегія, яку ми спочатку обрали, – ми будемо працювати з усіма без винятку виробниками, які відповідають міжнародним критеріям, здатні гарантувати безпеку й можуть постачати нам вакцину. Я думаю, протягом кількох днів ми оголосимо про укладення угод з іншими компаніями.

Китайська компанія Sinovac Biotech перша, із якою ми досягли домовленості й уклали договір. Розв'язують технічні питання. Українська ментальність така: усе китайське погане апріорі. Однак Sinovac Biotec одна з найбільших у світі з виробництва вакцин. Її акціями торгують на Nasdaq. Що цікаво: українці спокійно стоять у чергах по смартфони iPhone, які виробляють у Китаї, і навіть кажуть "Класний телефон", а до китайської вакцини ставляться скептично.

Наш критерій простий – безпечна й ефективна вакцина.

– Чи відмовитеся від китайської вакцини через низьку ефективність?

– Ефективність препарату вимірюють у певний спосіб. У всьому світі використовують однакові критерії оцінки. Зважаючи на ці критерії, компанії-регулятори в усіх цивілізованих країнах із сильною регуляцією (наприклад, FDA США, регулятори Великобританії) пускають на ринок вакцини з ефективністю вищою за 50%. Ми пішли далі (спрацювало наше бажання мати найкраще) і заклали в договорі пункт, що ефективність має бути не меншою ніж 70%.

– Тоді поясніть, будь ласка, що означає ефективність вакцини.

– Щеплення спрацює в будь-якому разі. Ефективність рахують так. Після щеплення виробляються антитіла, і що вища кількість антитіл, то більше людину захищено. За певного рівня антитіл, навіть якщо поруч зі щепленим опиниться хворий, його антитіла не пустять антиген, людина не захворіє. Водночас у низки людей кількість антитіл може бути меншою, тоді людина може заразитися, але перенести хворобу, навіть не знаючи, що хворіла. І далі під час оцінки ефективності враховують людей, які переносять хворобу в легкій формі. Після щеплення людина може перенести хворобу в легкій формі, або середній, або тяжкій. І, що головне, для всіх вакцин без винятку ці стадії притаманні в різних відсотках. Важливо, що щеплення гарантує: точно не буде тяжкої форми, людина точно не помре. Такий самий підхід і до вакцинації проти грипу. Щеплення не гарантує, що людина не захворіє на грип. Але якщо вона захворіє, то не буде тяжкого перебігу хвороби.

– Україна планує вакцинувати всіх громадян коштом держави. Але, напевно, будуть ті, хто не захоче чекати 2022 року або не захоче робити щеплення якоюсь певною вакциною. Чи нададуть їм можливість обрати й самостійно своїм коштом зробити щеплення й коли?

– Щойно на ринку України з'являться комерційні вакцини. Зважаючи на кон'юнктури й те, що жоден виробник на сьогодні не продає вакцини на комерційний ринок, мені здається, раніше за літо цього не станеться.

– А ви самі якою вакциною хотіли б зробити щеплення?

– Будь-якою, яку зареєструють в Україні. Я добре знаю систему й упевнений: якщо вакцину зареєстровано в Україні, нею можна робити цю процедуру. У системі реєстрації працюють фахівці високого рівня. Упевнений, вони не поставлять на дозвільних документах свого підпису, якщо в них будуть навіть найменші сумніви. Не кажучи вже про те, що мені ставити фінальний підпис. Я детально все вивчатиму.

– Навіть російською вакциною?

– Ні.

– Із політичних причин?

– Ви читали висновки Бразильської реєстраційної служби Anvisa? Вичерпна відповідь, на мою думку.

Друге (і це моя принципова позиція) – ми спроможні забезпечити країну іншими ефективними вакцинами із країн, які не нападали на Україну, не забирали в нас території й не розв'язували війну, що призвела до десятків тисяч смертей українців і мільйонів біженців.

Я закінчив Донецький медичний університет. Донецьк знаю досконально. Чимало моїх однокурсників були змушені виїхати до Києва, Миколаєва, Одеси. Ми не можемо приїхати й піти до свого гуртожитку в Донецьку, посидіти на наших улюблених лавах, улаштувати зустріч випускників, тому що росіяни свого часу розв'язали тут війну. Не треба робити з них месій.

Питання із "Супутником" у політичній площині, як не крути. Так ось, окрім папірця з назвою "заява" й усієї цієї помпи, із якої цю нібито заявку подавали 6 січня, станом на кінець січня більше нічого немає – ні реєстраційних документів, ні досьє. Скільки людей вони вакцинували в себе в Росії? У них самих проблеми із цією вакциною: ніхто не вірить, що вона ефективна.

