+1 Київ
Спецпроект
Першу частину щоденника читайте тут.
1943 рік
29 січня
Становище німців кепське. Учора не було останніх вістей. Сьогодні передали, що здали Великі Луки, відступили в районі Дону, Кавказу. Німців оточили у Сталінграді. В Африці здали Триполі. Кепські у них справи на всіх фронтах. На базарі нічого немає, зчинилася паніка. Весь час на фронт ідуть війська. Боюся, що Київ бомбитимуть.
9 лютого
Утомилася страшно. О 16 годині приїхала від мами із Красятина. Поїхала я на коні разом із Шурою 5.02. Біля Іванкова на мосту затримали німці. Обшукували підводу. Потім по черзі запитували мене і Шуру, усе минулося добре. Ночували в Іванкові в конторі на столах. Настрій був поганий. Цього дня з цієї контори та з інших місць забрали всіх членів партії, вивезли за село і розстріляли.
На другий день о 10 годині була у мами. Живе вона добре, але там дуже неспокійно. Багато партизанів, ідуть справжні бої, немає дня, щоб не було вбитих. Німці підпалюють села, де знайдуть партизанів. Там страшно. Дрімучі ліси тягнуться до Брянська. Сьогодні зранку вийшла на дорогу. За півтори години мене взяла машина. Доїхала до Києва і зіпсувалася. Насилу дісталася додому. Була у лікаря. Послав на знімок легенів і серця. Я не думаю, що у мене хворі легені. Я зараз досить повна.
Прийшла додому годині о шостій вечора. Почався наліт на Київ, тремтіли шибки. Світло згасло. Я загасила свою коптилку, стояла посеред кімнати і чекала, що бомба влучить у наш дім. Враження не з приємних. Незабаром вибухи припинилися і я почала готувати вечерю. Зараз стомлена лягаю спати.
13 лютого
Боюся бомбардування і того, що доведеться все кинути і піти. Зима, холодно. У Києві багато біженців із Полтави, Харкова. Кажуть, що Харків сильно бомблять російські війська.
Зведення таке: для скорочення фронту залишили Краснодар, бої йдуть біля Новоросійська, на сході та півночі від Харкова, на півночі від Курська. Кажуть, що Курськ і Ростов узято. У Сталінграді загинула шоста німецька армія. За нею було оголошено три дні траур. По радіо кажуть, що це тимчасові успіхи росіян перед кінцем, що навесні знову почнеться німецький наступ. Але відчутні роздратованість і нервозність. Усі впевнені, що німці не втримаються, їх можуть урятувати тільки гази.
Ціни на базарі жахливі. Кіло сала 2000 карбованців, сіль – 100 карбованців склянка. Светр, який коштував 29 карбованців, коштує нині 2000, черевики – 5000, вовняна кофтина – 5000. Молоко – 80 карбованців літр. У мене поки що все є. Я заховаю до приїзду мами. Їй треба приїхати, тому що події можуть піти великими темпами і вона не зможе приїхати.
У районі заводу "Більшовик" скинуто сім бомб. Шкоди вони не заподіяли. Ціни скажені, а я отримую 230 карбованців на місяць. Холодно, дістати б дров. Не хочеться вірити, що це війна, а не сон. Прокинешся – і знову все піде по-старому. Хрещатик освітлений і не зруйнований. Якби Київ узяли без бою, спокійно, як і здали. Але хай там що, я залишуся в Києві.
Фото: digital.warmuseum.kiev.ua
15 лютого
По радіо повідомили, що для скорочення фронту німці покинули Ворошиловград. Наші сильно бомблять Харків. Ціни на базарі зростають щохвилини. Буханець хліба коштує 250 карбованців, пшоно – 40 карбованців склянка, сіль – 150 карбованців. Сало – 2500 карбованців. Кіло картоплі – 800 карбованців пуд, і то все продають із-під поли. Я просто не знаю, що краще: приїжджати мамі чи ні. Небезпечно бути нарізно.
16 лютого
По радіо повідомили, що росіяни прорвалися в околицю Харкова. Молодці!
18 лютого
Ми зараз живемо, як на вулкані, напередодні великих подій. Дуже тривожно, тільки і говорять про воєнні події. Рух у місті великий. Машини гасають як метеори. Особливо погано почувається фольксдойч, так їм і треба. У мене неприємності. Баленко відправив мене на біржу праці до Німеччини. Це жахливо, треба щось зробити. Прийшли німці до нас, узяли список працездатних і виділили чотирьох осіб. Мене не виділили, але прийшов Б. і все змінив. Він прийшов у цех і сказав, що він виділив мене, бо я норми не виконую, роботою не цікавлюся (!). Я відповіла, що очікувала від нього будь-якої підлості, і вийшла з цеху. Він сказав, щоб я до нього зайшла додому. Довелося піти. Він мене люб'язно зустрів і сказав, що якщо я згодна бути його дружиною, то я не поїду до Німеччини. Мене це страшно обурило, я відповіла, що радше поїду до Німеччини, ніж буду його дружиною. У мене хворий хребет. Можливо, це виручить.
Ціни жахливі! Сірники коштують 50 карбованців коробка, масло – 3000 кіло, пшоно – 75 карбованців склянка. Шкода маму брати в це пекло. Але мені здається, що у мене все буде гаразд.
Кажуть, що Київ мінують. Смерті я не боюся. Що буде, те й буде, тільки б не бути калікою
19 лютого
Був у мене лікар із поліклініки, я йому чесно сказала, що здорова, але мені потрібен час, щоб знайти шляхи звільнення. Він дав бюлетень-довідку. Прийде завтра. Борошно коштує 10 000 пуд, хліб – 400 карбованців, сіль – 180 карбованців.
