Після перемоги їх рине до нас море, і маємо бути готовими
Що мене цим разом несподівано боляче вдарило, і в Загребі, і в Скоп'є, – туристи! Автобуси, мандровані юрби з рюкзачками на спинах, гіди з різнокольоровими прапорцями, що голосно викликують "своїх" – англійською, німецькою, італійською...
За 4,5 роки ми відвикли від цього на вулицях Києва, Одеси і Львова, і тепер я роззираюся довкола в об'єктивно далеко менш цікавих, архітектурно й пам'ятково, містах, із пробудженим фантомним болем, засмаченим якимсь древньо-архаїчним почуттям "материнської кривди" в стосунку до моєї країни, – мовляв, а у мене ж дома дівка, як маківка, а на неї отак їхати милуватись-дивуватись – нема кому...
Тобто ось це Путіну з прісними – вдалося: ізолювати Україну від очей посполитого західного обивателя. Не того, який "у гарячу точку" їде, кореспондентом чи волонтером, а – мирно собі на втіху пізнавати світ із путівничком чи екскурсоводом. Це неймовірно важливий ресурс того "знання про країну", яке становить частину її міжнародної безпеки ("того, кого знають, важче вбити", повторю всоте), і ми цей ресурс завжди були недооцінювали – все довоєнне 30-ліття наше "Міністерство культури й туризму" спало солодким сном, поки під носом йому водили вулицями вкраїнських міст такі "зетницькі" екскурсії, що вуха заверталися...
Але навіть при збереженні Росією "ідеологічного контролю" за турбізнесом (я тут колись була постила список київських музеїв з Lonely Planet, де, наприклад, НАМУ взагалі не було, не кажучи вже про "київський Парнас" Лисенків-Старицьких-Косачів і прочій нєнужний "укрАінскій" кантєнт, а головним літературним меморіалом столиці був Bulgakov Museum, і весь цей маршрут склав для Lonely Planet еміґрант із Петербурга), – при повній, сказати б, непровітрюваності галузі від часів гебешного "Інтуриста" (а в деяких місцях і гірше того стало, бо, напр, по зайнятих МП монастирях і храмах екскурсії роками мали право водити тільки їхні ж таки послушники, і от там "рускій мір" валив у вуха як фонтан каналізації!) – попри весь, повторюю, махрово-колоніальний стан нашого "краєзнавства", намагання Кремля ще й фізично перекрити потік туристів в Україну, щоб ніхто нічого не бачив на власні очі, а слухав, що скаже про нас роспропаганда, не припинялись і всі передвоєнні роки (зацікавлені прекрасно пам'ятають розіграну в 2012 р. двома путінськими ескортницями, Тимошенко й Меркель, кампанію з бойкоту Євро 2012, супутній їй фільм "Стадіони ненависті" на BBC-Panorama і все тодішнє інфобіснування, завдяки якому близько 700 тис. європейців таки здали вже куплені квитки, побоялись їхати в ту страшну Україну, звідки їх мали "привезти в труні", – тепер уже малим дітям зрозуміло, що це була спроба закрити реальну Україну від напливу маси непотрібних свідків якраз коли готувався до запуску в хід "проэкт Новоросія", і образ країни, "охопленої пожаром громадянської війни", мав пройти відповідну попередню просмажку в головах вестернерів).
І от – туристів нам таки відрізано, на цей раз війною. І це кепсько, ніде правди діти. Правда, є й плюс – у нас багато накопичилось за ці 4,5 роки "культурних заготовок", на яких можна буде (і треба буде!) будувати нові наративи для нового покоління гідів, які поведуть туристів вулицями українських міст після Перемоги (а їх рине до нас – море, і на це маємо бути приготовані!).
Незле б відповідним інституціям починати думати на крок наперед... Бо коли не думати, може вийти, як у Північній Македонії. Їхній прем'єр Никола Ґруєвський за яких п′ять років, 2009–2014, отримавши мільярди (і не динарів!) на реконструкцію Скоп'є, перетворив центр македонської столиці (місто древньої історії й вельми нещасливої долі, землетрус 1963 року знищив у Скоп'є понад 80% міської забудови!) на парк настільки мегаломанського кітчу (тутешні гіди кажуть делікатніше – "неокласицизму"), з копіями Тріумфальної арки, Бранденбурзьких воріт і 180 гігантичними пам'ятниками всім, кому лиш можна, від тата й мами Александра Македонського до кінної статуї президента незалежної Македонії 1903 року, що проіснувала 10 днів, – ці чудовиська манячать у центрі дослівно кожні 50 м, ідеш як крізь "сад нетанучих скульптур" а-ля Пшонка або нелюдських розмірів Межигір'я, і асоціація невипадкова – у 2018 році цей "македонський Янукович" утік з-під варти (його судили за корупцію, егежбоньки, і це "було вже"(с), правда, не до Путіна, а до Орбана, – тепер ніби на нього наново збирають справу, але ж усе це, набудоване ним Межигір'я – стоїть, і стоятиме далі, його вже не знесеш!...
І на думку, скільки таких "ґруєвських" нині затирає лапи, наперед смакуючи нестримний дерибан коштів на повоєнну відбудову України, мені робиться млосно...
Пора якийсь альтернативний уряд створювати, чи що... Ні, не "під вибори". "Під програму".