Новий маршрут: як трудові мігранти із Центральної Азії можуть скерувати свій курс на ринок праці України 

Протягом останніх десятиліть Росія залишалася головним центром тяжіння трудових мігрантів із Центральної Азії. Мільйони громадян Узбекистану, Таджикистану й Киргизстану щороку виїжджали на заробітки, формуючи значну частину робочої сили в будівництві, ЖКГ і сфері послуг.

Трудові мігранти з Узбекистану, наприклад, найбільш високо цінуються на світовому й регіональному ринках праці за працьовитість, високу мобільність, готовність до виконання фізично складної роботи. Особливо в умовах дефіциту робочої сили в цілому ряду галузей!

За даними МВС Росії, у 2024 році до країни в'їхало понад 6,3 млн іноземних громадян, із яких близько 50% прибули з метою працевлаштування, не дивлячись на ворожу антицивілізовану зовнішню політику цієї країни.

Чудовою новиною для цивілізованого світу є те, що в Росії через дію міжнародних санкцій відчувається суттєве скорочення економічних показників діяльності різних секторів економіки, зокрема тих, де попит на міграційну робочу силу традиційно був найвищим. А у 2025 році загальний міграційний потік почав скорочуватися: кількість іноземних громадян, які перебувають на території країни-агресора, знизилася із 6,3 млн до 5,7 млн осіб, що відображає загальне суттєве зниження мігрантів. Нагадуємо, що ключову роль у цих потоках відіграють саме країни Центральної Азії.

Окремо фіксується зниження показників у ключових країнах: наприклад, потік із Таджикистану зменшився з 1,7 млн в'їздів у 2023 році до менш ніж 1,2 млн у 2025 році.

І тут не можна не згадати теракт уCrocus City Hall, що, безумовно, посприяло скороченню міграційного потоку.

При цьому важливо зазначити, що, відповідно до досліджень профільних експертів, у Росії саме мігранти із Центральної Азії забезпечують функціонування критично важливих галузей економіки: в окремих сегментах будівництва й житлово-комунального господарства їхня частка сягає 50–70% робочої сили.

Це означає, що їхній можливий відтік неминуче буде створювати дефіцит і водночас формуватиме "пропозицію" робочої сили для інших, цивілізованих ринків. А для України це суттєва дестабілізація економіки ворожої країни, яка щоденно намагається знищити сусідню державу.

Ксенофобія, депортація, приниження – невід'ємна складова культурного коду Росії

Історична ксенофобія, приниження, цькування в соціально – культурному сенсі представників країн Центральної Азії, регулярна агресивна депортація – усі ці фактори лише посилили тенденцію до значного зниження міграційних потоків до Росії. Паралельно посилюється й суспільний тиск. У медійному просторі дедалі частіше фіксуються націоналістичні висловлювання, а в соціальних мережах активно поширюється риторика, що формує образ мігранта як загрози.

Громадяни, які повертаються на батьківщину, діляться своїм досвідом, який часто виявляється негативним. Ці історії швидко поширюються – через особисті зв'язки, соціальні мережі та ЗМІ, формуючи колективне сприйняття. Загалом це призводить до зміни громадської думки у країнах Узбекистану, Таджикистану, Киргизстану й інших країн Центральної Азії щодо Росії. Також і агресія Росії проти України впливає на суспільну думку мігрантів із країн Центральної Азії, адже їхня робота у країні-агресорі – це підтримка війни.

У результаті в суспільній свідомості поступово закріплюється уявлення про Росію як про недружнє середовище, що абсолютно корелюється з позицією цивілізованого світу.

Саме тут відбувається важливий зсув: Росія починає розглядатися не як єдиний варіант ефективного і привабливого працевлаштування, а як один із найнепривабливіших.

Україна: новий центр тяжіння?

В експертних колах дедалі частіше обговорюється нова тенденція: можлива переорієнтація трудової міграції на Україну – особливо в контексті майбутнього відновлення країни після війни.

Тобто поступово з'являється альтернативний вектор трудової міграції, особливо представників Узбекистану з великими можливостями. В українській мові є таке ємне слово – працьовитий, так от узбеки й українці дуже схожі своєю працьовитістю, відношенням до справи. Мігранти з Узбекистану заповнюють такі важливі ніші, як сільське господарство, сфера послуг, важка промисловість і, безумовно, будівництво. А для самого Узбекистану експорт робочої сили був і залишається важливим фактором стабільності.

При цьому, незважаючи на тривалі наслідки військової агресії Росії, українська економіка вже зараз стикається з дефіцитом робочої сили. Особливо гостро це відчувається в будівництві, інфраструктурних проєктах і сфері послуг.

Ми бачимо масштаб проблеми демографічними й міграційними наслідками війни: мільйони громадян покинули країну, інша велика частина служить у лавах ЗСУ, захищаючи батьківщину, при цьому внутрішній ринок цивільної праці відчуває структурний дефіцит.

У перспективі цей попит має виключно зростаючий вектор. Масштабне відновлення зруйнованих міст, доріг, підприємств і соціальних об'єктів потребуватиме значних трудових ресурсів.

І тут на перший план виходять мігранти із Центральної Азії.

Чому саме вони?

Для України ця категорія працівників є цікавою з кількох причин. Це адекватна вартість робочої сили, досвід роботи в будівництві й важких галузях, готовність до трудової мобільності й наявність уже сформованих міграційних практик.

Україна, у свою чергу, може запропонувати більш гнучкі умови й відсутність "токсичного" соціального середовища, комфортні умови проживання для працівників та їхніх сімей. Державна політика, безумовно, буде спрямована на залучення іноземних працівників.

Після закінчення війни: фактор відновлення

Ключовим чинником міграційного розвороту може стати період завершення війни. Історія показує, що відновлення країн після великих криз майже завжди супроводжується зростанням попиту на робочу силу з-поза меж країни.

Ми чудово розуміємо: коли Україна розпочне масштабні програми реконструкції, їй знадобиться значна кількість працівників.

У цьому контексті Центральна Азія стає одним із найбільш логічних джерел трудових ресурсів.

Переорієнтація міграційних потоків має не лише економічне, а й політичне значення. Якщо громадяни країн Центральної Азії почнуть масово обирати Україну замість ворожої Росії, це, безперечно, може призвести до зменшення економічного впливу Росії у країнах Центральної Азії й до посилення багатовекторності зовнішньої політики країн регіону.

Для багатьох країн Центральної Азії, безпосередньо для Узбекистану, які вже демонструють прагнення до диверсифікації міжнародних відносин, а також свідомо на дипломатичному й соціальному рівні чітко окреслюють ставлення до країни агресора й війни проти України, такий сценарій виглядає цілком реалістичним.

Що далі?

Якщо Україна запропонує зрозумілі й безпечні умови для роботи, вона зможе стати новим центром тяжіння.

Що дуже важливо! Міграційні процеси рідко змінюються миттєво, але, коли вони змінюються, це завжди є сигналом більш глибоких трансформацій.

Сьогодні ми спостерігаємо саме такий момент.

Країна-агресор Росія явно втрачає статус беззаперечного центру тяжіння трудової міграції із Центральної Азії. А Україна, попри всі складнощі, може в майбутньому зайняти цю нішу – особливо в період відновлення й економічного зростання.