"Завжди здається неможливим, поки цього не зроблено" 

Іноді, щоб зрозуміти сьогодення, треба не читати звітів і заяв. Треба побачити зміни на власні очі. Саме таке відчуття залишилося в мене після IV Міжнародного медіафоруму, який відбувся в Карабаському регіоні Азербайджану, місті Шуша.

Мені випало взяти участь у трьох останніх форумах – другому, третьому й четвертому – як запрошеному професору політології, але моє перше знайомство зі звільненим від багаторічної вірменської окупації містом Шуша почалося ще раніше – до другого форуму, коли я відвідав це місто після закінчення Другої Карабаської війни, – і тоді це була абсолютно інша реальність.

Ханкенді ще був під контролем сепаратистів. У регіоні перебували російські миротворці. Інфраструктуру тільки починали відновлювати, і тоді Шуша була насамперед символом повернення й початку нового історичного етапу. Сьогодні ж перед нами вже інша картина. Ханкенді звільнено, і так званих російських миротворців більше немає. У регіоні з'явилася нова інфраструктура, розвиваються транспортні проєкти, і Шуша стала місцем проведення чергового міжнародного форуму, який зібрав приблизно 160 учасників із 54 країн – від Північної та Південної Америки до Європи, Африки, Південно-Східної Азії й пострадянського простору.

Саме тому після кількох років спостережень я можу сказати: не форум змінився. Змінився Азербайджан, а форум став дзеркалом цих змін. Ще кілька років тому головними запитаннями були: що буде з регіоном після війни? Як буде відновлено Карабах? Якою стане нова реальність Південного Кавказу?

Сьогодні запитання вже інші, і всіх цікавить: яку роль відіграватиме Азербайджан у новому світовому порядку? Як держава, котру багато десятиліть сприймали крізь призму неврегульованого конфлікту, стала країною, яка сама формує регіональний порядок денний? Саме зміна запитань є найточнішим показником змін країни. Бо місце держави у світовій політиці визначається не лише тим, що вона говорить про себе. Воно визначається тим, які запитання їй ставлять інші.

IV Міжнародний медіафорум у Шуші засвідчив головне: Азербайджан сьогодні сприймають уже не лише крізь призму минулого, його оцінюють крізь сьогодення й майбутнє, крізь його економічний потенціал, крізь його дипломатичні можливості, крізь його здатність проводити самостійну політику. Саме тому одним із головних лейтмотивів форуму стало поняття: Азербайджан – середня держава (middle power). Це поняття лунало не випадково, бо середня держава – це не питання розмірів території чи чисельності населення. Це питання здатності захищати свої національні інтереси, ухвалювати самостійні рішення і впливати на процеси навколо себе.

Особливе місце на форумі посіла Україна. Але перш ніж говорити про політику, хочу сказати про людський вимір. Бо іноді велика політика виявляється не лише в заявах президентів і міжнародних документах. Іноді вона виявляється в людських зустрічах. Уже понад чотири з половиною року я регулярно виступаю в українських телевізійних програмах, аналізуючи події, пов'язані з війною, міжнародною політикою й відносинами наших країн. За цей час так вийшло, що для багатьох українських глядачів я став не просто експертом із телевізійного ефіру. Я став людиною, яку вони знають, чують і якій довіряють. Хоча востаннє я був в Україні ще за часів СРСР, зв'язок з українською аудиторією за ці роки став дуже близьким. Саме тому зустрічі в Шуші з представниками української делегації були для мене особливо емоційними.

Багато журналістів уперше побачили мене не на екрані телевізора, а особисто. Вони приїхали до моєї країни, на мою Батьківщину, і наша зустріч була сповнена справжніх людських емоцій. За ці роки спілкування з українською аудиторією я завжди повторював одну думку: "Порятунок тих, хто тоне, – справа рук самих тих, хто тоне". Я говорив українським глядачам: ніхто не зможе захистити країну краще, ніж самі громадяни цієї країни, її суспільство та її державні інститути. Саме тому я завжди закликав українців до консолідації. Бо в найважчі періоди історії саме єдність суспільства стає головним ресурсом держави.

Я часто казав українцям: "Дивіться на Азербайджан. Він довів, що є вашим другом. І беріть із нього приклад". Бо справжній друг – це не лише той, хто висловлює підтримку. Справжній друг – це той, хто своїм прикладом демонструє, як можна захищати свої національні інтереси. Саме тому українські колеги в Шуші відчули не лише офіційну позицію Азербайджану. Вони відчули тепло людей. Вони побачили країну, яка сама знає, що таке втрата територій, очікування повернення й боротьба за свою землю. І для мене було особливо важливо бачити, що професійний зв'язок, який виник за роки телевізійного спілкування, перетворився на справжній людський зв'язок.

Одним із найпам'ятніших моментів форуму стала зустріч учасників із президентом Азербайджану Ільхамом Алієвим. Український журналіст Дмитро Гордон, як і рік тому, поставив запитання: "Що ви порадите Україні й українцям?" Відповідь президента Алієва була короткою, але дуже сильною: "Ніколи не миріться з окупацією", – і після цього президент наголосив: "Азербайджан підтримував і завжди буде підтримувати суверенітет і територіальну цілісність України". Ці слова прозвучали особливо вагомо саме тому, що їх сказав лідер країни, яка сама пройшла складним шляхом відновлення своєї територіальної цілісності.

