+3 Київ
Українська журналістка і правозахисниця Ольга Решетилова – одна з перших, хто навесні 2014 року, із початком проросійських мітингів на сході, активно долучилася до волонтерського руху, стала координатором благодійного фонду "Повернись живим", возила на фронт усе – від шоломів і бронежилетів до тепловізорів.
За півтора року разом із колегою Марією Томак заснувала "Медійну ініціативу за права людини" – громадську організацію, яка розслідує порушення прав людини, пов'язані з російською агресією, регулярно й детально висвітлює тему українських заручників Кремля у Криму, на Донбасі та безпосередньо в Росії. Окрім того, Ольга системно моніторить судові процеси щодо так званих сепаратистських справ, російських військових і ФСБшників, затриманих в Україні, а також розслідує резонансні порушення прав і свобод громадян у зоні АТО.
В інтерв'ю інтернет-виданню "ГОРДОН" Ольга Решетилова розповіла, чому СБУ, на її думку, не виявляє бажання системно розслідувати провокації російських спецслужб на кордоні та всередині країни; хто і навіщо активно роздуває тему "масштабної" контрабанди в зоні АТО; чому вважає дії і заяви генпрокурора Юрія Луценка і головного військового прокурора Анатолія Матіоса відвертим піаром і непрофесіоналізмом, а також пояснила, чого найбільше зараз бояться високопосадовці у владі.
Не відкидаю, що росіяни попросили не доводити, що Агєєв – їхній кадровий військовий, а натомість пообіцяли віддати наших полонених
– Ви чи не єдиний журналіст, який поїхав нещодавно в Луганську область на перше судове засідання по суті у справі російського "іх там нєта" Віктора Агєєва, затриманого в зоні АТО. Чому українська військова прокуратура не виявила доказів, що Агєєв – чинний військовослужбовець РФ?
– Слідство вели мої "улюблені" Луганська СБУ і військова прокуратура сил АТО, які не змогли зібрати доказів, що Агєєв є чинним контрактником збройних сил РФ. Хоча докази є: на відміну від СБУ і військової прокуратури, їх виявила українська волонтерська розвідувальна спільнота InformNapalm. Наприклад, у диверсійній групі, яку затримала наша 93-тя окрема механізована бригада, окрім Агєєва був іще один російський кадровий військовий – Олександр Щерба. Він загинув, але в нього було виявлено снайперську гвинтівку із серійним номером російської військової частини.
Пізніше мені вдалося дізнатися: єдине, на що спочатку спиралося слідство, – це зізнання самого Агєєва, що він чинний кадровий військовий РФ. Але тільки-но справу було передано в суд і російського консула допустили до Агєєва, він відразу відмовився від своїх свідчень. У будь-якому разі, обвинуваченню треба було стояти на своєму і доводити те, що має величезне значення для України, зокрема в міжнародних судах. Але слідство і прокуратура пішли шляхом найменшого опору. Не відкидаю, що це може бути саботаж або договірняк.
– Договірняк між ким, а головне – з якою метою?
– Наприклад, росіяни попросили не доводити, що Агєєв – їхній кадровий військовий, а натомість пообіцяли віддати наших полонених. І українське суспільство прийняло б таку угоду, просто треба відкрито все пояснити. Натомість влада попіарилась, заявивши, що Агєєва судитимуть як військового злочинця. Пам'ятаєте, щойно затримали Агєєва, бойовики одразу занесли його до списку на обмін? Тоді віце-спікер парламенту Ірина Геращенко заявляла: "Тут позиція України однозначна – це військовий злочинець. Суд має визначити міру його злочину, світ має знати деталі цього злочину, тому що це факти російської військової присутності на Донбасі".
На верхньому фото – російський кадровий військовий Агєєв на сході України, на нижньому – він же в Новоайдарському районному суді Луганської області, де заявив, що сподівається на обмін. Фото: informnapalm.org і Ольги Решетилової
Підозрюю, російській стороні настільки важливо повернути Агєєва, що за нього можна просити не одного, а кількох наших хлопців. Але вийшло, що ми і по гарячих слідах не домовилися про обмін, і військових злочинів РФ через Агєєва теж не довели. А тепер у суді військова прокуратура сил АТО, яка виступає обвинувачем, намагається заборонити відеозйомку, щоб приховати від широкої громадськості цей явний провал.
– За чотири роки війни було затримано чимало російських військових у зоні АТО. Чому український суд виніс вирок лише щодо двох спецпризначенців РФ – Євгенія Єрофєєва і Олександра Александрова, після чого їх швидко обміняли на Надію Савченко?
– По-перше, не відкидаю, що вироків росіянам значно більше, але ми про них не знаємо. Це ж ніхто системно не відстежує, списків затриманих росіян у нас немає. Я почала вникати у судові процеси, пов'язані з конфліктом на Донбасі, у травні–червні цього року і була шокована масштабами! Більше ніж сотня судових засідань щотижня тільки на Донбасі! Уже не кажу про Київ, Харківську, Запорізьку, Херсонську та Одеську області. Що і хто в цих справах, мені здається, ні в прокуратурі, ні в СБУ, ні в Адміністрації Президента до кінця не знають. Це цілковитий хаос.