22 лютого
Ах, молодець, Нінуся! Зараз лише себе загасила, загорілося волосся, комір пальта, який був накинутий на мене. Полум'я охопило пляшку зі спиртом і спиртівку, стілець і скатертину. Я не розгубилася, не кинула пляшки, швидко загасила її, поставила вбік. Одну мить хотіла тікати, але тут же зрозуміла, що бігти не можна – я одна у квартирі, вулиці порожні. Я чую тріск охопленого вогнем волосся. Я швидко накинула пальто на голову, одночасно гасила волосся і хутро. І лише загасивши себе, почала гасити скатертину та все решту. Серце глухо і тривожно билося.
Дорожнеча страшна! Масло – 5000 карбованців, молоко – 280 карбованців літр. Кажуть, що чоловіків мобілізують, а жінок відправлять до Німеччини. Кажуть, що Київ мінують. Смерті я не боюся. Що буде, те й буде, тільки б не бути калікою. Ходить багато анекдотів і приказок. Кажуть, що до "Полтави шли с бомбёжкой, а от Полтавы – с гармошкой". А волосся у мене сильно погоріло.
Фото: digital.warmuseum.kiev.ua
24 лютого
Усіх сил докладаю, щоб звільнитися, поки тільки одні надії. Здали Курськ.
3 березня
Повідомили, що здали Дем'янок, Русєв, ідуть бої на захід від Орла, що зараз вирішується доля України і Європи. Як видно, буде мобілізація. Газети повідомляють, що важкою артилерією руйнують Ленінград. Повідомили, що вчора наші налетіли на Берлін, є руйнування і жертви. Наші молодці! Завтра вирішується моя доля. Думаю, що звільнюся.
4 березня
День пройшов у хвилюванні. Біржа мене звільнила. У мене віщі сни. Я бачу все до дрібниці. Сьогодні вночі мене мали заарештувати поліцаї. Уже був ордер на мій арешт, і тоді я була би просто відправлена. Я вчасно стала на біржу. Негідник Боленко не вірив своїм очам, що мене звільнили. Немає навіть довідки біржі. Він не знає, чим може перешкодити мені.
Радіо повідомило, що англійці здійснили великий наліт на Німеччину. Великі руйнування у Гамбурзі й багато жертв серед населення. Німці зробили наліт на Лондон, і там великі руйнування.
5 березня
Англійці бомблять Берлін, там великі руйнування і жертви. Німці бомблять Лондон. Кому потрібна ця дика війна? Що чекає на нас?
13 березня
Учора бачила приголомшливу картину і сьогодні досі перебуваю під її враженням. Учора після роботи йшла Червоноармійською вулицею і побачила машини, що їдуть удалині з людьми, якийсь шум, вигуки голосів. Спочатку я думала, що це робочі їдуть додому і співають або сміються. Коли машина наблизилася, я побачила на ній поліцаїв, які охороняли повну машину дівчат. Усі вони молоденькі, гарненькі. Одягнені були недбало. Пальта на них були розстебнуті, майже всі без хусток із волоссям, що розвивалося. Вони відчайдушно плакали і кричали. Уся вулиця була сповнена їхніми стогонами і криками. Особливо врізалася в пам'ять гарненька дівчина, яка стояла біля борту. Волосся у неї було довге, світле і майоріло від вітру. Вона буквально збожеволіла од відчаю. Картина була приголомшливою. Усі зупинилися на вулиці як укопані. Сьогодні мені розповіли, що це везли "добровольців" до Німеччини з цукеркової фабрики. Німці та поліцаї без будь-яких попереджень забрали найгарніших і наймолодших дівчат. Який жах! Наче собак ловили в будку.
По радіо повідомили, що йдуть вуличні бої в Харкові. Що там люди переживають. Сильно бомблять Мюнхен, Нюрнберг. Великі руйнування в Дассау. Скільки гине наших людей.
Фото: digital.warmuseum.kiev.ua
16 березня
Кажуть, німці знову взяли Харків. Нещасне місто. Хоча б нас ця чаша оминула. У мене немає жодного бажання жити. Іноді хочеться що-небудь зробити, але тут же виникає запитання: навіщо? Я очікую тільки поганого і важкого, попереду ще більші випробування. Скільки гине добрих, чесних людей. Навіщо ця війна? Швидше б кінець. Люди всього світу радісно зітхнули б.
17 березня
Повідомили, що німці взяли Харків. Місто зовсім зруйноване. Узято Белград. Очікують на великий набір до Німеччини.
9 квітня
Із 1.04 заборонено виїзд із Києва без перепустки. В іншому разі квартиру буде опечатано. Мама не їде. Усі мости підірвали партизани і нікого не випускають. Сподіваюся, що з мамою все буде гаразд.
Як усе набридло, набридло жити, але, звісно, умирати не хочеться. На фронті затишшя. Сильно зруйновано Роттердам, Антверпен, там убито 2000 людей, бомба впала у школу і вбито 180 дітей. Бомбили Париж. Убито 300 осіб. Заарештували Володю Главінського 24.02. Він був членом партії і, мабуть, як усіх, розстріляли. Мати все ходить до Гестапо, чекає, сподівається. Я не стала її зневірювати, але, звичайно, його живого немає. Він був такою милою людиною, із добродушним обличчям. Добрий товариш. Перші дні я ходила шокована цією звісткою. Жахливо.
18 квітня
Лі перебуває на повному утриманні німців. Я ніколи цього не очікувала. Вона забула, що її чоловік на фронті. Не думаю, щоб німці її всім постачали лише через прихильність до неї, і, звісно, справа не обмежується одними поцілунками, як вона говорить. Зустрічати з німцями Новий рік! От так Лі! Усе вбирається, страшенно чепуриться і відвідує всі театри з німцями. Мені було б соромно, щоб мене хто-небудь побачив поруч із німцем, а вона пишається своїм "успіхом".
