Тегеран сприйняв нашу атаку як пастку. І вирішив не лізти 

NYT повідомила, що Іран усерйоз розглядав удар балістичною ракетою по українському чорноморському порту у відповідь на нашу атаку по його судну в Каспійському морі, причому йшлося не про чергову телевізійну погрозу, а про конкретний сценарій із малим боєзарядом. Це обговорювали на рівні посадовців, але врешті-решт вирішили відмовитися.

І ось тут ми потрапили в пастку спрощення: Іран, мовляв, злякався, бо Україна більше не та країна, яку можна безкарно зачепити. Ціла NYT написала, що західні дипломати попередили: реакцію України передбачити неможливо, і ніхто не береться гарантувати, чим це закінчиться. Приємно таке читати, погоджуюся. Але дивно.

Тому я попросив короткий моніторинг у колег зі східноазійського офісу SEC Newgate, бо ж занадто спрощеною виглядала описана картинка: Україна – не мала й незначна країна, має бойовий досвід і підтримку США та Європи, тож новий фронт проти неї Тегерану невигідний. І, мабуть, ці аргументи існують в іранському медійному просторі. Однак поряд із констатацією нашої сили обговорювалися значно приземленіші міркування.

Каспій під санкціями перетворився для Тегерана чи не на єдину робочу торговельну артерію, і мілітаризувати те саме море, яким до тебе надходять критично потрібні товари, – це шкодити насамперед собі; ракеті до Києва довелося б долати від 1700 до 2500 км, зачіпаючи турецьке небо й потребуючи згоди Росії, тобто ризик втягнути НАТО переважував будь-яку символічну вигоду від удару, а чимало аналітиків у Тегерані взагалі трактували нашу атаку як пастку, розраховану на те, щоб заманити Іран у чужу війну, і резонно вирішили в неї не лізти.

На жаль, інформації про "аналітика Мехді Рахматі", на якого посилається NYT, не вдалося знайти, але це досить популярне ім'я в Ірані, тому довіримося серйозному виданню, вони телефоном узяли в нього коментар і передали його як є. Але ось є вижимка з локальних медіа, від більш популярних і присутніх у мережі експертів. Маз'яр Агазаде з видання "Аср-е Іран" попереджав, що відповідь відкриє "марний і виснажливий новий фронт", де Іран понесе куди більші втрати, ніж Україна. Алі Голхакі, близький до спікера парламенту Галібафа, застерігав тонше: будь-який удар не повинен зробити так, щоб проти Ірану разом зі США піднялася вся Європа. А Мохсен Рейхані вказував на суто технічну неможливість – удар по Одесі потребував би згоди Росії, а ракети з північного заходу Ірану перетнули б турецьке небо й ризикнули б втягнути НАТО. До цього додавався економічний аргумент, який, схоже, і переважив. Депутат меджлісу Ахмад Бахшаєш Ардестані прямо казав, що критично важливі товари йдуть до Ірану саме каспійським маршрутом і через співпрацю з Росією, тож мілітаризувати те саме море, яке лишилося для Ірану чи не єдиною торговельною артерією, означало б підрубати гілку, на якій сидиш.

Коли південні морські шляхи – під тиском США й Ізраїлю, Каспій і транспортний коридор "Північ – Південь" перетворюються на іранську лінію життя, і ставити її під удар заради символічної відповіді Україні – розкіш, якої Тегеран собі дозволити не може. Остаточно розвіює образ переляканого Ірану те, що вже за кілька годин після своєї стриманості щодо нас він спокійнісінько вдарив ракетами по американських об'єктах. Тобто перед нами держава, яка методично обрахувала, що ми до переліку її пріоритетів не потрапляємо.

І це, до речі, важливий факт про цю війну: Іран діє вдумливо. Тому, звичайно, Україна стала величиною, яку регіональні гравці змушені закладати у власні рівняння поряд з економікою, географією й ризиком розсердити інші великі держави. Але не маємо спрощувати політичні процеси до примітивних сюжетів і художніх вимислів. Навіть якщо їх пишуть такі поважні видання.

Джерело: Артем Биденко / Facebook