По-друге, під час активних бойових дій у 2014–2015 роках затримували багато військових РФ, але інформація часто не потрапляла у ЗМІ. Та сама 92-га окрема механізована бригада Збройних сил України затримувала російських військових на Донбасі. Наприклад, у лютому 2015 року, задовго до Єрофєєва й Александрова, було взято в полон двох військових РФ. Але тоді йшли активні бої, у військових не було часу займатися полоненими, піаритися на них – усіх передавали СБУ. Де зараз ці росіяни і що з ними, невідомо.
Українські бойові командири не раз самі обмінювали полонених в обхід контррозвідки. Це відбувалося дуже швидко і на місці. Юридично це неправильно, але часто рятувало життя нашим хлопцям. Наприклад, під Горлівкою на другий чи третій день обміняли бійця АТО на тіла загиблих у бою сепаратистів. Бойовики повернули його сильно побитим і зі слідами тортур. Якби обмін затягнувся, не факт, що наш полонений вижив би.
Крім Агєєва в Україні більш ніж 20 затриманих військових РФ. Заявімо голосно: ось наш список на обмін, ось – бойовиків
– На початку цього року позафракційний нардеп Надія Савченко на своїй сторінці у Facebook оприлюднила списки українських полонених. Вибухнув скандал, СБУ звинуватила Савченко мало не в державній зраді. І раптом відомий волонтер і правозахисник Ольга Решетилова заявила, що з монополією Служби безпеки на обмін полоненими треба закінчувати.
– Мене найменше у тій історії цікавила доля Савченко. Списки полонених на обмін мала оприлюднити не вона, а саме СБУ.
– Для чого?
– Як мінімум, щоб знати, кого бойовики хочуть витягнути з наших в'язниць! Про тих самих російських ГРУшників Єрофєєва й Александрова стало відомо завдяки українським бійцям, які їх затримали під час бою. І тільки тому про них дізнався весь світ. Але ми не знаємо про інших росіян, які сидять в українських в'язницях. А могли б їх "розкрутити" через ЗМІ і, вибачте за цинізм, збільшити їхню цінність як частини обмінного фонду, яким володіє Україна.
Єдиний аргумент СБУ проти оприлюднення списків: мовляв, тепер шахраї накинуться на родичів полонених. Вибачте, але рідні українських військовополонених ніколи себе не приховували, навпаки: проводять мітинги під стінами СБУ та МЗС, дають прес-конференції й однозначно підтримують відкритість списку.
Вересень 2016 року, Київ. Рідні та близькі українських військовослужбовців, захоплених проросійськими бойовиками на Донбасі, на мітингу з вимогою про їх звільнення. Фото: Sergey Dolzhenko / ЕРА
Я спілкувалася із СБУ та представниками мінської переговорної групи. Усі як один повторюють: "Усе залежить від Путіна, усе залежить від Путіна". Тоді навіщо взагалі СБУ імітує бурхливу діяльність? Саме монополія Служби безпеки України на обмін полоненими створює умови для піару окремих осіб у владі.
– Плювати, нехай піаряться, лише б витягали наших із полону.
– Ну от зараз начебто готують великий обмін полоненими, в Україні звільнили з-під варти багатьох бойовиків, в ОРДЛО "пройшлися" по списках полонених... Боюся наврочити, сподіваємося, усе пройде успішно. Наші кіровоградські спецпризначенці Глондар і Коріньков уже понад тисячу днів перебувають у полоні так званої "ДНР". Їх захопили на початку 2015 року під час боїв під Дебальцевим. СБУ постійно говорить рідним спецпризначенців: "Вони в нас перші у списках на обмін". Та вони вже три роки "перші на обмін"!
– Ви самі згадали, що стосовно питання українських полонених усе вирішують на рівні президента РФ Путіна.
– Тоді в чому полягає робота СБУ, якщо тільки Путін ухвалює рішення? Коли Меджліс зайнявся звільненням Ахтема Чийгоза й Ільмі Умерова – навіть президента Туреччини Ердогана підключив. І вдалося. А в наших одна відмазка на всі випадки життя: "Усе залежить від Путіна". А що ми робимо, щоб Путін заворушився в цьому питанні?
СБУ та її центр із обміну полоненими насправді нічого не вирішують. Це ширма. Вони тримають у себе списки полонених – і все, нічого з ними не роблять, окрім як передають Ірині Геращенко та Віктору Медведчуку перед черговою поїздкою до Мінська. За три роки ми переконалися, що таємниця і тиша у цьому процесі не приводять до результату. Ну то спробуймо по-іншому! Наприклад, голосно заявляючи: ось наш список, ось – бойовиків. І будемо набивати ціну тим, хто є в нас, розкручувати їх в інформаційному полі. До того ж окрім Агєєва в Україні вже більш ніж 20 затриманих російських військових.
– Як більше ніж 20? А чому про них нічого достеменно не відомо широкій аудиторії?
