Спецпроект
Купити квартиру в колишній промзоні. Світовий досвід перетворення
Забудова колишніх промислових зон житловими кварталами, офісними, торговельними і розважальними центрами, а також створення на місці колишніх заводів артпросторів – ідея не нова, і кількість реалізованих у світі великих і маленьких проєктів на основі промзон уже обчислюють сотнями. Редакція зібрала низку прикладів редевелопменту, коли промзону перетворюють на житлові квартали. Про переваги такого рішення для міст і для покупців квартир – у новому спецпроєкті видання "ГОРДОН".
Забудова територій покинутих заводів, складів, портів і навіть залізничних шляхів дає містам оздоровчий ефект: старі підприємства, як правило, зі зростанням мегаполісів уже давно увійшли в межі міста або й опинилися практично поруч із нинішнім центром, і нове життя занедбаних ділянок перетворює як суспільний простір, так і екологію перебудованих районів.
Для отримання дозволу використовувати землю колишньої промзони під житлову забудову девелопер збирає всі необхідні документи, які підтверджують безпеку території для проживання. Додаткове погодження і проєктування коштують чималих грошей, тому займаються таким будівництвом зазвичай великі й упевнені у своїй стійкості компанії. Це може стати плюсом для покупців житла – вони матимуть справу з надійним забудовником, який із запасом розраховує свої сили й фінанси.
Під час будівництва житлових будинків на місці промзони є можливість створити відразу цілі квартали із продуманою інфраструктурою – парками і скверами, магазинами, іноді навіть дитячими садками та школами. Зробити це за умов точкової забудови поблизу центру міста зазвичай неможливо, і мешканці нового будинку "вписуються" у стару інфраструктуру.
Промислові підприємства зазвичай розташовані поблизу транспортних вузлів, тому в колишньої промзони не буде проблем із доступністю. Окрім того, поруч із житловими будинками не залишається шкідливого виробництва, оскільки перебудовують усю територію колишнього підприємства або низки підприємств.
Distillery District, Торонто
Distillery District – "Горілчаний квартал" – зараз житловий і комерційний район у Торонто, найбільшому мегаполісі Канади. Квартал займає понад 5 га, на яких розташовані вікторіанські будівлі колишнього спиртзаводу Gooderham and Worts.
Завод із 1832 року випускав віскі, але до кінця XX століття виробничі потужності виявилися остаточно закинутими. Водночас іще з 1976 року будівлі визнали національним історичним об'єктом, їх охороняли законом про спадщину провінції Онтаріо. Наприкінці 90-х на околиці кварталу побудували два житлові кондомініуми. Вікторіанська архітектура Distillery в цей час працювала на кінематограф – там зняли понад 800 різних фільмів.
2001 року ділянку купила компанія Cityscape Holdings Inc., яка вже до 2003 року перетворила це місце на унікальну зону.
"Майже 20 років тому в невеликої групи далекоглядних розробників була мрія про Торонто. Вони подивилися на занедбану колекцію вікторіанських промислових будівель, які оголосили національним історичним пам'ятником, і уявили, як їх перетворять. Вони хотіли створити місце, яке розбурхує і надихає почуття. Де люди могли випробувати нові ідеї, нову їжу, новий дизайн і новий спосіб життя і роботи. Бачення полягало в тому, щоб об'єднати романтику і розслаблювальну атмосферу європейських прогулянкових районів і патіо з модною, прохолодною динамікою таких районів, як Сохо у Нью-Йорку або Челсі, де творчі уми збираються разом, і ви відчуваєте, що немає нічого неможливого", – так описують автори проєкту свою ідею на сайті кварталу.
Для відновлення 27 будівель винокурні девелопери залучили сотні фахівців із роботи з деревом, каменем і цеглою XIX століття. Під час реставрації вони поєднували старі матеріали із сучасними і екологічними технологіями, щоб зробити будівлі комфортними для життя, роботи, бізнесу та творчості.
Фото: depositphotos.com
Власники не здають приміщень мережам і франшизам, тому спільну частину будівель віддали оригінальним бутікам, галереям, ресторанам і кав'ярням. Тут орендують студії й офіси художники і представники інших творчих професій.
Puerto Madero
Пуерто-Мадеро в Буенос-Айресі – зараз один із найпрестижніших районів аргентинської столиці. Зовсім нещодавно тут був порт для великовантажних судів. 1887 року підприємець Едуардо Мадеро уклав контракт з урядом і за 10 років побудував сучасний порт, який давав змогу великим суднам швартуватися біля берега. Але вже десятиліття по тому порт застарів: з'явилися нові, ще більші судна, і можливостей нещодавно побудованих доків уже бракувало. Тоді побудували Новий Порт – до 1926 року його спорудження завершили, і він працює досі.
