Наближається глобальний шторм 

Коли я навчалася в університеті, то стала наймолодшою лауреаткою премії імені Василя Стуса. Тоді я чітко усвідомлювала, що це величезний аванс, який мені ще належить відпрацювати. Зараз досить схожа ситуація.

У Страсбурзі вперше вручили європейський орден "За заслуги". Ми сиділи в сесійній залі Європарламенту, і, дивлячись на Леха Валенсу, Ангелу Меркель, Хав'єра Солану, кардинала П'єтро Пароліна та інших поважних людей, я раптом зрозуміла, що знову в цьому колі наймолодша.

Я говорила про те, що після трьох століть у тіні російської імперії Україна повертається додому до Європи. І ми платимо за це найвищу ціну. Наші захисники й захисниці стримують російську орду, і тільки тому люди в інших європейських країнах досі в безпеці. Наближається глобальний шторм. Європа не стільки про географію, як про цінності свободи та демократії. І тільки готовність їх захищати визначає, чи буде в неї майбутнє.

Я вірю в Україну. Вірю в Європу. Ми не заручники обставин, ми учасники цього історичного процесу. І я хочу побачити, як ми з вами досягли історичної цілі, яку вимріювали попередні покоління українців. І як гасло "Подалі від Москви, поближче до Європи" стало дійсністю.

І раз мені знову випало бути в ролі наймолодшої, то буде один із моїх улюблених віршів Миколи Вінграновського.

Ми знову є. Ми – пізні. Найпізніші.

Що наросли з худеньких матерів

В саду порубанім.

Я знаю, не для тиші

Вулкани дивляться

З-під наших юних брів.