– Російський танкіст Руслан Гаджиєв, затриманий у січні 2015-го під Дебальцевим, зараз сидить у СІЗО у Бахмуті. Пітерського професора Ігоря Кімаковського, агента ФСБ, судять у Покровському суді Донецької області. У цьому самому суді, до речі, слухають дуже цікаву справу росіянина Андрія Лангера, який сам здався українським військовим.
В Іллічівському суді Маріуполя дуже цікава справа, у якій обвинуваченими проходять шестеро членів диверсійної групи на чолі із громадянами РФ Ольгою Коваліс і Павлом Черних. Діяльність групи поширювалася не тільки на Донецьку, але й на Запорізьку область. Навесні 2015 року їх затримала СБУ під час спецоперації "Спрут". За інформацією ЗМІ, патронаж над Коваліс і Черних здійснює особисто Олексій Грубий – колишній консул РФ в Україні, який тепер займається питаннями України в російському МЗС. Навіть більше, ще в лютому цього року було опубліковано список із 14 росіян, яких нібито заявляє на обмін МЗС РФ. У цьому списку зокрема всі згадані мною особи.
Останні місяці із двох сторін українсько-російського кордону, поза зоною бойових дій, іде системна дестабілізація, якої не хоче помічати контррозвідка СБУ
Проблема в тому, що українським чиновникам, які повинні займатися цими питаннями, усе одно. Багато чого гальмують на рівні середньої ланки. У державному апараті повно людей, які досі не зрозуміли: у країні війна, треба, вибачте, підняти дупу і зробити трохи більше, аніж звик. До речі, ніхто нагорі не хотів займатися викраденими українськими прикордонниками, на першому етапі родичам самим довелося шукати гроші на адвоката.
– Про яких "викрадених прикордонників" ідеться?
– 3 жовтня 2017 року з'явилася інформація, що в Сумській області під час моніторингу російсько-українського кордону співробітники ФСБ Росії викрали двох українських офіцерів – начальника відділу прикордонної служби "Зноб-Новгородське" Богдана Марцоня та його заступника Ігоря Дзюбака.
Про те, що щось таке станеться, було відомо, наша розвідка діставала сигнали. Зате контррозвідка СБУ, як і раніше, відмахується: мовляв, у цих прикордонників "договірняк" із росіянами, вони в лазню до них їхали. ЗМІ підхопили, українське суспільство повірило. Але це брехня! Наших прикордонників викрали, це була спецоперація ФСБ. На місці викрадення з українського боку кордону було покинуто автомобіль Марцоня, а у двох місцях – сліди залягання диверсійних груп. І це не зона АТО, це Сумська область.
– Що з ними зараз, відомо?
– Російський суд заарештував Марцоня і Дзюбака на два місяці, їх перевели до Москви в Лефортовське СІЗО, нашого консула до них не пустили. До речі, перше, що Богдан Марцонь передав через адвоката сюди, в Україну: "Ми не зрадники".
Українських прикордонників Богдана Марцоня та Ігора Дзюбака було викрадено у Сумській області поблизу держкордону на початку жовтня 2017 року, за останньою інформацією, їх незаконно утримують у Лефортовському СІЗО в Москві. Фото: Медійна ініціатива за права людини / Facebook
– Ви сказали, що розвідка отримувала сигнали, що щось таке станеться. Можете озвучити подробиці?
– Останні місяці із двох сторін українсько-російського кордону йде системна дестабілізація, яку чомусь не хоче помічати контррозвідка СБУ та інші спецслужби. Наприклад, 29 вересня в Луганській області неподалік залізничної станції Іллєнко поблизу кордону підірвалося двоє прикордонників. Спрацював вибуховий пристрій, експерти вважають, що це була протитанкова міна ТМ-62.
– На жаль, цене рідкісна ситуація для зони АТО.
– У тому й річ, що міну було встановлено більш ніж за три кілометри від лінії розмежування, у місці, де бойових дій не вели і не ведуть узагалі. Зате від місця вибуху до російського кордону – трохи більше ніж півкілометра. Пристрій було закладено на стежці, якою постійно ходить прикордонний патруль. Тож, найімовірніше, замах було спрямовано саме на прикордонників.
Наступного дня, 30 вересня, напроти Сумської області в російському селищі Тьоткіно сталася перестрілка, загинув один прикордонник РФ. Це зона відповідальності прикордонного управління ФСБ Росії в Курській області. Російські ЗМІ одразу ж поширили фейк: мовляв, кавказькі бойовики ІДІЛ поверталися із Сирії через Україну. Тобто фактично звинуватили українську прикордонну службу в тому, що через нашу зону відповідальності в Росію проникли іділівці і застрелили їхнього прикордонника.
– А що сталося?
– Усе було навпаки: група бойовиків намагалася виїхати з території РФ. Пізніше ФСБ сама визнала, що двоє невідомих під час перевірки документів чинили збройний опір російським прикордонникам, намагаючись нелегально потрапити до України.