Степанов: Думаю, два-три роки – і все кардинально зміниться. Ми відбудуємо саме систему охорони здоров'я. Фото: moz.gov.ua

– Зрозуміло, що вся увага зараз прикута до пандемії коронавірусу. Але люди не припинили хворіти, а інші діагнози відійшли на задній план. Чим це загрожує?

– У нас дійсно є надлишкова смертність. Наприклад, літні люди із серцево-судинними захворюваннями через страх заразитися COVID-19 і викликали "швидку". Надходили у критичному стані, коли їх було неможливо врятувати. Україна не унікальна країна в цьому сенсі. Ми максимально моніторимо ситуацію, створюємо умови, щоб у жодний спосіб не пропускати інші хвороби, тому що вони канікул не робили. Вони як були, так і залишаються. Наше завдання – надавати меддопомогу в повному обсязі.

Свого часу, коли ми починали розгортати ліжка для COVID-19, говорили, що можемо виділити 42 тис. Це з розрахунком на те, що залишаються й інші захворювання. Потім, коли почалося різке зростання хворих у жовтні та листопаді, почали шукати, де ще ми можемо посунутися й водночас не нашкодити іншим пацієнтам. Використовували, наприклад, перепрофілювання лікарень повністю під COVID-госпіталі, перерозподіляючи маршрути пацієнтів. Це була титанічна робота.

Доводилося враховувати обставини, адже, якщо в людини інфаркт, її не можна везти "швидкою" дві години, вона потребує екстреної допомоги. Але ми цю роботу виконали й на сьогодні маємо 66 302 ліжка під лікування хворих на COVID-19. У квітні було 12 704 умовно готові. На всю країну було лише 3500 ліжок із киснем, а зараз 55 262. Як ми й обіцяли, до січня 80% ліжок будуть із киснем. Ми це зробили.

– Ви ввійшли в українську охорону здоров'я трохи з іншої сфери – раніше керували Одеською облдержадміністрацією. Складно було вбудовуватися?

– Я лікар за освітою і виріс у сім’ї лікарів – мій тато хірург, а мама – акушерка-гінекологиня. Моя дружина Наталія – лікарка з практикою, професорка, докторка медичних наук. Медицина супроводжує мене все життя. Коли я працював в Одеській обладміністрації, медицина в мене також була у пріоритеті. Упевнений, ця сфера стосується всіх без винятку і від ефективності її роботи безпосередньо залежить безпека країни.

– Органічно почуваєтеся в цьому кріслі?

– Вважаю, той управлінський досвід, який у мене є, мені допомагає. Звісно, знадобився час, щоб зайти, з усіма познайомитися, проаналізувати ситуацію, зробити висновки й ухвалити рішення, куди рухатися, як розвиватися залежно від наявної ситуації. Плюс пандемія коронавірусу. Такого не було в часи жодного міністра до мене. Але нічого, я точно знаю, що ми рухаємося у правильному напрямі.

– Що для вас стало найнесподіванішим, коли ви щойно прийшли?

– Я розумів, що все погано, але не міг собі уявити наскільки. Я побачив тотальний розвал із погляду управління, статистики, одержання інформації, збирання даних, на підставі яких можна ухвалювати рішення. Розвалювали багато років під тюкання, поплескування і розповіді про міфічну боротьбу з корупцією, децентралізацію та дерегуляцію. Але це нічого спільного не мало із системою охорони здоров'я.

Другий момент, який вразив (на жаль, до кінця цього ще не ліквідовано), – суттєвий непрофесіоналізм кадрів у самому міністерстві. Саме людей, які могли б на своєму рівні ухвалювати рішення, причому такі, за які потім не було б соромно.

– І ви вирішили все змінити?

– Я завжди був не з лякливих. Точно знаю, що зміню. Розумію, у який спосіб, розумію шлях і скільки часу може тривати. Ми вже подолали серйозну дистанцію. Думаю, два-три роки – і все кардинально зміниться. Ми відбудуємо саме систему охорони здоров'я. Тому що на сьогодні у нас лише осколки надання медичної допомоги. Їх багато, а все тримається на професіоналізмі медичних працівників і часто управлінського персоналу лікарень.

– Яку систему надання медичної допомоги з тих, що є у світі, ви вважаєте найефективнішою?