У неї страшенно вульгарний вигляд, стало неприємно дивитися. Але моїх нотацій вона не слухає.
Фото: digital.warmuseum.kiev.ua
29 квітня
Тиждень я відпочиваю! Приїхала мама. Затишно і добре.
Сьогодні вночі почалася облава, забирають людей до Німеччини. Сьогодні на роботі хвилювання. Прийшла газета із Запоріжжя, там опубліковано постанову для всієї окупованої України про обов'язкову дворічну трудову повинність усієї нашої молоді від 17 до 21 року в Німеччині. Усі повинні пройти реєстрацію. У Києві поки що лише склали список, але, звичайно, скоро буде наказ.
1 травня
Висять прапори, проходять зібрання, але демонстрація не вдалася. Холодний день, на душі кепсько. Весь час забирають людей до Німеччини. Ловлять людей на базарі й відправляють.
Сьогодні вивішено наказ про мобілізацію молоді 1922–1926 рр. народження для дворічної роботи в Німеччині.
10 травня
8.05 був напад на Київ о 9.30 вечора. Я лише лягла спати, посипалися вибухи та спалахи світла. Я швидко одяглася. Одна бомба впала в оперу, влучила в партер, але розірвалася в підвалі. Є жертви. Друга бомба вцілила в порожній будинок. Його ремонтували. Десь бомба впала в сарай, убила свиней. Шуму багато.
11 травня
Пройшла жахлива ніч. Із вечора почалося бомбардування. Я швидко загасила коптилку. Це було 9.40. Бомбардування тривало 3,5 години. Було чути гудіння літака, що наближався, і вибухи. Вибухи без кінця. Кидали яскраві ракети. Усе було освітлено, як удень. Вибухи лунали з різних кінців міста. Розбомбили чотири вулиці на Татарці. Зруйновано КУ головний корпус, він ще сьогодні горів. Розбито будинки на Микільсько-Ботанічній, там у підвалах і зараз ще завалені люди.
Будівлю головного корпусу Київського університету в 1943 році було серйозно пошкоджено. Фото: cdiak.archives.gov.ua
18 травня
15.05 у суботу були великі похорони вбитих під час нальоту. Панахиду служило вище духовенство. У неділю 16.05 перед самим початком усім веліли піти з театрів, оскільки всі вони були заміновані і найближчими днями їх мали підірвати.
Кажуть, що замінував художник театрів. Його затримали. Безцільне вбивство своїх же людей – це варварство.
3 червня
Учора о 10-й годині вечора мене розбудила мама. Я відразу не зрозуміла, у чому річ, але потім, почувши вибухи і побачивши спалахи від снарядів, сну як не бувало. Я швидко одяглася. Було тривожно. Били гармати, зенітки і чулася стрілянина з рушниць. Ми з мамою вийшли в парадне. Людей там було дуже багато. Говорили придушеними голосами, чулося шикання, і раптом пролунав голос: "Тихіше, а то якщо впаде бомба, то ми не почуємо."
П'яний мешканець увійшов у вестибюль, хитаючись, і сказав: "Ну, усе скінчено, розходьтеся" – і всі як барани пішли сходами. За кілька хвилин знову стало гриміти, і всі зійшли вниз. Мене став долати сон, і пішла й лягла спати, одягнена. Сьогодні, кажуть, бомба впала на Паньковську вулицю. Дуже постраждав Пост-Волинський. Наліт тривав учора протягом 2,5 годин. Чи будемо спати цю ніч?
20.05 я була в Житомирі, щоб розшукати Мішу. Я їхала з важким серцем, відчувала, що його немає. Його не стало 22 серпня 1941 року. Помер він жахливою смертю. Я не думала, що мені буде так важко, боляче і шкода його. Я дуже плакала, шукала його могилу. Мені показали одну могилу покинуту в Липках. Я її поправила, обсипала квітами бузку, але це виявився не він. Його поховали десь на кладовищі. Яким важким було його життя і якою жахливою смерть. Шкода його, у нього був гарний, добрий характер. Помер, і ніхто не пожалів його, занедбаного, чужого, і не знаєш, де його самотня могила. Від мами я не приховала. Вона весь час у церкві. Тепер йому легше. Що чекає на мене? Як я помру?
Фото: digital.warmuseum.kiev.ua
13 червня
На фронті затишшя. Погода гарна. Не хочеться вірити, що війна. За передбаченнями астролога Брюса, війна закінчиться 20.06.1943. Людей у Києві залишилося дуже мало. Швидше б кінець.
22 червня, вівторок
Сьогодні дворіччя цієї жахливої війни. Цього дня ніхто не працює. Його оголошено днем визволення України від більшовиків. Поки тихо. Ходять чутки про мир, але на радіо дали спростування. Київ укріплюють. Особливо за містом роблять укріплення. Зараз знову йде перепис населення, але навіщо, ніхто не знає. Швидше б кінець війні. Скільки зруйновано міст! І навіщо? Адже нікому ця війна не потрібна. Усі втомилися і змучені. Невже в Києві будуть бої і від нього нічого не залишиться, а нам о 24-й годині доведеться йти, куди очі дивляться.
5 липня
Відправила маму в Радомисль. Нехай трохи відпочине і видужає. Сподіваюся, що вона добре влаштується. Поки що спокійно, нальотів немає. Зараз іде мобілізація жінок до 60 років на різні роботи. Скоро почнеться збиральна кампанія.