Протягом жовтня з Росії продовжувала надходити інформація про затримання українців на кордоні. Наприклад, 9 жовтня ФСБ повідомляла, що за порушення державного кордону з України в Росію на луганському напрямку затримано особу, яка відрекомендувалася військовослужбовцем Збройних сил України. 23 жовтня з'явилася нова інформація про те, що громадянин України, озброєний двома пістолетами, п'ятьма гранатами і 26 ампулами зі ртуттю, намагався проникнути на територію Росії, але його помітили російські прикордонники. Наголошу, що все це відбувалося далеко від лінії розмежування АТО.
Окрім того, сигнал, що росіяни полюватимуть на наших прикордонників, надійшов українській розвідці відразу після затримання двох ФСБшників у Херсонській області ще в червні цього року. Але ніхто цієї інформації серйозно не сприйняв. Три роки війни мало чого навчили.
– Ви зверталися до СБУ, намагалися звернути її увагу на системний характер цих інцидентів?
– Пішла до контррозвідників, але всі – починаючи від високопосадовців, закінчуючи слідчими – відмахнулися від мене, як від набридливої мухи. За їхньою версією, це випадковість, і крапка. Для мене очевидне небажання більшості співробітників СБУ системно розслідувати провокації російських спецслужб і на кордоні, і всередині країни. А контррозвідка СБУ в тому вигляді, у якому існує зараз, – це злочин проти української державності.
На четвертому році війни час зрозуміти, що не можна вірити Семену Семенченку та іншим політикам, які очолили блокаду
– Ви виступили різко проти торгової блокади окупованої частини Донбасу, яку ініціювали ветерани АТО. Чому?
– На четвертому році війни час зрозуміти, що не можна вірити Семену Семенченку та іншим політикам, які очолили блокаду. Але річ навіть не в цьому. Головне питання: навіщо, із якою метою раптом почалася ця блокада?
– Щоб зупинити потоки контрабанди і "торгівлю на крові".
– Ну яка "торгівля на крові", якщо на окупованих територіях наші громадяни? І єдиний зв'язок, який у нас залишався з тією територією, – економічний. За тиждень після початку блокади я їхала в одному поїзді разом зі співробітником ДТЕК. Він сказав, що після блокади їхня компанія звільнила 30 тисяч співробітників на окупованій території. Адже ці люди отримували зарплати у гривнях, їздили на підконтрольну територію у відрядження, асоціювали себе з Україною. Тепер усе, ми їх втратили: частина поїхала на заробітки до РФ, частина пішла воювати.
Розумію, що у свідомості обивателя на окупованому Донбасі всі суцільно сепари. Це красиві гасла для Facebook і гучних заяв із трибуни. Але якщо не за людей в окупації, тоді за кого ми воюємо? Це якщо говорити про моральний аспект.
"Це не торгова блокада, а черговий великий дерибан промисловості Донбасу". Фото: Ольга Решетилова / Facebook
– Вибачте, у мене в голові не вкладається, як можна торгувати з тими, хто чотири роки поспіль у тебе стріляє і вбиває.
– Ті, хто очолив блокаду, чудово розуміли: головний торговий і контрабандний потік іде зовсім не там, де вони нібито перекрили сполучення. Це не торгова блокада, а черговий великий дерибан промисловості Донбасу.
– Між ким конкретно?
– Груп інтересів багато, зокрема в Києві. Як відповідь на блокаду з української сторони Плотницький "націоналізував" усі підприємства "ЛНР". А потім уклав угоду з "благодійним фондом" буцімто про надання консалтингових послуг, але за фактом передав управління всією промисловістю "ЛНР" цьому фонду, зареєстрованому, до речі, десь в Абхазії.
І кому, думаєте, належить цей фонд? Не повірите, яке диво: людям Курченка! (Сергій Курченко, великий український бізнесмен, наближений до "сім'ї" Януковича. Після перемоги Євромайдану втік до Москви. – "ГОРДОН"). Трохи інша історія із блокадою в Донецькій області, але так чи інакше все це пов'язано із перерозподілом впливу у вугільній сфері. Думаю, тут не минулося і без інтересів Адміністрації Президента й оточення глави МВС Арсена Авакова. Так сталося, що цей дерибан зачепив мою тему, якою займаюся не один рік, – тему військових і добровольців, яких використовують у політичних і економічних баталіях і якими маніпулюють.
– Скільки знайомих бійців АТО зателефонували вам і сказали: "Олю, якого біса ти проти блокади ОРДЛО?"?
– Дембелі телефонували, обурювалися. Вони повернулися в тил, занурилися в інформаційне поле, де суцільно "зрада", і стали об'єктом маніпуляцій. Але багато з тих, хто в цей час воював на лінії фронту, були проти блокади, вона їм категорично не подобалася.
– Чому?
– Тому що в них за спиною відбувалося щось незрозуміле. Комбриги мене запитували: "Що за фігня в тилу?". Ну уявіть: попереду – ворог, а за спиною – незрозуміло хто, та ще й зі зброєю. До речі, зараз вугілля, яке нібито заблокував Семенченко і Ко, іде з території РФ до України через Сумську і Чернігівську області. З'явилася чергова фірма-прокладка, яка собі маржу залишає.
