Повоєнна економіка потребує нової еліти, а не аматорів-популістів 

Для відновлення самодостатності і суб'єктності України після закінчення війни з Росією економіка відіграватиме визначальну роль. Саме вона є основою безпеки і добробуту будь-якої держави світу. Але у випадку з Україною без зміни її моделі із сировинно-придаткової на інноваційно-виробничу гарантувати безпеку держави поруч з авторитарною РФ буде неможливо. Так само неможливо буде побудувати справді суверенну демократію з надійним захистом прав, свобод і добробуту її громадян.

Економіка ґрунтується на природних ресурсах, технологіях, продуктивній праці, інноваціях, людському капіталі, фінансах та екології. За умови належного планування й ефективного управління саме вона може стати передвісником прекрасного майбутнього і нового, яскравого світанку для України. Проте в руках некомпетентної і корумпованої або байдужої та знахабнілої політичної й економічної псевдоеліти економіка породжує хаос, залежність і марнотратство. Першою ознакою таких "еліт" є їхні догми: "лібералізм, вільний ринок і глобалізм самі все врегулюють", "держава – неефективний менеджер", "ефективний менеджер", навіть без фахової освіти та відповідної біографії, є кращим керівником у будь-якій сфері державного управління".

Досвід 12-річної війни вже довів, що народ і воїни України вміють вести й вигравати війни за виживання та змінювати хід історії. Зупиняти знахабнілих диктаторів і виживати в обставинах, у яких інші народи не змогли б вистояти. І все це – не завдяки мудрим і далекоглядним елітам, а навпаки, навіть за їхньої фактичної відсутності.Нещодавно прем'єр-міністр Данії ще раз публічно визнала, що Україна вистояла не завдяки ефективному уряду чи допомозі Заходу, а насамперед завдяки самим українцям. Але їхня місія ще не завершена. Вони мають проявити таку ж відданість у мирному відновленні власної економіки, як зробили це під час війни. Без цього майбутнє буде втрачено.

І кожна зі складових економіки – природні ресурси, енергетика, технології, продуктивна праця, інновації, управління людським капіталом, екологія та фінанси – потребуватиме нової еліти управління. Тому що ці складові економіки є лише будівельними блоками одного цілого і потребують для його зведення професійних державників-будівельників, а не аматорів-популістів. Таких людей в Україні вдосталь, але їх здебільшого відсунули на другий план.

Прикладом може бути один із найруйнівніших для енергетики й економіки України випадків – ігнорування Верховною Радою України протягом 22 років проєкту закону про Єдину державну систему моніторингу енергетичних ресурсів і тарифів на ЖКП (ЄДСМ). Його розробникам був фактично закритий доступ до влади, а Верховна Рада, порушуючи Конституцію, сприяла гігантській корупції та підриву основ державності. Законопроєкт про ЄДСМ був підготовлений Кабінетом Міністрів за дорученням РНБО України ще у 2002–2003 роках. Він кілька разів був проголосований Радою в першому читанні, але протиправно блокувався для ухвалення у другому читанні.

У разі прийняття цього закону він забезпечив би наскрізний моніторинг енергетичних ресурсів – нафти, газу, електроенергії, тепла, води тощо – шляхом створення єдиної, уніфікованої національної бази даних енергетичних потоків України. Це, своєю чергою, забезпечило б енергетичну безпеку й енергетичну незалежність України, справжній антикорупційний контроль, ефективне кризове управління, прозоре планування та формування державних доходів.

До сьогодні, попри численні спроби фахових патріотів відродити цей законопроєкт, корумповане "енергетичне лобі" в парламенті продовжує його блокувати. Наслідки для України – катастрофічні. Неприйняття закону, який мав би регулювати видобуток, розподіл, вартість і продаж найбільшого споживчого товару – енергії, що впливає на особистий бюджет і добробут кожного українця, – створило системну корупцію гігантських масштабів. Вартість втрат державного бюджету за роки незалежності України внаслідок цього може сягати $150 млрд. При цьому й нинішній парламент міг би переглянути всі редакції законопроєкту про ЄДСМ, визначити, які його положення можуть бути інтегровані у сучасні системи цифрової обробки даних, і нарешті завершити роботу професіоналів, розпочату ще 22 роки тому. Це створило б не лише систему енергетичного контролю, якої Україна так потребує, а й надало б модель для обліку та управління сотнями мільярдів доларів, які очікуються для її післявоєнного відновлення.