11 серпня
Евакуюється Харків. Почалися тривожні чутки. Я боюся, що доведеться покинути Київ. Буде бомбування, руйнування. Бої відбуваються на південному заході від Белгорода. Можливо, що його взято.
Фото: digital.warmuseum.kiev.ua
17 серпня
Повідомляють, що німці евакуювалися із Сицилії, перевезено на суходіл усе спорядження – їх там було три дивізії, а англійців 15 дивізій, із них знищено п'ять. Евакуацію Сицилії розцінюють як перемогу!
Усіх жінок, які гуляли з німцями, заарештовують і ображають
23 серпня
Повідомили на радіо, що евакуювали Харків, що його перетворено на купу руїн і він тепер не має жодної цінності. Нещасне місто, що там діється? Невже така сама доля чекає на нас? Страшно думати, що всі вулиці буде перетворено на руїни. На Київ чекають тяжкі дні.
19.08 я говорила на товарній станції з харків'янами. Вони розповідали про знущання росіян над жителями. Маса арештів. Причому всіх жінок, які гуляли з німцями, заарештовують і ображають. Мене це не зачіпає, оскільки я ніколи з жодним німцем не говорила і навіть зі своїми не хотіла знайомитися і гуляти. Якось нецікаво було і далека від цього.
Як це моя Л. буде, адже вона дійсно перетворилася на німецьку вівчарку. Їй навіть незручно заходити до мене. Хутко ж вона пішла поганим шляхом. А я справді можу пишатися собою. Кажуть, що є евакуйовані з Полтави фольксдойче. Ось цих продажних людей мені теж не шкода.
30 серпня
На радіо повідомили, що росіяни взяли Таганрог, його зруйновано. Хоч би в Києві було спокійно!
28.08 помер болгарський цар Борис III, на престолі його син. До його повноліття призначено трьох регентів.
Життя проходить, день за днем не встигаєш нічого зробити. Мене нічого не цікавить. Або я не зустрічала цікавих людей, або їх просто немає.
Усе здається похмурим, хоча поки я сита і сплю в чистому і м'якому ліжку і, головне, під дахом.
Кажуть, що я цікава, і ніхто не вірить, що в мене немає романів, що живу як у монастирі.
Коли ж кінець цій війні. Час спати.
1 вересня
Сьогодні наказ, що всю молодь 1926 р. призивають на виконання особливої роботи в районі Києва і нікого не звільняють. Виїзд із Києва всім заборонено. На радіо повідомили, що цієї ночі був сильний наліт на Берлін. Багато руйнувань і жертв. Був наліт на багато міст в Італії.
Є біженці із Сум.
Утомилася і страшенно хочу спати.
Фото: digital.warmuseum.kiev.ua
5 вересня
П'ятий рік війни для Німеччини. Так довго триває війна, на це німці, мабуть, не розраховували. Повідомили, що англійський десант висадився в Італії. Сьогодні повідомили, що англійці розширили свій фронт і бої йдуть у горах.
6 вересня
Учора було неспокійно, був десь наліт у районі Броварів.
Газети сьогодні повідомили, що бомбили Берлін і Париж.
Кажуть, що зайнято Конотоп. Наші рухаються навалою, незважаючи ні на що. Що ж очікує Київ? Бої за Київ будуть великі, у цьому я не сумніваюся.
Передають останні новини: важкі бої на захід від Вязьми. Був наліт на німецькі міста. Англійці повільно просуваються в Італії.
7 вересня
Дуже тривожно, фронт наближається. Кажуть, узято Ніжин. Багато хто боїться росіян, оскільки розповідають багато жахів. Погано, що росіяни так ставляться до жителів міст і бояться, і хочуть іти від своїх же.
Я особисто спокійна і ні в чому мені не можуть дорікнути. Повідомляють, що в Мюнхені великі руйнування. Дивує спокій німців, жодної паніки і хвилювання. Як і раніше, роблять ремонти, купують меблі. Кажуть, що на базарі знову паніка. Настрій тривожний.
9 вересня
Повідомили про капітуляцію Італії. Німці вважають це зрадою. У місті в нас паніка. Продукти зникли.
10 вересня
Німці починають пакуватися і деякі організації.
В Італії йдуть бої між італійцями та німецькими військами. Біля Риму багато військ. Німці їх здолали і висунули ультиматум Риму здатися, і він здався. Усе захоплено німцями. Італійські війська роззброєно.
13 вересня, понеділок
11 вересня на роботі оголосили, що хто хоче евакуюватися, то повинні сьогодні записатися. Я їхати не хочу, та охочих мало. Добровільна евакуація. Поки спокійно. Повідомили, що німецькі парашутисти звільнили із в'язниці Муссоліні.
Повідомили, що умови капітуляції для Італії дуже важкі. Вона втрачає політичну та економічну свободи і повністю перебуває в підпорядкуванні Англії. Муссоліні знову буде при владі й продовжуватиме політику війни.
Фото: digital.warmuseum.kiev.ua
15 вересня
Муссоліні знову при владі! Видано наказ про сприяння і допомогу німецькій армії. Сьогодні повідомили подробиці арешту і звільнення Муссоліні. Його звільнили і везли в кареті швидкої допомоги, й оголошували повітряну тривогу в тому районі, де його перевозили.
Війну, звісно, програно. Цілий день гудуть літаки. Багато закладів готується до евакуації.
17 вересня
Сьогодні перший день евакуації міста. Великий рух машин, навантажених речами і навіть меблями. Їдуть німці та українці із сім'ями. Настрій у всіх тривожний. Багато хто не знає, що робити: їхати чи ні. Погано, що наші погано ставляться до населення окупованих міст і озброюють проти себе населення. Я залишуся, але боюся, що потім доведеться йти без усього. Ну то далі видно буде. Можливо, Київ буде здано без бою.