Вам не здалося дивним, що у 2014-му саме головред "Эха Москвы" Венедиктов першим у публічному полі озвучив тему контрабанди на Донбасі?
– Навесні 2014-го, із початком війни на Донбасі, мало хто з українців здогадувався, що це затягнеться на роки, а в сірій зоні розпочнеться масштабна контрабанда. Особисто я вперше про це почула, як не дивно, від головного редактора російської радіостанції "Эха Москвы" Олексія Венедиктова.
– Я теж це вперше почула саме від нього восени–взимку 2014-го. Венедиктов тоді цілеспрямовано ходив по кількох великих виданнях і роздавав інтерв'ю, постійно повторюючи: мовляв, сіра зона – це рай для наркобаронів, на Донбасі почнеться контрабанда. Вам не здалося дивним, що саме Венедиктов першим у публічному полі це озвучив?
– Я б не будувала конспірологічних теорій. Зрештою, Венедиктов історик за освітою, а прикладів контрабанди на війні в історії чимало.
– А те, що до розслідування контрабанди в АТО різко долучилися російські журналісти, теж не насторожило? Думаю, що і вони, і Венедиктов промацували інформаційний ґрунт, укидали тему контрабанди на Донбасі. Мені здається, це була дуже планомірна робота російських спецслужб. На жаль, вона вдалася.
– Ну ви ж не будете заперечувати, що контрабанда в АТО є?
– Контрабанда була і є, але побутова: бусики із продуктами через лінію розмежування ганяли, електроніку тягали. Так, на контрабанді багато заробляли, але вона не мала такого системного та масштабного характеру, як це намагаються роздути ЗМІ та окремі журналісти, скидаючи все на одну купу.
У зоні АТО. Фото: Ольга Решетилова / Facebook– Усе одно не зрозуміла, чому ви вважаєте тему з контрабандою спецоперацією РФ.
– Тому що за провезення, наприклад, фури бійцям АТО на блокпостах пропонували абсолютно шалені й економічно необґрунтовані суми в сотні тисяч гривень. Природним шляхом такі гроші не могли з'явитися. Думаю, метою російських спецслужб було, по-перше, дискредитація української армії взагалі і сил АТО зокрема, по-друге, створення додаткової напруги на лінії розмежування.
У зоні АТО різні бійці: хтось, ідейний, категорично не хотів нічого пропускати, хтось ішов на компроміси і договірняки. Я сама була свідком перестрілки всередині одного підрозділу через контрабанду. Різне було.
– Теза про невиправдано великі суми за контрабанду не переконлива. А якщо, припустімо, я наркоторговець і везу товар із Середньої Азії в Європу через Росію, а потім – в Україну? Виберу сіру зону АТО і заплачу будь-які гроші, щоб провезти непоміченою велику партію наркотиків.
– Якщо ви наркоторговець, то точно виберете для наркотрафіку не зону АТО, де людський чинник може спрацювати в найбільш несподіваний момент. Наприклад, у сіру зону незаплановано вийде диверсійно-розвідувальна група. І все, жодних гарантій.
Я спілкувалася із багатьма експертами, вони всі кажуть: наркотрафік любить тишу. У зоні АТО ризик непередбачуваних ситуацій набагато вищий, ніж у сусідніх областях, де не стріляють. Навіщо наркоторговцеві везти товар через купу блокпостів із одного боку, заміновану сіру зону, ще кілька блокпостів із іншого боку, якщо можна, наприклад, у луганському Міловому просто перейти на інший бік вулиці? До того ж одна сторона вулиці Дружби в Міловому – це територія України, інша – територія РФ.
Чому Матіос розслідує справу Клименка, контрабанду на Закарпатті, "бурштинову" справу, коли в зоні АТО купа нерозкритих справ?
– Ось ви не вірите у наркотрафік в АТО, а головний військовий прокурор Анатолій Матіос розстріл волонтерської мобільної групи Андрія Галущенка (Ендрю) безпосередньо пов'язував саме із контрабандою наркотиків.
– Матіос іще стверджував, що це бійці 92-ї бригади провозили наркотики. Тільки його слова не підтверджено, доказів у матеріалах справи немає. Зате Матіос стільки галасу здійняв...
Мобільну групу Ендрю розстріляли 2 вересня 2015 року, разом із Андрієм загинув офіцер фіскальної служби Дмитро Жарук із позивним Байкер. Ще троє військових дістали поранення. Військова прокуратура затримала й обвинуватила в убивстві розвідників 92-ї бригади, хоча у слідства були неспростовні докази: напад скоїла диверсійна група "ЛНР" на чолі з бойовиком Сергієм Лук'яновим на прізвисько Терикон. Власне, суд це підтвердив.
