Залишається найскладніше – гідно реалізувати цей критично важливий проєкт 

Можна привітати всіх причетних із цим історичним рішенням. Воно круте не тільки тим, що пантеон може стати знаковою меморіальною локацією в центрі Києва, що оприявнюватиме тисячолітній шлях нашої державності через конкретні постаті, але й тим, що юридично завершує першу цілісну просторово-меморіальну та мілітарну концепцію незалежної України із горизонтом у 1000+ років. Вона передбачала три символічні рівні – сектори військових поховань у громадах, Національне військове меморіальне кладовище поряд із Києвом у центрі країни та пантеон у серці столиці.

Дуже важливо, що ця концепція послідовно втілювалася протягом останнього десятиліття різними урядами і президентами. Її ключові елементи були заплановані ще в розпорядженні КМУ "Про заходи з увічнення пам'яті захисників України на період до 2020 року" в 2015 році, а її втілення як цілісності протягом багатьох років системно супроводжувалося й лобіювалося Українським інститутом національної пам'яті. Тут особливо треба відзначити зусилля і бачення Павла Подобєда, який був одним з авторів та хранителем суті цієї концепції мінімум сім років (нині він служить у силах безпеки і оборони України).

• Перший рівень (сектори військових поховань) на практиці в громадах, зокрема завдяки системним рекомендаціям УІНП, були втілені за головування в інституті Володимира В'ятровича.
• Другий рівень (Національне військове меморіальне кладовище) УІНП спільно з Мінветеранів був законодавчо напрацьований, прийнятий та реалізований (відкриття першої черги) протягом моєї каденції в УІНП.
• Третій рівень (пантеон) тепер уже юридично закріплено парламентом з подачі президента України Володимира Зеленського під час головування в УІНП та за адвокації Олександра Алфьорова.

Усе це говорить про тяглість і наступність, що попри розбіжності в політичних поглядах і програмах, попри різні контексти і труднощі, українське суспільство та державні органи здатні реалізовувати складні проєкти, які виходять далеко за межі одного чи двох електоральних циклів. Тож сьогодні ми побачили, що відповідальне ставлення до інституційної пам'яті та складних концепцій здатне давати результат.

Україна в черговий раз демонструє, що може мріяти і діяти, що може творити речі й ідеї, горизонт яких сягатиме багатьох століть.

Залишається тепер найскладніше – гідно реалізувати цей критично важливий проєкт.