Заморожений конфлікт – це не мир, а пауза перед новою кризою 

Як Азербайджан пройшов шлях від країни, яка відновлює справедливість, до держави, яка формує нову реальність Південного Кавказу.

В історії держав бувають дати, які стають не просто сторінками календаря, а символами завершення однієї епохи й початку іншої. І 8 серпня 2025 року стало саме такою датою для Південного Кавказу. Цього дня в Білому домі за присутності президента США було парафовано мирний договір між Азербайджаном та Вірменією. На перший погляд, це був черговий дипломатичний документ. Але його значення виходить далеко за межі звичайної міжнародної угоди. Це був момент, коли світова спільнота фактично визнала нову політичну реальність, яка сформувалася в регіоні.Реальність, яка стала результатом складного історичного процесу: відновлення Азербайджаном своєї територіальної цілісності, завершення багаторічного конфлікту між Азербайджаном і Вірменією й переходу Південного Кавказу до нової системи безпеки.

Але головне значення цієї події полягає не лише в завершенні війни. Історія знає чимало прикладів держав, які змогли здобути перемогу на полі бою, проте набагато менше держав зуміли перетворити цю перемогу на стійкий мир. Саме тому головне запитання після будь-якої війни полягає не лише в тому, хто переміг. Головне запитання полягає в іншому: що держава робить зі своєю перемогою?

Можна й далі жити логікою минулого – логікою нових конфліктів, нових вимог і нового протистояння, а можна використати історичний момент для створення нової реальності. Азербайджан обрав другий шлях.

Протягом майже трьох десятиліть після відновлення незалежності Азербайджан стикався з однією з найскладніших проблем пострадянського простору – порушенням своєї територіальної цілісності й неможливістю реалізації рішень міжнародної спільноти. З одного боку, існували резолюції Ради Безпеки ООН і міжнародне визнання територіальної цілісності Азербайджану, а з іншого боку, ці принципи тривалий час не були підкріплені механізмами їхнього практичного виконання. У підсумку виникла ситуація, коли міжнародне право існувало формально, але не забезпечувало реального відновлення справедливості, і саме тому конфлікт залишався не розв'язаним, а лише відкладеним. Історія знову довела просту істину: заморожений конфлікт – це не мир. Це всього лише пауза перед новою кризою, оскільки несправедливість, залишена без вирішення, ніколи не зникає сама собою.

За останні десятиліття Азербайджан пройшов складний шлях. Це був шлях не лише військового зміцнення, але насамперед формування держави, здатної самостійно визначати свою стратегію. Економічний розвиток, зміцнення державних інституцій, розбудова сучасної армії за стандартами НАТО, розширення міжнародних партнерств, розвиток енергетичного сектору й послідовна дипломатія стали основою тієї нової ролі, яку Азербайджан сьогодні займає в регіоні. Події 2020-го і 2023 року не можна розглядати лише як результат воєнних дій. За ними стояли не випадковість і не збіг обставин, а навпаки – за ними стояли десятиліття послідовної державної стратегії, у якій кожен крок був підпорядкований одній меті – відновленню справедливості і зміцненню незалежності країни. Військова сила Азербайджану стала одним з інструментів досягнення цієї мети. Але сама мета держави була набагато ширшою – відновити міжнародно визнані кордони, закріпити суверенітет і створити умови для довгострокового миру.

Саме тут потрібно розуміти головну відмінність азербайджанської стратегії. Метою було не лише відновлення територіальної цілісності, а й створення сильної, самостійної держави, здатної самостійно визначати своє майбутнє. У цьому й полягає головний підсумок останніх десятиліть. Азербайджан змінив не лише ситуацію навколо себе, а й власне місце в міжнародній системі. Ще кілька років тому в багатьох міжнародних оцінках Азербайджан насамперед сприймали крізь призму нерозв'язаного конфлікту й обмежень, пов'язаних з окупацією частини його територій. Сьогодні ситуація принципово інша. Азербайджан став державою, яка не тільки захищає свої національні інтереси, а й бере участь у формуванні регіонального порядку денного, і саме це є однією з головних ознак переходу країни від категорії малої держави до категорії middle power – середньої держави.

У сучасній політичній науці статус держави визначають не лише чисельністю населення, розміром території чи обсягом економіки. Безумовно, ці чинники мають значення. Але у XXI столітті дедалі більшу роль відіграє здатність держави впливати на процеси навколо себе. Середня держава – це держава, яка володіє достатнім потенціалом для проведення самостійної зовнішньої політики, створення міжнародних ініціатив і формування партнерств, які виходять за межі власного оточення. Справжній статус держави визначає не те, наскільки часто про неї говорять інші, а те, наскільки часто інші змушені враховувати її позицію. Саме за цими параметрами сьогодні треба розглядати шлях Азербайджану. За роки незалежності країна створила власну модель розвитку, у якій поєдналися політична стабільність, економічний розвиток, енергетична дипломатія, зміцнення обороноздатності й активна зовнішня політика. Результатом стало те, що Азербайджан перестав бути об'єктом рішень інших гравців і став одним із суб'єктів, які формують рішення, і особливо важливо, що ця трансформація відбулася в надзвичайно складних історичних умовах.