Якщо українська тема на форумі стала символом солідарності й людської близькості, то російська тема стала символом зіткнення старого сприйняття Південного Кавказу з новою реальністю. Головний висновок, який пролунав у Шуші: Південний Кавказ змінився, і не лише щодо політичних обставин, але й змінилося саме розуміння державами регіону свого місця у світі. Протягом тривалого часу Росія сприймала Південний Кавказ як простір своїх особливих інтересів. Але XXI століття принесло нову реальність. Азербайджан, Вірменія і Грузія – це незалежні держави зі своїми національними інтересами, власним баченням майбутнього і правом самостійно визначати свій шлях. І цю реальність треба прийняти всім зовнішнім гравцям, зокрема Росії.

Під час зустрічі з президентом Азербайджану російський журналіст Олексій Наумов поставив запитання про перспективи формату "3+3" – Росія, Туреччина, Іран плюс Азербайджан, Вірменія і Грузія. Відповідаючи на це запитання, президент Алієв підкреслив головне: за останні роки статус-кво Південного Кавказу змінився фундаментально, і тим, хто й далі дивиться на регіон крізь призму минулого, треба це зрозуміти.

Особливо важливою стала думка президента Алієва про те, що імперський підхід до сусідніх держав більше не відповідає сучасному світу. У XXI столітті незалежні держави не можна розглядати як чиюсь зону впливу. Вони є самостійними учасниками міжнародних відносин. Саме тому сьогодні головне питання полягає не в тому, хто хоче зберегти минуле. Головне питання – хто здатний прийняти майбутнє.

Президент Азербайджану також торкнувся історичного досвіду своєї країни, говорячи про періоди, коли Азербайджан був у складі Російської імперії та Радянського Союзу. Він наголосив, що наслідки цього періоду відчуваються надалі й сьогодні – зокрема в питаннях використання природних ресурсів і екологічних проблемах, які стали важким спадком минулого. Але головне значення цих слів полягало не лише в оцінюванні історії, вони були про майбутнє, у якому відносини між державами треба будувати не на спадщині імперій, а на повазі суверенітету. Саме тому реакція Москви після форуму була такою болючою. Після виступу президента Алієва була офіційна реакція російської влади, а потім у російському інформаційному просторі знову посилилася антиазербайджанська істерія.

Але причина цієї реакції, на мою думку, глибша, ніж окремі заяви. Ідеться про сам факт появи успішної моделі самостійної політики на пострадянському просторі, яку Азербайджан сьогодні успішно демонструє: держава може захищати свої національні інтереси, може співпрацювати з різними центрами сили, може самостійно визначати свої рішення, і саме цей приклад стає найсильнішим аргументом проти старих уявлень про те, що колишні радянські республіки мають залишатися в чиїйсь політичній орбіті.

Для мене як професора політології особливо важливим було запитання: що сьогодні означає бути середньою державою? І під час зустрічі з президентом Алієвим я поставив це запитання, і його відповідь була дуже показовою. Президент наголосив, що найголовніше – це здатність держави захищати національні інтереси й не дозволяти зовнішнім силам впливати на рішення країни. Саме в цьому полягає головний зміст поняття "середня держава". Середня держава – це не країна, яка прагне стати великою державою. Це країна, яка має досить сили, щоб самостійно визначати свою політику, і для цього потрібні: сильна економіка, сучасна інфраструктура, обороноздатність, активна дипломатія, політична стабільність. Але всі ці елементи стають справжньою силою лише тоді, коли держава має можливість самостійно використовувати їх у своїх інтересах, і саме цей шлях демонструє сучасний Азербайджан.

Ще нещодавно країну багато хто сприймав насамперед крізь призму Карабаського конфлікту, але сьогодні її сприймають інакше: як енергетичного партнера, як важливий транспортний вузол, як самостійного дипломатичного гравця, як одного з головних лідерів Південного Кавказу. Особливо показово, що роль Азербайджану сьогодні визнають різні центри сили: на сході й на заході, на півночі й на півдні. Бо сучасна політика середньої держави полягає не у виборі одного напряму, а у здатності взаємодіяти з різними партнерами, зберігаючи власну самостійність.

Чотири форуми в Шуші стали чотирма етапами одного шляху: повернення, відновлення, розвиток, визнання нової ролі. Я бачив Шушу в різні періоди. Я бачив місто, яке тільки починало новий етап, і я побачив місто, яке сьогодні приймає представників десятків країн і стає майданчиком обговорення глобальних процесів. Але головна зміна відбулася не лише в місті Шуша. Головна зміна відбулася в самому Азербайджані. Не форум створив нову реальність. Форум лише показав її всьому світу.

Сьогодні можна по-різному оцінювати окремі політичні рішення. Можна сперечатися щодо конкретних кроків, але неможливо заперечувати головне: Азербайджан став державою, яка сама визначає своє місце, чию позицію враховують різні міжнародні гравці. Державою, яка з невеликої країни регіону перетворилася на середню державу.

Одного разу Нельсон Мандела сказав: "Завжди здається неможливим, поки цього не зроблено". Ще кілька років тому важко було уявити, що Шуша стане майданчиком міжнародного діалогу такого масштабу і що Азербайджан, який багато хто звик оцінювати крізь призму конфлікту, сприйматимуть крізь призму можливостей, але історія саме так і розвивається, і те, що вчора здавалося неможливим, сьогодні стає новою реальністю.

Я виїжджав із міста Шуша з головним відчуттям того, що став учасником не просто форуму, а свідком історичного переходу моєї Батьківщини від етапу відновлення до етапу нового міжнародного позиціонування, і головний висновок залишається тим самим: не форум змінився. Змінився Азербайджан, а Шуша стала місцем, де весь світ побачив ці зміни, і, мабуть, головний урок Шуші полягає у простій істині: у XXI столітті перемагає не той, хто вимагає визнання своєї ролі. Перемагає той, чия роль стає очевидною для всього світу.

Джерело: Ramis Yunus / Facebook