Майже чотири роки чекала сина з полону. Маріуполька розповіла свою історію Музею "Голоси Мирних" 

За словами Вигінної, під час полону сина вона зверталася до державних установ і виходила на акції на підтримку військовополонених.

"Коли його поміняли, це був шок. Мені невістка сказала, що прийшов лист. Там 25 поверхів, мабуть, чули, як ми з нею кричали на емоціях. Потім його одразу відправили на відновлення, оскільки він був поранений. Він досі на реабілітації", – розповіла жінка.

На початку повномасштабного вторгнення Вигінна з чоловіком залишалася в оточеному Маріуполі. Вона пригадала, як одного разу покликала чоловіка спуститися до підвалу незадовго до влучання снаряда в кімнату, де вони перебували.

"Тоді не було тривоги, мені наче наснилося, що треба обов’язково спуститися у підвал. Я покликала чоловіка з кухні, і коли вже спускалися, чули, як летіло, скло посипалося. Потім побачили, що там, на дивані, на якому ми з чоловіком лежали, просто така вирва була", – пригадала Вигінна.

Після цього подружжя майже місяць ховалося в підвалі. Разом із ними був Марік – німецька вівчарка сина. Під час обстрілу пес зазнав поранення і втратив око. Жінка виходжувала його, а сусіди ділилися їжею.

"Собака сина – це і наша дитина. Ми його забрали до себе в хату. Мені тоді сусідка-медсестра казала, що він не житиме. Та я вірила, що він одужає. Їжі тоді вже не було, і мені сусідка принесла два яйця, щоб я могла собаку через шприц годувати. Потім інші сусіди фаршу дали, я супчик йому зварила. І він тоді почав підніматися вже", – розповіла вона.

Згодом подружжя вирішило виїжджати, забравши із собою собаку. Спочатку вони дісталися до знайомих, де прожили приблизно тиждень. Після чергового обстрілу знову вирушили в дорогу.

За словами Вигінної, чоловік добре знав місцеві дороги, що допомогло їм вибратися до Запоріжжя. Нині родина живе в Чернівцях.

За даними Фонду Ріната Ахметова, Музей "Голоси Мирних" зібрав понад 145 тис. історій людей, які постраждали від війни.