Багато держав після розпаду Радянського Союзу зіткнулися з проблемами територіальних конфліктів, зовнішнього тиску й обмеженого міжнародного впливу. Однак далеко не всім удалося перетворити ці виклики на стимул для державного розвитку. Азербайджан пройшов шлях від країни, яка була змушена боротися за відновлення справедливості, до країни, яка сьогодні пропонує власне бачення майбутнього регіону. Саме тому парафування 8 серпня 2025 року в Білому домі мирного договору між Азербайджаном та Вірменією є не лише дипломатичним документом, а й символом глибшої трансформації. За одним підписом у Білому домі стоїть багаторічний процес зміни самого статусу Азербайджану, яка стала результатом тривалого історичного процесу. Його неможливо пояснити лише дипломатичними переговорами останніх місяців чи посередницькими зусиллями окремих держав.

Дипломатія завжди працює з реальністю, яка вже існує. Вона може закріпити зміни, але рідко здатна створити їх із нуля. Саме тому парафування мирного договору 8 серпня 2025 року стало можливим після того, як на Південному Кавказі сформувалася нова політична реальність. Після відновлення територіальної цілісності Азербайджану питання вже полягало не у збереженні колишнього статус-кво, а у створенні нової системи відносин між державами регіону, і головний урок цього процесу полягає в тому, що стійкий мир неможливий без визнання реальності. Історія засвідчує: конфлікти можуть тривати десятиліттями саме тому, що сторони намагаються зберегти несумісні уявлення про майбутнє, але рано чи пізно настає момент, коли політична реальність потребує нових рішень. Для Вірменії таким моментом стало усвідомлення того, що продовження колишньої політики територіальних претензій до Азербайджану більше не відповідає новим умовам. Для Азербайджану ж це був момент переходу від завдання відновлення справедливості до завдання побудови майбутнього, і особливість позиції Азербайджану полягала в тому, що після відновлення своєї територіальної цілісності країна не обрала шлях нескінченної конфронтації.

Історія знає багато випадків, коли перемоги у війнах ставали початком нових конфліктів. Коли вчорашня жертва перетворювалася на нове джерело нестабільності і коли закінчення одного протистояння ставало початком іншого. Але стратегічне завдання будь-якої відповідальної держави полягає не лише в тому, щоб перемогти, а в тому, щоб створити умови, за яких сама потреба війни зникає. Саме тому підписані документи 8 серпня 2025 року між Азербайджаном і Вірменією мають таке велике значення. Це стало не продовженням війни іншими засобами, а переходом до нової епохи.

Тут дуже важливо згадати й ще один історичний аспект. Азербайджан не тільки домігся відновлення своїх міжнародно визнаних кордонів, а й водночас став ініціатором мирних принципів, які мають стати основою майбутніх відносин із Вірменією. В їхній основі лежать базові норми міжнародного права: визнання суверенітету й територіальної цілісності одне одного, відмова від територіальних претензій і налагодження міждержавних відносин на засадах рівноправності. Саме ці принципи є фундаментом довгострокового миру, тому що справжній мир – це не просто відсутність бойових дій, а створення таких правил взаємодії, за яких повернення до конфлікту стає неможливим. У цьому сенсі Азербайджан опинився перед історичним вибором. Можна було розглядати перемогу винятково як результат воєнного протистояння, але можна було розглядати її як можливість відкрити нову сторінку історії. Саме другий шлях і обрав Азербайджан. Перемога стала не кінцевою метою, а інструментом створення нової регіональної архітектури, і це, можливо, є найважливішою відмінністю між державами, які просто виграють війни, і державами, які змінюють історію, і тут доречно згадати європейський досвід після Другої світової війни.

Після 1945 року знадобилися роки, щоб колишні противники – Німеччина і Франція – змогли перейти від багатовікового протистояння до стратегічного партнерства. Єлисейський договір 1963 року став символом того, що навіть найглибші історичні конфлікти можна подолати, якщо з'являється політична воля дивитися вперед. Звісно, кожна історична ситуація є унікальною, але загальний урок є універсальним: народи не можуть змінити минуле, проте вони здатні змінити своє майбутнє, і саме тому мир між Азербайджаном і Вірменією має значення не лише для двох держав, а й для всього Південного Кавказу. Регіон, який десятиліттями сприймали крізь призму конфліктів, сьогодні здобуває шанс стати простором співпраці. Енергетичні проєкти, транспортні комунікації, торгівля й економічна інтеграція можуть створити нову реальність, у якій стабільність стане головним ресурсом розвитку. Але для цього треба відмовитися від політики минулого й узяти на себе відповідальність за майбутнє.