– Ефективність вимірюють за звичайними критеріями: рівнем смертності, захворюваності, відсотком лікування певних захворювань. Тоді можна оцінити рівень розвитку профілактики тощо. Провокаційну річ скажу: чому багато хто вважає, що система Семашка була досить ефективною у своєму розквіті? Не беремо зараз Україну, тому що ми застали цю систему лише на самому початку незалежності. Коли нам вішали локшину про реформування системи Семашка, тоді її вже давно не було. Уже була якась абракадабра. Систему Семашка будували за іншими принципами і спеціально під економіку СРСР того часу. У того ладу була своя ідеологія, потрібні були здорові люди, здатні будувати заводи, будинки, пароплави й узагалі світле майбутнє. І система показувала результат.

Коли говоримо про систему охорони здоров'я як таку, потрібно враховувати величезну кількість чинників, притаманних кожній конкретній країні. Наприклад, є країни з досить сильною фіскальною політикою з погляду персоналізації, коли враховано кожну людину, яка сплачує податки, і всю систему у країні побудовано на податках. Це США, Канада. Є країни, де система трохи інша, – Наприклад Великобританія. У ній теж акцент на оподаткування, але левову частку медичних послуг надають завдяки корпоративному податку. Це система Беверидж. Її, до речі, 1948-го скопіювали із системи Семашка і переформатували. Суть у тому, що держава гарантує певний рівень медичної допомоги коштом податкових надходжень у загальній солідарній системі. Є ще система соціального страхування – як у Німеччині.

Коли ми говоримо про Україну, то йдеться лише про безплатну медицину, фінансовану з держбюджету, за хронічного недофінансування і відповіді "У нас немає грошей", що триває вже 30 років.

Степанов: Я хочу, щоб у мене у країні вмирало менше людей, яких ми точно можемо врятувати за допомогою медицини. Фото: moz.gov.ua

Чим ми ще обмежені? 49-та стаття Конституції гарантує безплатну медичну допомогу в будь-яких державних чи комунальних лікувальних закладах. До того ж 2002 року цю статтю Конституції роз'яснили рішенням КСУ. Він припечатав безплатну медицину і вказав, що в держзакладах не можна брати оплату за послуги ні до, ні під час, ні після надання допомоги.

До чого це призвело? У нас, за різними дослідженнями, 53% платежів у медицині – у тіні. Тіньова частина стосується не тільки кишені конкретного лікаря, але й закупівлі ліків. Ми маємо в підсумку використання 48% лікарських засобів без доведеної ефективності. Повірте, у лікарів немає бажання в конверті брати гроші. Якби на другій чаші ваг була справедлива зарплата адекватного розміру, ніхто з медиків не вибрав би першого варіанта. Це фундамент, на якому все тримається, фактично болото, присипане соломою. На ньому неможливо побудувати дім.

Пацієнтам однаково, як ходять гроші, – субвенція, НСЗУ, Степанов особисто на картки комусь щось переказує... Людям важливо прийти в лікарню й одержати послугу. Прийти до сімейного лікаря і знати, що нададуть допомогу, а якщо буде потрібно консультація вузького спеціаліста, то скерують до нього без зайвих розмов. І такий фахівець у лікарні з нормальними стінами, цілими вікнами й нормальними санвузлами надасть допомогу відповідного рівня. Кожен українець хоче точно знати, що ось такий обсяг послуг для нього безплатний – його гарантує держава – а понад це потрібна співоплата.

Тобто має бути встановлено правила. І коли вони будуть, тоді ми зможемо визначити індикатори якості та вимагати їх дотримання на всіх рівнях. У реформованої системи охорони здоров'я є конкретний KPI. І його точно не виражено формулою "кошти ходять за пацієнтом". Яка мені різниця, як вони ходять? Я хочу, щоб у мене у країні вмирало менше людей, яких ми точно можемо врятувати за допомогою медицини.

– У який спосіб ви збираєтеся це змінити?

– Фінансування має бути адекватним. Тому необхідним є перегляд тарифів. Важливо розуміти, що за встановлений тариф людину дійсно можна вилікувати, що гроші, виділені за тарифом, забезпечують виплату зарплати, оплату необхідних витратних матеріалів, препаратів.

Ви знаєте, що нам не передбачили достатньо коштів у бюджеті на 2021 рік. Ми вимагали іншу цифру. І я був єдиним міністром, який не голосував за цей бюджет. Боротьба триває, і, не відкидаю, бюджет буде переглянуто. Тому що об'єктивно є брак грошей. За багатьма позиціями нам удасться переглянути тарифи у бік їхнього збільшення до адекватного рівня з погляду надання медичної допомоги.