Навіть більше, про те, що в убивстві Ендрю брала участь група Терикона, військовій прокуратурі було відомо від самого початку, слідчі СБУ і поліція Луганської області доповідали. Але Анатолій Матіос і слідчі військової прокуратури сил АТО продовжували піаритися на справі Ендрю й обвинувачувати 92-гу бригаду.
Анатолій Матіос, головний військовий прокурор і заступник генпрокурора України. Фото: Анатолій Матіос / Facebook– От тепер розумію, за що Анатолій Васильович вас не любить, регулярно спостерігаю ваші сутички у Facebook.
– Ми з ним навіть жодного разу в житті не бачилися! А якщо серйозно, то відомство, яке очолює Матіос, – основне для країни, яка воює. Військова прокуратура має розслідувати злочини в зоні бойових дій і дати неупереджені відповіді на головні події, зокрема вбивство Ендрю. Натомість військова прокуратура фальсифікує матеріали, обливає брудом 92-гу бригаду, а потім, ніби нічого не сталося, закриває справу. І Анатолій Васильович очолює це шапіто.
Матіос побудував свою кар'єру на гучних справах. Він чудово розуміє ціну піару, ні перед чим не зупиняється заради гучних справ і гучних заяв. Поводиться як епатажний політик, а не як головний військовий прокурор країни, що воює. Дуже показовою у цьому сенсі стала справа роти "Торнадо". Навіщо було влаштовувати шоу у справі, де достатньо доказів? Але ні, Матіос з'явився у прямому ефірі, зачитав свідчення потерпілих, епатував і шокував аудиторію. Згодом прокуратура клопоче про закритий режим суду і навіть не висуває офіційних обвинувачень ані в убивствах, ані у зґвалтуваннях. Де логіка?
Чому Матіос розслідує справу Клименка, контрабанду на Закарпатті, "бурштинову" справу, коли в зоні АТО купа нерозкритих справ? (Олександр Клименко, міністр доходів і зборів часів Януковича, утік до Росії у лютому 2014-го, в Україні обвинувачений за кількома кримінальними статтями. – "ГОРДОН"). Головна військова прокуратура має для Міжнародного кримінального суду збирати докази російської військової присутності. Але це не пріоритет для команди Матіоса: вони щось роблять, але скрегочучи зубами, випускаючи тисячі доказів. Наприклад, цього тижня тільки в Донецькій області щодо "сепаратистських справ" понад 100 судових засідань, але це все пустушки.
– Що означає "пустушки"?
– У справі немає реальних доказів, не зібрано. У результаті суд у багатьох випадках просто змушений відпускати сепаратистів.
На Туку величезний вплив має Корчинський. А сам Корчинський на момент 2014–2016 років відпрацьовував на Іванющенка
– Якщо в розстрілі мобільної групи Ендрю винен бойовик "ЛНР" і слідство це довело, чому колишній волонтер, а тепер заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій Георгій Тука, який очолював Луганську область у 2015–2016 роках, теж наполегливо звинувачував 92-гу бригаду?
– Пан Тука ще до приїзду в Луганську область був налаштований різко проти і 92-ї бригади, і взагалі всіх місцевих силовиків. Щойно обійняв посаду – почав із ними боротися.
– Чому?
– Можливо, у нього були на те підстави. Я кілька разів із ним спілкувалася щодо цієї теми, він абсолютно впевнений, що зробив правильно.
Заступник Міністра з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб, голова Луганської обласної військово-цивільної адміністрації у 2015–2016 рр. Георгій Тука. Фото: George Tuka / FacebookНаскільки мені відомо, на Туку величезний вплив має Дмитро Корчинський (лідер партії "Братство". – "ГОРДОН"). Туку охороняли обрані бійці роти "Свята Марія", створеної Корчинським. А сам Корчинський на момент 2014–2016 років відпрацьовував на Юрія Іванющенка (екс-нардеп Партії регіонів, за даними донецького видання "Остров", один із найвпливовіших кримінальних авторитетів Донбасу на прізвисько Юра Єнакієвський. – "ГОРДОН").
Це відомо не тільки зі ЗМІ. Очолювані або пов'язані з Корчинським організації розміщуються в офісі Іванющенка в Києві, провулок Рильського, 4. Але за легендою, звісно, "Братство" захопило цей офіс як трофей під час Майдану, а по суті вони його охороняють.
До речі, знаєте, що Корчинський, який брав активну участь у подіях 1 грудня 2013 року на Банковій, чомусь не проходить свідком у цих справах? У ЗМІ неодноразово писали, що тільки-но Тука очолив Луганську обласну військово-цивільну адміністрацію – розставив на ключові департаменти людей Іванющенка. Може, із цим пов'язано, не знаю...
Річ у тім, що у винуватості 92-ї бригади впевнений не тільки Георгій Тука, але й багато вищих офіцерів СБУ, наприклад. Це як в історії із прикордонниками, про яку я розповіла. "Запобігти не можемо, довести не можемо, але все знаємо!".