На окрему увагу заслуговує зміна характеру відносин між Азербайджаном і США. За 35 років незалежності Азербайджану ці відносини пройшли різні етапи. Були періоди активної співпраці в енергетичній сфері, питаннях регіональної безпеки й розвитку транспортних проєктів. Були й складні періоди, коли політичні розбіжності впливали на двосторонній порядок денний, особливо за часів президентів Обами і Байдена. Але історія міжнародних відносин засвідчує: справжні стратегічні партнерства формуються не тільки тоді, коли між державами немає розбіжностей, а й тоді, коли країни починають чітко бачити довгостроковий збіг своїх інтересів. Саме це сталося у відносинах між Азербайджаном і США із приходом адміністрації президента Трампа.

За останні десятиліття значення Азербайджану в регіональній та міжнародній політиці суттєво змінилося, і сьогодні Азербайджан – це не просто держава Південного Кавказу. Це важливий енергетичний партнер Європи, головний учасник транспортних проєктів між Сходом і Заходом і держава, яка відіграє помітну роль у забезпеченні регіональної стабільності. Тому відносини Вашингтона і Баку вже неможливо розглядати винятково крізь призму двосторонніх питань, вони стали частиною ширшої геополітичної картини. Стабільність Південного Кавказу сьогодні має значення для енергетичної безпеки, розвитку нових транспортних маршрутів і підтримання балансу інтересів у регіоні, і події 8 серпня 2025 року стали символом нового етапу цих відносин.

Парафування мирного договору між Азербайджаном і Вірменією в Білому домі за участю президента США мало не лише дипломатичне, а й політичне значення. Це означало, що процес урегулювання на Південному Кавказі розглядають уже не як локальний конфлікт двох сусідніх держав, а як важливий елемент ширшої системи регіональної безпеки, і що найважливіше, Азербайджан опинився в центрі цього процесу не як об'єкт посередництва, а як самостійний учасник формування нової реальності, і саме це є головною ознакою зміни статусу країни.

Важливим етапом у новій сторінці американсько-азербайджанських відносин стало обговорення переходу до вищого рівня стратегічного партнерства, і йдеться не лише про політичні заяви, а й про конкретні напрями співпраці. Серед них – енергетика, транспорт, інвестиції, безпека й розвиток нових комунікаційних можливостей, і особливе значення мають проєкт TRIPP і розвиток транспортної інфраструктури на Південному Кавказі. У сучасному світі транспортні маршрути – це вже не лише економічні проєкти, а й елемент геополітики. Держави, здатні забезпечувати зв'язок між регіонами, здобувають додатковий політичний вплив, і тут Азербайджан знову є не просто учасником процесів, а однією з держав, які формують нову регіональну архітектуру.

Окремого значення набуває питання 907-ї поправки до закону США про підтримку свободи. Протягом багатьох років це питання залишалося одним із найчутливіших елементів в американсько-азербайджанських відносинах. Однак зміна регіональної реальності продемонструвала потребу перегляду підходів, які сформувалися в зовсім інший історичний період, і сьогодні Південний Кавказ перебуває в іншій політичній ситуації. Азербайджан уже не є державою, яка потребує лише підтримки міжнародної спільноти в питанні відновлення справедливості, а державою, яка сама стала важливим чинником регіональної стабільності. Саме тому перехід до нового формату відносин між Вашингтоном і Баку є закономірним відображенням цієї нової реальності. Зрештою, трансформація американсько-азербайджанських відносин і мирний процес між Азербайджаном і Вірменією є частинами одного великого процесу, унаслідок якого Азербайджан посів нове місце в міжнародній системі. Наша країна, яку ще кілька десятиліть тому розглядали переважно крізь призму конфлікту, сьогодні розглядають крізь призму можливостей для енергетики, для транспорту, для регіональної безпеки і, найголовніше, можливостей для миру.

Саме тому досвід Азербайджану викликає інтерес далеко за межами Південного Кавказу. Сьогодні світ стикається з надзвичайно серйозною кризою міжнародної системи безпеки. Принципи, які десятиліттями вважали основою світового порядку, зазнають серйозних випробувань. У різних регіонах світу держави стикаються з порушенням територіальної цілісності, спробами змінити міжнародно визнані кордони в силовий спосіб і потребою шукати ефективні відповіді на нові виклики. У цій ситуації особливо важливий один головний висновок: міжнародне право має значення лише тоді, коли за його захистом стоїть послідовна державна політика.