Порт Мадеро поступово спорожнів і став одним із найнебезпечніших районів Буенос-Айреса. Так тривало до 1990-х, коли для перебудови району площею 170 гектарів залучили інвестиції й почалося масове будівництво: реконструювали склади, частину з них знесли і побудували будинки, офіси, готелі, навчальні заклади. Коли в Пуерто-Мадеро відкрили готель Hilton, ситуація ще більше пожвавилася. Зараз це модний район, де в житло преміумкласу селяться заможні аргентинці. Квартири в житлових хмарочосах купують також іноземці, які інвестують у нерухомість.
Фото: EPA
Тут відкрили знаковий для міста об'єкт – відомий Міст Жінки, який з'єднує східну і західну частину району. Його будівництво ініціювала найбагатша жінка у країні Марія Амалія Лакросе де Фортабат.
Baku White City
На межі XIX і XX століть нинішня столиця Азербайджану, а тоді – центр Бакинської губернії Російської імперії – Баку пожинав перші плоди нафтового буму. У східній частині утворилося Чорне Місто, яке потім протягом понад століття було центром нафтової промисловості: тут переробляли, зберігали і звідси транспортували нафту. Назва є досить промовистою – це був украй забруднений район, просочений чорною нафтою, де небо завжди було застелене димом. Так було і після встановлення радянської влади, і якийсь час – після набуття Азербайджаном незалежності.
Але із 2006 року промислові об'єкти почали зносити або переносити за місто, очищати забруднені землі й будувати нові магістралі. На території 1650 га почали реалізовувати проєкт Baku White City.
"У ролі головного консультанта проєкту Baku White City виступила всесвітньо визнана міжнародна компанія з інженерного й архітектурного проєктування Atkins (Великобританія). Поряд із азербайджанськими фахівцями до роботи над проєктом залучили відому архітектурну компанію Fosters + Partners, засновану легендарним Норманом Фостером, і американське архітектурне бюро F+A Architects із визнаним досвідом в організації комерційних просторів", – зазначають на сайті проєкту.
Фото: bakuwhitecity.com
Влада стверджує, що Baku White City стане одним із найсучасніших проєктів у світі, які здійснюють в екологічно регенерованій промисловій зоні. Населення нового району становитиме 280 тис. жителів, загальна площа забудови становитиме 15 млн км².
Baku White City нараховуватиме 10 умовних кварталів, у кожному збираються побудувати свою знакову пам'ятку: це будуть виокремлені оригінальні поодинокі будівлі, структури, мости, а також композиції, що позначають в'їзди. На площі Фонтанів відкриють нову станцію метро, яка стане продовженням наявної гілки.
Водночас новий район розташований усього за 4 км від головної визначної пам'ятки Баку – Дівочої вежі.
Віденські газометри
Чотири газометри – резервуари для зберігання газу – побудували у Відні наприкінці XIX століття, вони стали найбільшими в Європі. Це чотири цегельні циліндри об'ємом по 90 тис. м³ кожен, висотою 70 м і діаметром 60 м. У сховищах запасали коксовий газ і звідси його подавали в міську мережу – спочатку тільки для вуличного освітлення, а потім і для приготування їжі, а також обігрівання будинків.
Але до кінця 70-х XX століття місто відмовилося від використання коксового газу і перейшло на природний, а для нього такі великі обсяги сховищ уже були не потрібними. Об'єкти перестали використовувати за прямим призначенням, і вони виявилися покинутими.
У 15-му фільмі бондіани "Іскри з очей", який вийшов 1987 року, агент 007 переправляє перебіжчика із СРСР у Європу – цю частину картини з Тімоті Далтоном у ролі Джеймса Бонда зняли на Віденських газгольдерах.
1995 року четверо учасників виграли конкурс ідей із перебудови газосховища. Це було архітектурне бюро Coop Himmelb(l)au, а також архітектори Жан Нувель, Вільґельм Гольцбауер і Манфред Ведорн. У підсумку всередині колишніх газосховищ побудували житлові квартири, офіси й магазини, тоді як зовнішній вигляд – зовнішні стіни і дахи – залишився практично незайманим. 2001 року комплекс офіційно відкрили.
Фото: depositphotos.com
Тепер у колишніх газосховищах – концертна зала на 3 тис. осіб, є кінотеатр. Тут також розташований муніципальний архів. Житлових квартир – приблизно 800, зокрема кімнати студентського гуртожитку. Постійно в газгольдерах живе приблизно 1600 людей.
Житлові газові сховища є не тільки у Відні, такий варіант редевелопменту застосували й у Лондоні. У столиці Великобританії у трьох газгольдерах, які перенесли з початкового місця, облаштували 145 квартир і відкрили комплекс 2018 року.
Creator City
У Києві територію Лук'янівки, що включає вулиці Дорогожицьку, Мельникова, Древлянську, Сім'ї Хохлових і Дегтярівську, поступово перебудовують із промзони в сучасний район.
Зараз на Дегтярівській зводять багатофункціональний житловий комплекс бізнес-класу з восьми будинків Creator City. Тут також буде ландшафтний парк площею 2 га і власна водойма, дитячі ігрові зони, прогулянкові алеї, спортивні майданчики й зони вигулу для собак. ЖК Creator City спроєктовано за принципом "місто в місті" – усе необхідне для життя буде розташоване на території комплексу, зазначають на сайті проєкту.
