"Шлях від евакуації до материнства." Музей "Голоси Мирних" зберігає історію Катерини Капустенко 

За повідомленням Фонду, викладачка музики з Харкова на початку повномасштабного вторгнення допомагала з евакуацією людей. Пізніше вона переїхала до Польщі, де працювала з українськими дітьми з інтернатних закладів.

"Ми бачили підлітків, які не вміли читати, писати чи навіть добре розуміти українську мову. Тоді зрозуміли, що треба створювати школу. Нам вдалося відкрити українську школу просто в готелі", – розказує Катерина.

Під час роботи вона познайомилася з двома сестрами з Одеської області. За словами Катерини, поступово вона зрозуміла, що хоче стати для дівчат матір'ю.

"Буквально на другий тиждень моя Ксюша підійшла, обійняла мене і каже: "А ти будеш моєю мамою?" – розповіла жінка.

Катерина сказала, що після цього вирішила розпочати процедуру усиновлення. Однак на той момент вона була внутрішньо переміщеною особою, перебувала у Варшаві й не мала власного житла. Крім того, процедура усиновлення під час повномасштабної війни була обмежена.

"Я на той момент була у Варшаві, в мене житла немає, варіантів їх забрати немає. Плюс це 2023 рік. Я звертаюся до їхнього вихователя, як же мені це все зробити, а вона каже, що до кінця війни усиновлення заборонено. І тоді розпач був сильний, бо ви розумієте, рік, два, три пройшло, а ти нічого зробити не можеш", – пригадала Капустенко.

Згодом, за її словами, вона дізналася, що сестер планують передати в іншу родину. Після цього вона поїхала до Одеси і продовжила оформлення необхідних документів для усиновлення.

Одна з доньок, Ксенія, розповіла, як поступово змінювалися їхні стосунки.

"Як тільки я її побачила, то зрозуміла: вона цілеспрямована, добра, класна й весела. Мені хотілося проводити з нею більше часу. Спочатку ми не могли казати прямо "мама" і "ти", ми ще вчилися. Але зараз я вже звикла. Це моя мама", – сказала Ксенія.

Дізнатися історію Катерини та її доньок можна на порталі музею.