На зустрічі волонтерів із Порошенком Бірюков раптом повідомив, що він тепер радник президента й усі питання будуть вирішувати через нього. Із цього для мене почався злив волонтерського руху
– Ще одним волонтером, який потрапив у владу і викликав розчарування у багатьох українців, став Юрій Бірюков – засновник організації з допомоги АТО "Крила Фенікса", а з 2014-го – радник президента і помічник міністра оборони.
– На початку серпня 2014 року президент запросив до себе на зустріч волонтерські організації. І те, як усе відбувалося, стало дуже показовим. "Народний фронт", до речі, одним із засновників якого був Тука, у повному складі не прийшов. Це був демонстративний протест проти політики держави у війні і забезпечення армії. Тука тоді ще не був у владі, був анархістом і не сприймав Порошенка. Це потім його ставлення до влади кардинально зміниться.
Інші відомі й не дуже волонтери прийшли на зустріч. Ми йшли з одним настроєм, готові були буквально рвати Пороха, підготували список запитань, що стосуються найболючіших проблем у забезпеченні сил АТО. Але першим виступив Бірюков і раптом повідомив, що він тепер радник президента й усі питання будуть вирішувати через нього – легко і швидко.
Президент України Петро Порошенко зі своїм радником Юрієм Бірюковим. Фото: Юрій Бірюков / FacebookБірюков кардинально змінив тональність зустрічі, ми сиділи розгублені від шоку. Із цього для мене почався злив волонтерського руху. Якби волонтери відреагували по-іншому, не пішли на повідку в Бірюкова, напевно, ми б досягли великих результатів.
Останнього разу я спілкувалася з Бірюковим улітку 2015-го. Ми поговорили на дуже підвищених тонах. Він тоді саме координував у зоні АТО мобільні групи з боротьби із контрабандою, а я була категорично проти (хоча, звичайно, мій голос нічого не вирішував). Пояснювала, що це не вирішить проблем, а тільки наразить на зайвий ризик людей. Бірюков кинув слухавку. А я, як і раніше, уважаю, що непідготовлені мобільні групи, без спеціального навчання, повноважень, інструкцій і обладнання в зоні бойових дій – це не просто неправильно, а злочинно.
– Вас не вразило, як швидко в умовах війни зорієнтувалися окремі, раніше нікому не відомі персонажі: пролізли у владу, розгорнули бізнес, налагодили потрібні результати закупівель на тендерах?
– Для мене це стало шоком. У квітні 2014-го мені навіть на думку не спадало, що можна влаштувати бізнес на війні. Але, як виявилось, є люди, які у прикордонних ситуаціях відмінно орієнтуються. В американській військовій термінології є поняття fog of war – "туман війни". Складний термін, але суть у тому, що в серпанку війни, як і під час бою, дуже складно розібратися, де свої, а де чужі.
Те, що Луценко зробив у суді над айдарівцем Батею, – винесення мозку. Тепер кожен злочинець може блокувати суд і вимагати приїзду генпрокурора
– Вам не погрожували після ваших журналістських розслідувань або виступів?
– Найстрашніше було після затримання Рубежа і Баті, коли мене покликали на "Шустер LIVE" і я сказала все, що про них думаю. Потім посипалися повідомлення у приват, дзвінки: мовляв, як посміла зазіхнути на святе – на добровольців, вони воювали, а ти – незрозуміло хто.
Довідка "ГОРДОН". Ігор Радченко, позивний Рубіж – екс-командир спецроти батальйону "Айдар", очолює луганський осередок партії екс-голови СБУ Валентина Наливайченка "Справедливість". За інформацією адвоката Євгенії Закревської, Радченко фігурував у справі Дмитра Шабрацького – бійця "Айдара", який загинув за нез'ясованих обставин. За даними "Медійної ініціативи за права людини", Шабрацький загинув на базі "Айдара" в Лисичанську від вибуху гранати і пострілів у голову, водночас військова прокуратура офіційно визнала загибель бійця самогубством.
Валентин Лихоліт, позивний Батя – екс-комбат "Айдара", старшина запасу Збройних сил України. 1 липня 2016 року Радченка і Лихоліта було затримано військовою прокуратурою за обвинуваченням у бандитизмі і розбої. Після того як Лихоліту обрали запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на два місяці, активісти і кілька нардепів заблокували Печерський суд Києва і не дали можливості вивезти затриманого до СІЗО. Наступної доби в суд приїхав генпрокурор Луценко, суд розблокували, а Лихоліта випустили на поруки.
Були дзвінки з погрозами після того, як написала, що більше не допомагаю як волонтер батальйону "Айдар". Восени 2014-го наші везли їм на 32-й блокпост прилад нічного бачення і раптом потрапили на підвал. Стало відомо, усередині батальйону купа різних угруповань була, самі між собою не могли розібратися. Я сказала: "Хто воює – молодці, але на цьому допомогу батальйону закінчуємо".
Атаки ботів у соцмережах нормально пережила. Набагато страшніше, коли накидаються живі люди, із якими знайомий. Ти намагаєшся пояснити свою позицію, але людина не готова її сприймати, бо навколо потужні інформаційні кампанії, у яких активно беруть участь той самий Матіос чи Луценко.