Наприклад, щодо інсультів. Ми збираємося позначити три рівні надання медичної допомоги залежно від складності стану пацієнта. Є звичайний процес лікування – це одне. У складніших ситуаціях, коли застосовують метод тромболізису, вартість зростає. І є тромбоекстракція – ще дорожчий метод. Минулого року, коли я прийшов у міністерство, допомогу пацієнту з інсультом оцінювали на рівні 19 тис. грн. Ми підняли тариф до 29 тис. А зараз уже три цінові показники від 18 тис. до 99 тис. І ми будемо рухатися в такий спосіб точково в кожному напрямі.

Беремо екстрену медичну допомогу. Хочу досить швидко показати, як ми її реформуємо. Ми підвищуємо тариф, за яким оплачують цю послугу. Ми розуміємо, скільки грошей іде на заробітну плату, скільки потрібно автомобілів. Ми тільки централізовано минулого року закупили 416 автомобілів, плюс дали гроші через НСЗУ, там самостійно змогли закупити понад 350 автомобілів. Ми також провели величезну роботу з погляду якості надання медичної допомоги.

– Можете пояснити, що саме маєте на увазі?

– Ми затверджуємо стандарти надання медичної допомоги, переглядаємо протоколи, вводимо нові технології, якими ніхто раніше в цій країні не користувався. Наприклад, оцінка медичних технологій. Група експертів із лікарських засобів (2021 року це Державний експертний центр, а із 2022 року – окреме підприємство) проводить оцінку на підставі зібраних даних у різних країнах, клінічної ефективності, клінічних досліджень, робить висновок про ефективність того чи іншого препарату (як він впливає на стан хворого), потім препарат заносять до протоколу надання медичної допомоги.

Наступний етап – контроль за дотриманням протоколів і стандартів. Якщо стандартів не дотримуються, має бути передбачено покарання. Але воно може бути тільки в одному разі – якщо тариф, за яким оплачують послугу, охоплює ці медичні вироби. Тоді ти точно знаєш, що в листі призначення виписано всі необхідні ліки, а не тільки ті, які є в лікарні, і не ті, що людина принесла із собою в пакеті.

– Це та модель, якої ми прагнемо?

– Я говорю про модель, яка можлива в умовах чинного законодавства. Іншу ми просто не можемо будувати.

– Тобто про страхову медицину зараз не може йтися?

– Щоб вводити страхування, треба змінювати Конституцію.

Водночас актуальним залишається питання справедливості. Коли люди офіційно працюють і платять податки, вони приходять до лікаря і розуміють, що заплатили за це. А поруч із ними може жити людина, яка ніколи ніде не працювала і жодних податків не платила. Таких в Україні приблизно 12 млн. Нехай 4–5 млн – це наші громадяни, які працюють за кордоном і надсилають сюди гроші. Але однаково залишається 8 млн осіб. Повірте, відсотків 70 із них – горлопани, які приходять і вимагають безплатного лікування.

Безплатне лікування – це прямий обов'язок держави. Але з погляду справедливості тут не все однозначно. А страхова медицина й обов'язкове медстрахування вирішують питання справедливості.

Коли держава у змозі подбати про будь-якого свого громадянина, незалежно від його соціального статусу, – це вищий вияв сили і могутності країни

– Часто від політиків чути, що медична еміграція з України досягла небувалого розмаху. Чи спостерігаєте ви цей процес і наскільки він відчутний для нашої охорони здоров'я?

– Щодо певних фахівців ми відчуваємо брак персоналу – інфекціоністи, епідеміологи, анестезіологи, хірурги, вузькі спеціальності. І тенденція буде тільки наростати. А як інакше, якщо зарплата лікаря-практика в нас приблизно 9–10 тис. грн, а заробітна плата такого самого фахівця в Польщі може доходити до 300 тис. грн?

– Зарплата 300 тис. грн тут.

– Питання глибше. Як залишатися, коли лікар розуміє: його тут цінують настільки, що зарплата касира в супермаркеті вища, ніж у нього? Хоча він щодня рятує людей. Я нічого не маю проти касирів у супермаркеті. Із повагою до них ставлюся – це важлива професія. Але диференціюймо. Не може так далі тривати.

– Пане міністре, ви тут якраз саме для цього.

– За це я б'юся і буду битися далі – підвищення заробітної плати медичним працівникам, зокрема через тарифи на надання медичних послуг. Щоб у наших лікарів була адекватна зарплата.

– Ваші колеги по Кабміну вас чують?

– Чують, але коли питання стосується грошей, то...

– А ви їм не нагадуєте, що в лікарню потрапити може кожен?

– Я за посадою і за своїми людськими рисами бажаю всім здоров'я, незалежно від того, це колеги чи не знайомі мені люди. Складно. Я намагаюся значущість цього питання доносити. Вважаю, важливіше за здоров'я в цьому житті нічого не існує. Якщо здоров'я не пріоритет, усе інше даремно. Це моя життєва принципова позиція, яка не залежить від того, працюю я міністром чи ні.