Самих декларацій недостатньо, але й одна лише сила не здатна створити стійкий порядок. Історичний результат з'являється тоді, коли держава вміє поєднати стратегію, силу, дипломатію й міжнародне партнерство, і досвід Азербайджану демонструє ще одну важливу істину. Зрештою, долю держави визначає не лише ставлення зовнішніх гравців. Підтримка союзників і міжнародне партнерство мають величезне значення, але жодна держава не може перекласти відповідальність за власне майбутнє на інших. Як свідчить відома формула: "Порятунок потопельників – справа рук самих потопельників". У політиці це означає просту річ: насамперед сама держава повинна мати волю, стратегію і здатність захищати свої національні інтереси, і саме тому головним ресурсом Азербайджану стала не лише економіка, армія чи дипломатія. Головним ресурсом стала консолідація суспільства навколо фундаментальних національних цілей. Саме цей чинник є особливо важливим для розуміння азербайджанського досвіду.

Історія останніх років продемонструвала: коли суспільство об'єднане навколо загальнонаціональної мети, жодні зовнішні виклики не здатні зламати державу. Консолідація всього азербайджанського суспільства стала одним із найважливіших складників успіху Азербайджану. Але зберегти її після перемоги – це вже нове історичне завдання, оскільки перемога завершує війну, але єдність суспільства визначає майбутнє держави, і саме тому досвід Азербайджану становить особливий інтерес і для України.

Звісно, кожна країна має власну історію, власні обставини і власну специфіку. Не можна механічно переносити один досвід на іншу ситуацію. Але є універсальні уроки, які мають значення для будь-якої держави, яка зіткнулася із загрозою своїй територіальній цілісності. Перший урок полягає в тому, що держава повинна мати чітке розуміння своїх національних цілей. Другий – що відновлення справедливості потребує не лише військового потенціалу, а й сильної дипломатії. Третій – що навіть після досягнення стратегічних цілей головне завдання полягає у створенні сталого миру. Тому що справжню перемогу вимірюють не лише тим, що було повернуто, а й тим, яке майбутнє вдалося створити після цього.

За роки незалежності Азербайджан сформулював ще один надзвичайно важливий принцип своєї зовнішньої політики. У сучасному світі держава не має бути чиїмось продовженням, а має бути самою собою. Азербайджану не потрібно бути прозахідним, проросійським, проіранським чи прокитайським. Азербайджану треба бути проазербайджанським. Саме цей принцип дає змогу державі будувати рівноправні відносини з усіма центрами сили, зберігаючи головне – власну незалежність і здатність ухвалювати рішення огляду на національні інтереси.

Якщо поглянути на весь шлях Азербайджану останніх десятиліть, стає очевидним головне: історія країни – це не лише історія війни й перемоги, а історія державного будівництва й перетворення складних обставин на можливості. Історія переходу від потреби захищати своє право на існування до здатності впливати на майбутнє цілого регіону. 35 років тому Азербайджан розпочинав шлях незалежності як держава, якій треба було розв'язувати фундаментальні питання власної безпеки.

Сьогодні він вступає в новий етап як держава, здатна формувати регіональний порядок денний, і саме в цьому полягає головний сенс перетворення Азербайджану з малої держави на державу рівня middle power. В історії кожної держави бувають моменти, коли перевіряють не лише її силу, а й її політичну зрілість. Для Азербайджану таким моментом стали роки після перемоги, адже можна було залишитися в логіці минулого, можна було й далі жити спогадами про конфлікт, але було обрано інший шлях – шлях творення майбутнього, і саме тому події 8 серпня 2025 року мають таке велике значення. Вони продемонстрували, що сила держави полягає не лише у здатності здобути перемогу, а й у здатності використати цю перемогу для творення миру.

Як писав Шарль де Голль: "Велич держави визначає не лише її сила, а й велич цілей, які вона перед собою ставить". Історія Азербайджану останніх десятиліть є прикладом саме такого розуміння державної сили. Сила Азербайджану проявилася не лише у здатності відновити порушену територіальну цілісність і захистити свої національні інтереси, а й у здатності після перемоги запропонувати нову модель майбутнього – модель, яка ґрунтується не на продовженні конфронтації, а на створенні миру, стабільності та співпраці. Тому що справжня перемога держави полягає не лише в тому, щоб змінити перебіг війни, а в тому, щоб змінити перебіг історії, і 8 серпня 2025 року стало саме таким моментом, коли перемога дістала своє головне призначення – вона стала початком миру.

Джерело: Ramis Yunus / Facebook