– Згадавши Луценка, ви маєте на увазі випадок, коли генпрокурор особисто приїхав до суду щодо справи Валентина Лихоліта, унаслідок чого останнього випустили на поруки?
– Те, що Луценко зробив у суді над айдарівцем Батею, – винесення мозку. Я розумію, що була дуже напружена ситуація, сутички. Тактично, може, Луценко й виграв, зняв напругу. Але стратегічно програв, тому що створив прецедент: тепер кожен злочинець може блокувати суд і вимагати приїзду генпрокурора.
Липень 2016 року, Київ, Печерський суд. Екс-командир "Айдара" Валентин Лихоліт (за столом у центрі) і генеральний прокурор України Юрій Луценко в оточенні активістів і нардепів, які майже на добу заблокували суд із вимогою відпустити Лихоліта на поруки. Фото: Лариса Сарган / FacebookНаші слідчі органи, прокуратура (особливо військова) та СБУ піаряться, а не розслідують злочини. Популізмом компенсують власну некомпетентність і непрофесіоналізм. У підсумку залишається величезне поле для маніпуляцій, коли кожна зі сторін може гойднути громадську думку в потрібний бік.
Чому наша організація "Медійна ініціатива за права людини" взялася зокрема за справи щодо сепаратистів, російських військових, контрабанди й убивств? Тому що у країні немає слідчих органів, які можуть це все чітко й аргументовано викласти, зібрати й надати фактаж. І так у кожній справі. Наших чотирьох рук не вистачає все охопити.
Хто б не прийшов до влади – нічого не зміниться, навіть якщо президентом стане кумир мільйонів Вакарчук. Не зміниться, поки не зміняться правила гри
– Ви часто буваєте в судах, як ніхто розумієте, що таке судовий процес в Україні. 30 листопада в Нікопольському районному суді Дніпропетровської області чоловік підірвав дві гранати, загинув сам і смертельно поранив одного з підозрюваних у вбивстві свого сина. Для вас це сигнал чого?
– Це трагедія однієї людини, яка стала остаточним вироком усій правоохоронно-судовій системі країни. Давно з великим жахом чекала чогось подібного. Думаю, багато хто відчував: рано чи пізно прорве, тому що навколо суцільна нереформованість, невиправдані очікування, беззаконня, безкарність і абсолютна несправедливість кланової олігархічної кримінально-ментівської системи.
Вибух гранати в суді для багатьох не став холодним душем. Це просто фіксація реальності. Так, тепер будуть самосуди. І в цих самосудах журналістів, на кшталт нас із вами, котрі намагаються внести здоровий глузд до порядку денного, першими повісять на стовпах. Тому що розлючений натовп не сприймає альтернативної точки зору.
Ольга Решетилова: "Люди у високих кабінетах напруги в суспільстві не відчувають. Точніше, бачать небезпеку, але в іншому – громадянське суспільство почне піднімати голову. Ми їм заважаємо". Фото: Salyar Ali / FacebookЯ не знаю, як протистояти системі, яка пожирає все нове і здорове. Я не знаю, як протистояти війні абревіатур, коли між собою борються ГПУ, СБУ, НАЗК, НАБУ, САП. Усі пожирають одне одного.
У мене є якийсь обмежений доступ до високих кабінетів, насамперед – до правоохоронних. Але люди в цих високих кабінетах небезпеки і напруги в суспільстві не відчувають. Точніше, бачать небезпеку, але в іншому – громадянське суспільство почне піднімати голову. Ми їм заважаємо.
– Що пропонуєте робити?
– По-перше, не забувати: іде війна. Війна за незалежність України. Це те, від чого потрібно відштовхуватися, а дехто чомусь забуває: мовляв, війна вигідна лише олігархам. Вибачте, олігархам, може, і вигідна, от тільки на Донбасі цілком реальні російські "Гради" і дуже конкретні російські військові. Головний ворог – там.
По-друге, потрібно, нарешті, засвоїти: від прізвища політика насправді нічого не залежить. Петя, Юля, Сеня, Міша... Хто б не прийшов до влади – нічого не зміниться, навіть якщо президентом стане кумир мільйонів Вакарчук. Не зміниться, поки не зміняться правила гри.
– Але ж правила гри диктує перша особа держави, а ви стверджуєте, що прізвище значення не має.
– Ні, правила маємо встановлювати ми самі. Суспільство. А для цього суспільству потрібен сталевий стрижень. Не можна прогинатися під кожного нового політика, це він (або вона) має прогнутися під нас. Потрібно розвивати критичне мислення. Треба думати, навіть коли дуже хочеться крикнути "зрада" або "перемога".
У мене передчуття, що напруга в суспільстві сама собою не пройде, буде вибух. Спочатку я дуже боялася, особливо коли почалася блокада або мітинг Саакашвілі. А зараз... Скажу страшну річ: мені хочеться, щоб уже прорвало нарешті. Напевно, нам треба пережити черговий катаклізм, вистояти і почати створювати щось справді нове і справжнє.
Фото: Ольга Решетилова / Facebook
