Дорогі військовослужбовці, я не уявляю, як вам важко й боляче бачити ці кадри 

Сьогодні я знову отримаю десятки запрошень на ефіри, запити на коментарі й інтерв'ю. Журналісти, блогери, які місяцями першим питанням запитували мене про "злочини ТЦК", сьогодні запитуватимуть, як же так сталося, що цивільні нападають на військових? І хто за це відповідальний?

Я не піду на жодне таке інтерв'ю. Я взагалі останній рік відмовляю всім журналістам, які бачать проблеми лише в порушенні прав ухилянтів і не бачать кілька мільйонів військовослужбовців і членів їхніх сімей – тих, хто на собі вивозить нам державу, часто непомітно й мовчки, хто не може перекричати натовп паразитів.

Так ось, про питання, хто відповідальний. Однозначно уряд, військово-політичне керівництво, місцеве самоврядування, які вже стільки років не можуть знайти баланс між потребами економіки й потребами війська. Потрібен повний перегляд принципів бронювання, з якого має початися реформа мобілізації.

Але для того, щоб реалізувати це, потрібна не лише політична воля, не лише команда потужних бюрократів, але й підтримка суспільства, а її нема. Не знаєте, чому?

Окреме місце в пеклі буде для тих політиків і посадовців, які хайпують на темі мобілізації. Ви всі їх знаєте, тут нема чого додати. Але також хотілося б якоїсь саморефлексії від медіа, блогерів, інфлюенсерів. Чи не відчуваєте ви краплину власної відповідальності за перекіс інформаційного простору в бік інтересів людей, які не у війську?

Чи розумієте ви, куди веде нагнітання ненависті до ТЦК, поліції, людей, які здійснюють мобілізаційні заходи, без яких ми дуже скоро побачимо ворога на порозі наших будинків? Так, навіть на Сихові.

І наостанок. Дорогі військовослужбовці, я не уявляю, як вам важко й боляче бачити ці кадри. Вибачте. Цьому немає виправдання. Я просто хочу, щоб ви знали, що людей, які вдячні вам за службу, які знають, яку ціну платите ви й ваші сім'ї за наше життя, – більше. Незрівнянно більше. І ми поруч.