ІСТОРІЯ ДВОХ НІМЦІВ, ЯКІ ВОЮВАЛИ ЗА КИЇВ
Німецько-радянська війна, яка почалася 22 червня 1941 року і тривала до 8 травня 1945 року, принесла біду, жахи, скорбота і смерть на українські землі. Україна стала театром воєнних дій між двома тоталітарними режимами - нацизмом і комунізмом. Світова війна зіштовхнула між собою цілі народи і нації. Нерідко траплялося і так, що представники однієї нації воювали один проти одного. На основі недавно розкритих документів з архіву Служби безпеки України заступник директора архіву СБУ, історик Володимир Бирчак, розповідає в спецпроекті видання "ГОРДОН" історію двох німців. Вони обидва брали участь в одному з найбільших битв тієї війни - битві за Київ у 1941 році, але по різні боки фронту.

Невідомий офіцер штабу 29-го армійського корпусу Вермахту --- збройних сил нацистської Німеччини --- брав участь у наступі на Київ у вересні 1941 року і залишив свої спогади про ті події в щоденнику, який був захоплений разом з іншими документами противника на ділянці 21-ї армії. 12 травня 1942 року співробітники особливого відділу Південно-Західного фронту направили щоденник народному комісару внутрішніх справ УРСР.

Довідка "Гордон"

29-й армійський корпус заснований 20 травня 1940 року. З перших днів німецько-радянської війни був у складі групи армій "Південь". Брав участь у боях проти радянських військ Південно-Західного фронту в Україні, зокрема, у Львівсько-Чернівецькій, Тирасполь-Мелітопольській, Сумсько-Харківській і Донбаській операціях, а також у боях за місто Київ. У 1942 році задіяний у боях за місто Білгород, а потім на Дону. В 1943 році після боїв на річці Міус відступив на територію України. В 1944 брав участь у боях на Дніпрі та Дністрі, потім у Молдові і Трансильванії. 1945-й --- бої на території Угорщини і Моравії (нині --- Чехія).

 
Київ

16 вересня вранці наші дивізії пішли в наступ на Київ. Уже три дні тривають сильні, запеклі бої за місто. Ще 18 вересня ввечері з міста робітничий батальйон атакував наші передові частини. Ми тоді не могли передбачити, коли місто опиниться в наших руках. 19 вересня я сидів над листом дружині, як раптом мене покликав генерал і повідомив мені, що прийшла настільки ж радісна, як і неочікувана звістка. Дивізія фон Арніма раптовим ударом прорвала останні укріплення противника на околиці міста і вступає в цитадель. Південна околиця міста горить протягом трьох кілометрів. Також важливий для нас залізничний міст через Дніпро підірвали росіяни. Ці донесення прибули близько 10 ранку. Приблизно об 11.30 прибула звістка, яка стала пізніше екстреним повідомленням Верховного командування збройних сил. 

З 11.10 майорить над Київською цитаделлю державний військовий прапор. З гордою радістю передається ця звістка-повідомлення по армії. Одне повідомлення йде за іншим. Інші дивізії також увірвалися до Києва і просуваються до центру міста. Мене лихоманить від думки, що ми майже серед перших --- значить, ще сьогодні побачимо бажаний Київ. Але до 16 години генерал зайнятий наказами і розпорядженнями. Нарешті від'їзд. Ми їдемо вздовж уже так давно знайомих нам вулиць, які досі закінчувались біля фронту. Сьогодні ми їх проїжджали. На вулицях стоять усілякі колони --- всі прагнуть до Києва.

Ганс-Юрген фон Арнім (1889-1962 рр.) --- Генерал-полковник німецької армії. Служить з 1908 року. Учасник Першої світової війни, боїв на території Бельгії і на півночі Франції, де вже 23 серпня 1914 року отримав поранення. З 1916 року бере участь у боях на території Фландрії, де його повторно поранено, а вже в 1917 році був переведений на Східний фронт. Війна закінчилась для нього на Західному фронті, де фон Арнім брав участь в останніх боях німецьких військ. З жовтня 1940 року --- командир 17-ї танкової дивізії, з якою брав участь у наступі на СРСР у районі Брест-Литовська. Під час цієї операції, у перші дні війни --- 27 червня 1941 року отримав поранення і поїхав на лікування. Повернувся до своєї дивізії вже у вересні цього ж року і взяв участь у боях за місто Київ, а потім у боях під Вязьмою і Брянськом. З грудня 1942 року --- командир 5-ї танкової армії в Африці, а з березня 1943 року --- командувач групою армій "Африка". 12 травня 1943-го потрапив у полон до британців у Тунісі. Вийшов на волю в 1947 році.

Дорогою видно сліди сильних боїв, зруйновані будинки, снарядами пориті ліси та поля, мертвих росіян, чоловіків і жінок, які билися в лавах робітничих батальйонів, убитих коней, зброю і транспорт. Ворог дивно дбайливо і продумано спорудив всюди свої укріплення.

 
 
Володимир Бірчак
Володимир Бірчак
історик, керівник академічних програм Центру досліджень визвольного руху