"Приїхали зі свого Гондурасу!" З поляками стане ще гірше
Два роки тому я їздив до Польщі, записувати інтерв'ю для фільму "Тіні на лівому березі". У тій поїздці я зіткнувся з доволі несподіваним хамством від однієї пані в автобусі. Почувши, що ми з операторкою говоримо українською, вона вигукнула: "Приїхали тут зі свого Гондурасу!" Ще більш показовим, ніж той вигук, було мовчання абсолютно всіх інших поляків в автобусі. Жоден не сказав їй, що так не можна.
Коли я написав про це пост, оздобивши його фоткою цієї наліпки, мені почали писати декілька моїх польських знайомих (хтось – у коментарі, хтось – у приват), що я пишу про проблему, якої немає. Мовляв, немає ніякої ворожості щодо українців, є тільки маргінали, на яких не варто звертати уваги, а на загал поляки дуже добре до українців ставляться і з ними поводяться. Коротше, немає чого накручувати себе і кричати: "Вовк!" – казали вони, "ти вигадуєш проблему".
Два роки потому ми бачимо, що ворожість щодо українців в Польщі постійно зростає. І це не про збірку випадкових поодиноких історій. Це випливає зі звітів правозахисних організацій. І є українці в Польщі, які зараз кажуть мені, що більше не почуваються безпечно, говорячи там українською мовою.
Учорашній демарш Навроцького – це новий потужний виток негативу в бік українців. І я очікую, що після нього стане ще гірше. Це стимулює тих, хто досі просто мовчав, спостерігав і дозволяв хамство, також заговорити.
І ні, я не кажу, що це все можна було зупинити два роки тому, якби вчасно звертати на це увагу й розпізнавати проблему, а не казати: "Не дивися вгору". Може, й не можна було б. Але вже тоді мовчання цілого автобусу, поки одна пані відверто хамила, гучно натякало на проблему.
Бо спершу гурт дозволяє поодинокій агресії відбуватися. Потім він до неї долучається. Так це працює майже завжди. Потрібен лише поштовх.
Тому даруйте вже мені мій песимізм, але я очікую доволі темних часів у нинішній польсько-українській історії.
Джерело: Danylo Mokryk / Facebook