Здали Новоросійськ і Брянськ.
18 вересня
Київ, напевно, скоро здадуть. Багато хто їде. Усі бояться, щоб не виганяли жителів.
Кажуть, що центр міста заміновано. Евакуація міста йде спокійно, без жодної паніки.
20 вересня
Сьогодні особливо великі рухи машин, військового спорядження і тих, хто евакуюється. Скрізь затори, на Сталінці буквально неможливо пройти. У Вінниці склянка пшона коштує 100 карбованців, у нас на базарі немає нічого. За Дніпром горять села. На вокзалі люди сидять по кілька днів, не можуть виїхати. Недалеко від Попільні було підірвано склад із боєприпасами. Щось чекає на нас. Особливо прагнуть виїхати перекладачі.
У важкому становищі Висоцькі. Вони Гелю зробили фольксдойч і хвалилися, що вона старша перекладачка, тепер вони у великому хвилюванні й не знають, що робити, їхати чи ні. Так їм і треба. Нічого в чуже пір’я виряджатися.
В Італії німецькі війська відступають, справи кепські, але на радіо весь час кричать про свої великі успіхи. Наліт. Чути вибухи. Потрібно вдягатися.
21 вересня
Ніч пройшла тривожно, кілька разів прокидалася від гуркоту вибухів. За Дніпром велика заграва. Зараз страшенно втомилася. Перетаскала кубометр дров. За перевезення хотіли 1000 карбованців. Але грошей у мене немає. Лише 50 карбованців.
22 вересня
Ніч пройшла спокійно, хоча очікували бомбардування. Місто у воєнному стані. Ходити можна тільки до сьомої вечора. Хліб коштує 500–600 карбованців. Склянка борошна – 200 карбованців. Молоко – 300 карбованців літр.
Ходять чутки, що виселяють Поділ. Сьогодні отримала надзвичайний пайок – шкіру, черевики, матеріал, каструлю, сіль, яблука, кавун і гроші за три місяці вперед, а пайок задарма.
Кілька днів тому видали пайок із 16 предметів: цукор, сіль, гриби, вино, квасоля.
На радіо передавали, що бої йдуть у районі Полтави та Смоленська.
В одному районі Італії комуністи захопили владу у свої руки. Ходять чутки, що в Німеччині революція. Як мине ця ніч? Завтра складу речі, до всього треба бути готовою.
Фото: digital.warmuseum.kiev.ua
24 вересня
Увесь центральний район міста виселяють. Куди йти, де шукати кімнату? Така маса людей рухається. Що буде з нами?
Годину тому весь схід був червоним від заграви, зараз трохи став блідішим.
Що буде?!
Мене обурює фарисейство Л. Вона вже в іншій ролі. Змінила личину, огидно. Була коханкою не одного німця, гуляла з мадярами.
Не знала її.
25 вересня
Уранці ясно і чітко повідомили про евакуацію центрального району від Дніпра до кордонів: Мишоловка, Васильківська, Мар'їнська, Єврейський Базар, Дмитрівська, Татарка. Я одразу пішла на пошуки кімнати. Знайшла на Мар'їнській у колишніх дитячих яслах.
Один вантажник запропонував прийти до нього. Ліда навіть не заїкнулася. Я цього не очікувала, утім, якщо вона могла дитину на тиждень віддати в ясла заради того, щоб вона їй не заважала з німцями гуляти, то цього ж можна чекати від неї.
Перенесла більшу частину речей. Місто як мурашник, усі щось несуть, везуть, поспішають, навантажені вузлами, але всі бадьорі, ніхто не плаче. Лише б далі не гнали! Щось буде. Переселення дозволено 26.09 до 21-ї години. Я спокійна. Мені нічого не шкода з речей. Лише б самій уціліти. Мама, звичайно, плакала і зовсім розгубилася.
27 вересня
У новому помешканні. Утомилася я вчора смертельно. Не кімната, а просто смітник. Самої картоплі пудів 20. Сморід страшний. Ніде навіть сісти.
Фото: digital.warmuseum.kiev.ua
30 вересня
Прийшла трохи до тями, відпочила і відлежалася. Поки тихо, зрідка чути збройові постріли. Учора на вулиці ловили чоловіків. Але загалом спокійно. Немає ні газет, ні радіо. Лише сьогодні отримала газету. В Італії досі боротьба між комуністами й німцями. Кажуть, що Київ буде у великому оточенні й це врятує місто від руйнування. Сьогодні цілий день читала Чехова. Ходити містом небезпечно, та й мені нікуди йти. Шкода, що не знаю, де Лора. Що чекає на нас?
Я спокійна, якось усе байдуже і нічого не шкода.
2 жовтня
Ніч минула тривожно, лунала весь час збройна стрілянина. Кажуть, це наші на Слобідці. Кажуть, що моя кімната відкрита, майже всі квартири розграбовано.
3 жовтня
Ніч пройшла тривожно, було чути вибухи, стрілянину з важких знарядь, від гуркоту деренчали вікна. Удень трохи спокійніше. Сьогодні був наказ військового коменданта: виселяють Деміївку, Пріорку, Голосієво, Васильківську. Незабаром, мабуть, виселять і нас. Сьогодні була в себе: у квартирі вибито двері, у кімнаті все перевернуто. Очікувати доброго нічого. Усі бояться, що поженуть далі. Знову постріл, боюся, що залишуся без скла.