Якісна охорона здоров'я, коли держава у змозі подбати про будь-якого свого громадянина, незалежно від його соціального статусу, – це вищий вияв сили і могутності країни.

Степанов: Із мотивацією в мене все гаразд. Фото: moz.gov.ua

27 січня на засіданні Кабінету Міністрів, спасибі моїм колегам, ухвалили два важливі документи: проєкт закону, який спрямують до Верховної Ради, а другий – постанова, яка регулює договори керованого доступу. Що це? Це договори, за допомогою яких можливо дістати доступ до інноваційних лікарських засобів. Зазвичай це дорогі лікарські засоби, використовувані в онкології та інших складних діагнозах, які не мають аналогів у світі.

Наведу приклад із життя: спінальна м'язова атрофія – орфанне захворювання, яке призводить до смерті. У нас у країні 267 осіб із таким діагнозом. Курс лікування одного хворого – 12,3 млн грн на рік. На всіх пацієнтів це понад 3 млрд грн. Дуже багато хто починає говорити: ти на 267 осіб збираєшся витратити 3 млрд грн. Але це теж люди! Вони хочуть жити, батьки хочуть, щоб їхні діти жили. І завдяки лікуванню таке можливо. Прямий обов'язок держави подбати про дотримання їхнього права на життя.

І ось тут можуть допомогти договори керованого доступу. Це механізм, яким користуються цивілізовані європейські країни. Держава і компанія укладають між собою конфіденційний договір. Він дозволяє компанії вивести на ринок препарат. Виробник продає препарат із суттєвим зниженням ціни.

Буває, що оплату лікарського засобу здійснюють тільки після того, як ліки засвідчили ефективність. Річ у тім, що навіть після завершення клінічних випробувань і реєстрації препарату однаково відбувається напрацювання доказової бази. Будь-якій компанії дуже важливо виводити препарат на ринок, і вони цього досягають через такі договори керованого доступу. Ми цього року хочемо почати використовувати цей механізм і будемо рятувати людей.

Що ми робимо у трансплантації? Це проєкт, яким я живу, і дуже пишаюся хлопцями, які все це витягли минулого року. Потрібно було створити систему, величезну кількість нормативних актів, єдину інформаційну базу, запустити механізм. Уся робота відбувалася під крики і верески певних діячів. Я точно знаю, що торік ми зробили 118 трансплантацій, а цього року зробимо 250 органних трансплантацій. Я знаю, що цьогоріч ми не будемо скеровувати наших громадян на трансплантацію нирки за кордон. Ми це зробимо тут, самі. Ось це і називають міць держави.

– У вас є особисті KPI, які ви собі як міністру визначили?

– Звісно, є, і не один. Найзначущіший – припинення міграції медпрацівників із нашої країни. Якщо ми проживемо рік і зможемо сказати, що жоден медпрацівник не виїхав, – отоді я буду вважати, що в нас усе склалося. Це можливо. Я дуже вірю в українських лікарів, медсестер, фельдшерів. Упевнений, вони найкращі. Мабуть, моє переконання пов'язане з тим, що я сам лікар, усе моє життя пов'язане зі сферою медицини.

– Якщо ви не досягнете якоїсь мети чи вам не дадуть чогось зробити, підете у відставку?

– Про якісь фантасмагоричні речі я не мрію (у мене все гаразд із психікою). А все інше, що я хочу зробити, абсолютно точно знаю: я це зроблю.

– І вам однаково, скільки критики буде?

– Я ж не робот, мені не однаково. Але я застосовую різну тактику для самозахисту. Пам'ятаєте, булгаковський професор Філіп Преображенський говорив: "Не читайте до обіду радянських газет". Ось один зі способів.

Друге – у мене все-таки є перевага перед людьми, які на мене нападають. Я непогано вчився в медуніверситеті, вивчав психіатрію, складав присягу Гіппократа, тому я із жалем ставлюся до людей. А потім я розумію, заради чого я все роблю.

Увесь вереск опонентів ніколи не переважить погляду матері, дитині якої зробили трансплантацію кісткового мозку. Вона може обіймати свою дитину і спокійно жити. А всі ці крики, походи, виступи, які почалися з мого першого дня на посаді, – усе це пусте. Вони нічого не означають. І ви не уявляєте, яке моральне задоволення, який заряд добра я здобуваю, коли абсолютно незнайомі люди пишуть мені слова подяки. Тому з мотивацією в мене все гаразд.