Попереду багато роботи, і кожен громадянин України має усвідомити: майбутнє держави залежатиме також від того, кого люди оберуть до нового парламенту та на посаду президента. З огляду на складність побудови нової інноваційно-виробничої моделі економіки, обов'язком кожного громадянина-виборця має стати об'єктивна оцінка кожного кандидата до влади. З орієнтацією на його перевірену часом біографію, попередні досягнення, освіту, доброчесність і любов до України.

Нехтування цим громадянським обов'язком є, по суті, аналогом дезертирства із фронту. Адже саме нові й справжні політичні еліти мають запровадити нову економічну модель, яка найкраще слугуватиме національним інтересам. На зміну нинішній владі та феодально-клановим інтересам олігархів, які або стоять за нею, або співпрацюють із нею, мають прийти нові програми і стратегії. Такі, що підтримуватимуть малий і середній бізнес та створюватимуть умови для розвитку масового сімейного фермерства.

Окремо стоїть питання підвищення зарплат висококваліфікованим і освіченим фахівцям – учителям, лікарям, військовослужбовцям, представникам творчої та наукової інтелігенції, а також державним службовцям. Без цього стримати трудову міграцію найбільш підготовлених і важливих для національної безпеки кадрів та повернути тих, хто вже виїхав за кордон, буде вкрай складно.

Держава повинна нарешті втрутитися у формування тарифів на житлово-комунальні послуги в інтересах пересічних громадян і місцевих громад та ефективно прив'язати їх до реальних доходів населення. Українці витрачають на ці послуги 30–50 % своїх доходів, тоді як громадяни країн ЄС – лише 15–20 %. При тому, що Україна має один із найвищих у світі показників приватної власності на будинки і квартири. Це є гарною основою для формування середнього класу – базового захисника демократії, за умови стримування вартості комунальних та інших витрат.

Із перших днів незалежності й донині практично всі уряди зазнали серйозної невдачі, фактично самоусунувшись від виконання свого конституційного обов'язку щодо регулювання використання земельних ресурсів і багатих надр України. Ці мінеральні та інші природні ресурси, згідно з Конституцією, належать громадянам України і повинні використовуватися для полегшення їхнього фінансового тягаря, зміцнення національної економіки та посилення економічного і дипломатичного впливу України у світі, а не для обслуговування приватних інтересів у змові з можновладцями.

Немає жодних причин, чому українці не можуть мати такий самий рівень життя, як громадяни країн ЄС, і тримати своїх матерів та батьків удома, а не змушувати їх шукати заробітку за кордоном. Більше того, рівень заробітних плат і соціальних гарантій в Україні може і повинен перевищувати середньоєвропейський, якщо держава прагне стимулювати повернення української діаспори та відновити критично необхідний демографічний потенціал країни.

Уряд України також не зміг запобігти втраті високорозвиненого промислового потенціалу держави та зменшити неприйнятний рівень залежності від зовнішніх донорів і кредиторів. На сьогодні не існує цілісних галузевих програм інвестицій та розвитку, не відбувається технологічного оновлення стратегічних галузей – ракетної, авіаційної, суднобудівної та космічної. Так само не налагоджено національного виробництва мікросхем, сучасної радіоелектронної та біоінженерної продукції.

Лише розумне державне регулювання і протекціонізм здатні, через фінансування відповідних науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, підтримувати довгострокові фундаментальні дослідження та створювати стимули для інновацій через ефективну систему захисту інтелектуальної власності й патентного права.

Коротко кажучи, Україна має всі необхідні передумови для побудови розвиненої європейської демократії з потужним середнім класом, активним і відповідальним громадянським суспільством, ринковою економікою, державним регулюванням стратегічно важливих галузей, усебічним захистом національного виробника, включно із сільським господарством, а також особливою увагою до науки, освіти, охорони здоров'я і демографічного розвитку українського народу як основи сильної економіки, боєздатної армії та потужного оборонного потенціалу України.

Для реалізації всього цього українці мають обрати до влади кваліфікованих фахівців, які зможуть повернути державне управління з-під впливу олігархічних груп, подолати наслідки війни та створити підзвітні механізми відбудови й відновлення країни.Одночасно нова післявоєнна політична еліта України має розробити в консультаціях з усіма верствами суспільства економічні та соціальні програми, які ставлять на перше місце добробут саме громадян України і ознаменують початок нового світанку для України.

Джерело: "Українська правда"