Сьогодні вранці я потрапила в невелику перестрілку. Із двох боків строчили кулемети
8 жовтня
Усі дні минули порівняно спокійно, лише іноді ночами тремтіли вікна від стрілянини. Сьогодні вранці я потрапила в невелику перестрілку. Із двох боків строчили кулемети. Гриміли гармати. Горить цілий квартал будинків і телеграфних стовпів, летить скло, клуби диму і полум'я застеляє вулицю, тож я, не бачачи іншого виходу, кинулася в темряву диму в охоплену вогнем вулицю. Добре, що не поранила ніг. Зупинилася за будинком, міркуючи, що робити. Я не поспішала йти, не відчувала особливого страху. Іноді чула над головою свист кулі.
У всіх тривожний настрій, від росіян нічого доброго не чекають. Судячи з розповідей біженців з інших міст, залізничників обманним шляхом вивезли. Іноді ловлять чоловіків у місті. Усі сидять по домівках. Місто майже мертве. У газеті було повідомлення, що Рим оголосили відкритим містом. Німеччину, як і раніше, сильно бомблять. Але у своїй промові Геббельс усе ще говорить про великі успіхи Німеччини і про перемогу.
Осінь суха. Швидше б кінець війні!
13 жовтня
Сьогодні видано наказ про повну евакуацію Києва до 29 жовтня по районах, починаючи із завтрашнього дня. Наш район останій, 24–29.10. Почала думати, куди йти. Вирішила придбати візок. Сьогодні рано пішла на базар продавати речі й купувати візок, але ніхто нічого не купував, тому що всі знали цей наказ. Усі речі були дуже дешевими. У середині дня було випущено листівки. Населення вивозять у Західну Україну для роботи. Завтра спробую влаштуватися на роботу, це, кажуть, може врятувати. Охочих їхати буде мало. Я особисто докладу всіх зусиль, щоб не їхати. За два тижні ще багато чого може змінитися. Сподіваюся на краще.
Фото: digital.warmuseum.kiev.ua
16 жовтня, субота
Хвилювання без кінця. Учора терміново виселили Куренівку, сьогодні протягом дня вже виселили Лук'янівку. Завтра, повідомили пересувним радіо, виселяють район Євбазу і Дмитрівську вулицю. Попередили, щоб люди не переїжджали з вулиці на вулицю, тому що все одно все місто буде евакуйовано. Можна їхати до Білої Церкви і Житомира. Усі схвильовані, знову люди йдуть із вузлами. Картина жахлива. Працівники залишаються до особливого розпорядження.
Кажуть, що російські танки увірвалися на Куренівку. Що робити? Куди йти і що брати із собою, продукти чи речі? Усе нажите великою працею треба кидати і кудись іти, щоб померти де-небудь під тином. Хоч би наші швидше прийшли. Місцями вони дуже близько. Було розкидано листівки із закликом, щоб населення намагалося утриматися в Києві, що вони скоро прийдуть. Я зараз утратила свій олімпійський спокій, не можу знайти жодного рішення.
Такий сьогодні має вигляд будинок на Володимирській, 64, де жила автор щоденника Ніна Герасимова. У приміщенні тепер розташоване управління діловодства та архіву Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Фото: Катерина Лебедєва / Gordonua.com
25 жовтня
Ось я і біженка! Важко відразу все описати. 17 жовтня я побачила, що доведеться виїжджати. Виселяли вулицю за вулицею. 17.10 із Л. Б. пішли влаштовуватися на тютюнову фабрику, носили тютюн. Ледве-ледве я отримала пов'язку, що працюю, і це давало право деякий час залишатися в Києві.
18.10 я домовилася з одним шофером, я протягом півгодини мала повантажитися. Мама від хвилювання мало не плакала, моталася з кутка в куток. Абияк покидала речі в машину, інше все кинула. Я навіть не прагнула взяти зайвий вузол, оскільки була впевнена, що і те, що взяла, доведеться кинути. Сіли у вагон. Потім почали говорити, що евакуацію припинено на вісім днів. Я дуже шкодувала, що поспішила з від'їздом, і не знала, що робити, чи не краще повернутися. Але ніхто сам особисто не чув цього розпорядження.
"Це кінець!" – промайнуло в голові. Інстинктивно обхопивши маму, пригнулася до ліжка із закритими вухами, щоб не чути розриву від бомби
У всьому вагоні були лише втрьох. Простояли добу і лише 20.10 рушили. Повільно їхали і довго стояли. Нарешті 21.10 о шостій вечора добралися до Фастова. Дорогою бачила страшну картину аварії двох паровозів і вагонів, які валялися перекинуті й обгорілі. Говорили, що протягом двох ночей бомблять Фастів. Щойно ми приїхали, як почувся важкий гул літака. Ми замовкли. Гул наближався. Зрозуміло було, що це російський літак, і раптом пролунав гуркіт, упала бомба, за мить знову почула свист бомби, що падала. "Це кінець!" – промайнуло в голові. Інстинктивно обхопивши маму, пригнулася до ліжка із закритими вухами, щоб не чути розриву від бомби, і втретє гуркіт. "Це смерть", – подумала я.
Мама, плачучи, перехрестилася і поцілувала мене і Лідію. Сидіти більше не було можливості. Ми вибігли з вагона. Було світло, як удень. Ми й сусіди з іншого вагона побігли через лінії за якийсь будинок і там лягли за стінкою. Усе гриміло й гуркотіло від бомб і зеніток. Я весь час тримала маму, була біля неї. Потім побігла далі, перелізла через якийсь паркан, знову лінії, лінії без кінця. Нарешті потрапила в якийсь рів. Я собою закрила маму, щоб, якщо судилося бути вбитою, то це була б я, а не вона. Потім стала трохи оглядатися. Вибухи були праворуч. Ми, освітлені яскравим світлом ракет, пробиралися садом, а потім побігли селом. Через якийсь сад. Коли стихло, повернулися назад і вирішили не спати, а по черзі чергувати.
