Нація, що програла на своїй території, зжирає сама себе 

Так само, як ми маємо зараз декілька "небес" на фронті (в залежності від висоти/швидкості засобу і, відповідно, контрзасобу), так само ми маємо декілька фронтів. І якщо на одному із них, головному, ми маємо успіхи і розвиваємо їх, наступаючи і атакуючи, то так само ми зазнаємо невдачі на іншому – в головах тилового населення.

За моїми (приблизними) підрахунками, 85+% цілей, які намагалися уразити чи уразили росіяни в Києві за останні 60 днів, не мали навіть вторинного впливу на ситуацію на фронті. Вони мали єдину мету – терор і демотивація цивільного населення. Як повʼязане з ситуацією в кілзоні знищення заправки в столиці? Ніяк. Мости? Теж ніяк. Те, що водій фури поїде іншою дорогою в напрямку сходу, – це копійчані витрати на фоні інших витрат. Це не про те.

Але це про те, щоб вилізли різні у...бани з різних партій, від президентської до головної опозиційної, і почали п...здіти про мир, маючи під миром на увазі здачу. Капітуляцію, поразку – та називайте як хочете. Сенс не зміниться.

І тих, хто їх підтримує, багато. Вони всі різні – не всі з них абсолютне зло. Там є і рідні тих, хто зараз на фронті. Вони під словом "мир" розуміють "моя близька людина повернеться додому живою". Я можу це зрозуміти, правда. Занадто багато хто з моїх близьких і побратимів не повернеться ніколи. Але поразка означатиме інше. Нація, що програла війну на своїй території, зжирає сама себе. Перетворюється на щось таке, що ви не хочете бачити, і навіть жити в цьому.

Є виключення, звичайно. Є навіть економічні дива після поразок, але хто сказав, що приклад Японії для нас релевантний більше, ніж приклад, умовно, Франції чи Польщі? Я занадто багато ненавидів і занадто багато ненавиджу зараз. Тому я не ненавиджу тих, хто щиро говорить про мир. Вони можуть хотіти спокою, повернення в минуле, тихого неба над головою. Натомість, якщо вони отримають бажане, буде просто інша війна. Так чи інакше.

Але я ненавиджу тих, хто збирає на цьому голоси. До великої війни я сам постійно казав, що моя професія – політик. Я служив інтересам полісу – міста і країни. Коли почалася велика війна, я був там, де було правильне місце служіння. Це не робить мене хорошим. Але це робить хорошим політика. Яким я зараз не є. Але якими намагаються бути ті, хто служить тільки собі.

Я чудово розумію, що втрачена кінцівка не робить тебе розумним. Але з тою самою впевненістю, що я роками публічно попереджав про те, що Росія піде в повномасштабну війну (що легко перевірити через Google і соцмережі), так само впевнено я кажу, що у нас немає іншого шансу вижити, окрім перемогти. Інколи бувають ситуації, з яких немає легкого виходу. Це саме така ситуація.

Перемога – це вже давно не опція. Це єдина умова виживання.