Будинки відрізнятимуться один від одного поверховістю і архітектурним різноманіттям – у кожної будівлі власний характер і стиль, об'єднані спільною концепцією. На перших поверхах розташують спортивний комплекс із басейном, супермаркет, дитячий сад, спа і салон краси, а також медичний центр.
Цей житловий комплекс ідеально підійде для майбутніх учнів і студентів, оскільки поруч розташовані чотири провідні виші – КПІ імені Сікорського, Київський національний економічний університет, Інститут міжнародних відносин, Національний медичний університет імені Богомольця.
Canary Wharf
Район Канері-Ворф розташований на березі Темзи в Лондоні, на Собачому острові. На цьому місці з початку XIX століття були доки "Вест-Індія", а 1936 року компанія, яка доправляла фрукти із країн Середземномор'я і з Канарських островів, побудувала свій причал, що дав назву району – Канері. Але до середини XX століття порт занепав, тому що перестав відповідати новим обсягам перевезень. Землю націоналізували, вона коштувала дешевше, ніж у західній частині Лондона, і першим тут вирішив заснувати свій бек-офіс Майкл фон Клем – керівник банку Credit Suisse First Boston.
1988 року будівництво тут розпочала канадська компанія Olympia and York, вона ж узяла на себе половину витрат на продовження лінії метро в район Канері-Ворф. На території колишніх доків побудували низку масштабних будівель, зокрема One Canada Square – найвищий хмарочос у Великобританії. 1992 року Olympia and York збанкрутувала через кризу на ринку нерухомості і зниження попиту на офісні будівлі.
Уже за три роки територію викупив консорціум, у який увійшли крім інших інвесторів і колишні власники Olympia and York. Із початком робіт із продовження лінії метро попит на приміщення в цьому районі різко зріс. Новий бізнес-квартал став серйозним конкурентом Лондонського Сіті.
Фото: depositphotos.com
У березні 2004 року Canary Wharf Group plc купила група інвесторів Songbird на чолі з банком Morgan Stanley.
Зараз у Канері-Ворф переважно розташовані банки, медіакомпанії (The Daily Mirror, The Daily Telegraph, Thomson Reuters тощо), юридичні фірми, зокрема одна з найбільших у світі – Clifford Chance.
Житлова нерухомість тут коштує від $1,8 млн за апартаменти. У самому кварталі багато магазинів, ресторанів, барів і пабів, торговельні пасажі з бутиками, фітнес-клуби і великі супермаркети.
Додатковий бонус – близькість до центру Лондона: до станції Bond Street усього 15 хвилин на метро. Неподалік розташований і аеропорт City, звідки літають як приватні рейси, так і регулярні.
Rotermanni kvartal
У Таллінні квартал Ротерманна (Rotermanni kvartal) розташований між старим містом, портом і площею Віру. Бізнесмен Крістіан Абрахам Ротерманн наприкінці першої третини XIX століття побудував у цьому місці торговельний дім, навколо якого утворився промисловий квартал. Ротерманн займався виробництвом і торгівлею будівельними товарами. Із початком радянської окупації Естонії підприємства націоналізували.
Зі здобуттям Естонією незалежності квартал почали відновлювати, низка архітектурних бюро – Kosmos, KOKO Arhitektid, Alver Arhitektid, Teigar Sova Arhitektid, HG Arhitektuur і Emil Urbel – зводила нові будівлі й реконструювала старі.
Зводити в цьому районі можна будівлі, не вищі за 24 м, так вирішили 2001 року, коли цій території надали статус цінної забудови. Орієнтиром максимальної висоти слугує зерновий елеватор.
Унаслідок редевелопменту квартал із промислових задвірків перетворився на комерційний і культурний центр – із житловими будинками, магазинами й ресторанами, офісами великих компаній і виставковими просторами. Він розташований буквально за кілька сотень метрів від самого центру Таллінна, і такого поєднання сучасної та історичної промислової архітектури більше немає в жодному районі столиці Естонії.
"Відреставровано будівлі млина для круп, пшеничного і житнього млина, пробного млина, котельні, силової станції. 2009 року фіналістом архітектурної премії Європейського союзу стала столярна майстерня із трьома техно-футуристичними зовнішніми вежами. Старий борошняний склад об'єднали з Новим борошняним складом завдяки атріуму. Будівля елеватора, яку вважають неофіційним символом промислового ландшафту в Естонії, здобула премію департаменту охорони історичних пам'яток як найкраще відреставрована будівля 2016 року. Реставрують іще останню історичну промислову будівлю Ротерманна – хлібну фабрику. Нові ексклюзивні будівлі кварталу – помаранчевий (Oranž), Коричневий (Pruun), Білий (Valge), Чорний (Must), Золотий (Kuldne) і Червоний (Punane) Будинки", – зазначають на сайті, присвяченому історії та сучасності кварталу.