Чергувала я, хилило до сну, і раптом знову гул. Я підняла тривогу. Знову побігли, але все було спокійно. Коли повернулися назад, наших вагонів уже не було. Залишилися без усього, у чому стояли. Мама просто заніміла, я була абсолютно спокійною. Лише годину тому могли загинути не тільки речі, але й наші життя. Ми думали і рятували тільки себе. Пішли шукати свої вагони, і знову гул літака. Він скинув червону ракету. Ми знову побігли, але все було спокійно. Незабаром знайшли свій вагон, тоді мама розплакалася. Кінець ночі пройшов спокійно. Ми легко відбулися. Три вагони у нашому поїзді було розбито першими трьома бомбами. Наше щастя, що літак не пішов уздовж ешелону, тоді був би кінець нашого життя.
На світанку поїхали в Білу Церкву. Добралися успішно. Маму поїздом відправили у Вербове, а самі залишилися ночувати у вагоні. Цієї ночі наліт на Фастів був набагато сильнішим. Були такі вибухи, що в нас у вагоні тремтіли двері. Нерви були розхитані. Ніч минула тривожно. Другого дня, 23.10, приїхала машина і відвезла нас у Рокитне. Побачивши мене, мама розплакалася; вона думала, що вночі бомбили Білу Церкву.
У Києві вже 19.10 вигнали всіх із нашої вулиці. Паньковську виселили всю протягом 45 хвилин. Вигнали всіх із міста, і чутки про припинення евакуації були брехнею. Який же це жах. Учора і сьогодні я відпочиваю. Поки живемо в Ніни Брюно. Рокитне – гарне містечко. Але сьогодні знову тривожно. Забирають племінну худобу, вози, копають окопи. У сусідньому селі розбито цукровий завод. Треба їхати у більш глухе село. Що робити? Де порятунок? Як я втомилася. Хоч би далі пощастило.
Фото: digital.warmuseum.kiev.ua
31 жовтня, неділя
Три дні я в Насташці, село велике. Зупинилася в лікарки, великої самодурки. Вона зустріла нас дуже привітно і хоче, щоб ми в неї залишилися, але в неї тяжко жити. Не відчуваєш свободи. Ліда виявилася дуже невдячною свинею. Ми їй дуже багато в чому допомагали відтоді, як вона з нами. Що більше я живу, то більше бачу, що треба жити тільки для себе і не піклуватися про людей і не робити їм нічого гарного і думати тільки про себе. Увесь Київ уже виселено. Здано Дніпропетровськ, Кривий Ріг. Газет я не читала. Швидше б знайти кімнату і якось улаштуватися. Швидше б кінець усьому. Утомилася я страшенно.
4 листопада, четвер
З учорашнього дня я на новій квартирі. Холодно й сиро. Тут почуваюся вільно і простіше. Зараз прочитала в газеті, що Італія воює проти Німеччини на боці Англії. Бої відбуваються в районі Києва.
Здано Мелітополь.
Учора ввечері мою господиню вкусив собака, я ніколи не думала, що може бути такий страшний укус.
7 листопада
Знову хвилювання. Учора почалася евакуація з Рокитного, кажуть, що наше село пізніше виженуть. Кажуть, що наші вже у Святошині. Два дні дощ, сиро, бруд страшний. Знову кудись треба буде йти, жах!
12 листопада
Учора випав перший сніг. Чути десь гуркіт гармат. У селі Троїцькому, кажуть, забирають чоловіків. В іншому селі чоловіків забирали вночі. Хоч би наше село не чіпали. Воно глухе і тут не чули війни.
16 листопада, середа
Поки спокійно. Але нудьга страшна. Немає жодної книги.
22 листопада
Київ уже давно взято. Добре б там бути. У районі Києва йдуть бої. Чотири дні як узяли нашу кімнату і поселили чотирьох німців. Ми терміново відокремилися. Добре, що є окремий хід. Зараз усі разом у маленькій кімнаті та кухні. Хотілося б бути в Києві. Якби я була в Ірпені, то зараз могла б повернутися до Києва. Але я згодна пересидіти в цій глушині, лише б було спокійно.
Фото: digital.warmuseum.kiev.ua
23 листопада
Рано-вранці виїхали німці. Їм, мабуть, теж набридло воювати.
25 листопада
Учора весь день ішов дощ. Бруд страшний. Сьогодні випав сніг. Тягне в Київ страшенно, але що ж робити...
29 листопада
Час тягнеться сумно й повільно. Що ж у Києві? Сьогодні цілий день гул від стрілянини. Кажуть, що з-під Білої Церкви вигнали село так, що люди не встигли нічого взяти.
2 грудня
Учора була в Рокитному. Там повісили трьох хлопчиків за бандитизм, а батьків їхніх розстріляли.
10 грудня
Увесь час стрілянина, вибухи, літають літаки, на душі кепсько.
Я сама дивуюся своїй непрактичності, надмірній довірливості, а іноді й дурній доброті. Потрібно бути егоїсткою, легше буде жити.
17 грудня, п'ятниця
Настрій поганий, на душі тривожно. Кілька днів тому виїхало багато німців. Пішли чутки, що Насташку наступного дня будуть виселяти. Я довго не могла заснути, уявляла собі, як знову треба збиратися. Невідомо, що чекає попереду...
24 грудня, п'ятниця
У село прибувають німці. Хотіли залишитися в нас. Мені вдалося відмовити. Поки спокійно. Зараз прочитала кілька газет, із них зрозуміла, що США забезпечують Росію хлібом, консервами, черевиками, зброєю.
Фото: digital.warmuseum.kiev.ua
30 грудня
Учора все начальство виїхало із села, немає ні старости, ні німців. Кажуть, що взято частково Білу Церкву. Боюся, що будуть забирати чоловіків. Якщо закінчиться війна, хотілося б жити в Москві. Поганий народ тут – хитрий, брудний, тупий.
31 грудня, п'ятниця
Учора ввечері почалася артилерійська стрілянина і весь час посилювалася. Була у Віри Іванівни, вона боялася і хрестилася. Я не давала їй прислухатися і намагалася підтримувати бадьорий настрій. Усі чутки про Білу Церкву виявилися помилковими. Там порівняно спокійно. Нікого не евакуювали. Лягла спати об 11-й годині. Спала погано. Сьогодні вранці були в селі метушня і паніка. Чоловіки бігали і ховалися, жінки кричали, махали руками. У нас у хаті теж усі тремтіли. Мама бігала від вікна до вікна. Я своїм спокоєм уплинула на домашніх, і вони заспокоїлися. Добровольці, які проходили, розповідали, що їх розбили приблизно за 12 км звідси. Наші можуть незабаром бути тут. Можливо, що й завтра. Це найтривожніший час, швидше б його пережити.
Нарешті скінчиться цей страшний рік. Хочу сподіватися, що новий, 1944-й рік, не буде таким жахливим. Цього року я багато пережила і все втратила, що наживалося роками і з таким зусиллям. Щось чекає на мене в новому році. Одне бажання – щоб скінчилася війна і знову бути в Києві.
Буду працювати за фахом або ж піду працювати сестрою. Сестра з мене буде гарна.
1944 рік
4 січня, вівторок
Минуло чотири дні, але пережито в ці дні більше, ніж за рік. Сьогодні страшний день. Від самого ранку бомблять. Куди краще поїхати, не знаю. Нерви дуже напружені. Постійно гудуть літаки, б'ють гармати. Кажуть, що фронт був ще вчора 3–4 км. Очікувати спокою зараз неможливо. Чи залишимося живими? Живемо біля самої дороги і йти нікуди. Знову гуде літак... Страшно б'ється серце, писати не можу... Що буде?
Скільки пережито за чотири дні, опишу після, оскільки думки обриваються...
5 січня, середа
Провели страшну ніч. Пройшов фронт. Учора страшно гуркотіло, але я все таки роздяглася й могла спати. Але об 11 годині ночі почався свист снарядів, спалахи вогню – строчив кулемет. Я вмить одяглася. Лише мама шукала то одне, то інше. Усі свої речі кинули в льох і самі там сиділи кілька годин. Коли трохи вщухло, повернулися додому. Заснула я під ранок важким сном. Уночі йшли танки, військо, мабуть, розбиті частини. Сьогодні вранці почалося щось неймовірне. До 12 годин просиділи в льосі. Строчив кулемет, гриміли гармати й чулася рушнична стрілянина. Вочевидь, увійшли росіяни й був бій. Усі поховалися. Я не можу переносити лише гудіння літака. Почався рукопашний бій. Гуркотять гармати. Німецький літак рятується втечею. Знову стріляють...
Фото: digital.warmuseum.kiev.ua
6 січня
Нарешті увійшли наші. Справжні російські сибіряки. Молоді, бадьорі й упевнені у перемозі. Учора ледве встигла поїсти, як почався наступ. Був якийсь жах! Гули гармати, літаки, танки. Вийшли ми з погреба, коли вже темніло.
Скоро побачу Київ! Щось там застану, тривогою стискає серце. Де житиму?
9 січня, неділя
Сьогодні буду збиратися, щоб іти до Києва. Хвилює мене здоров'я мами. Вона кашляє. Швидше б до Києва. У селі багато вбитих, хто плаче, а хто тішиться приходом чоловіків, синів. Війна для мене закінчена. Я збираюся додому. Німеччина, звичайно, уже розбита і більше із силами не збереться для наступу. Але українці не раді, що їм знову треба буде йти на фронт. Настрій у них похмурий, звичайно. Приємно, коли росіяни борються за Україну. Ну й народ! Лише тепер я їх пізнала в усій красі! Швидше б виїхати. Злодії вони страшні.
Почалися безуспішні пошуки кімнати. Стара кімната зайнята, речі вивезено. Треба подавати до суду
16 лютого, середа
Скільки хвилювань було за цей час і мук, описати неможливо. Це було ходіння по муках. 10.01 я вийшла із села з невеличкою торбинкою. До Києва. Щойно я пройшла трохи, як частина супутників повернулася назад у село. Пройшовши далі, я так втомилася, що теж повернулася назад. Біля села мені зустрілася підвода, яка підвезла до Черкас, потім ішла, потім якась машина підвезла до Василькова.
Другого ранку була страшна завірюха, яка збивала з ніг, але я все ж вийшла на дорогу. За дві–три години мене взяла машина. Приїхала до Києва о шостій вечора. Страшенно замерзла. Ідучи містом, я побачила нові руйнування. Згоріла частина Червоноармійської, Саксаганського, Короленка, Тарасівська. На душі було важко і зовсім не тішило, що я знову в Києві. Пішла до Ліди. У неї жив якийсь майор. Мене це страшенно здивувало, але потім зрозуміла, що все закономірно, інакше й бути не може. Вона знову змінила шкуру. Треба лише брати приклад і вчитися в неї. Але я не зможу, аж надто в мене прямолінійний характер. Я їм завадила, але була така стомлена і змерзла, що не могла шукати іншого місця. Спала в нетопленій кімнаті й думала, що зовсім застуджуся. Почалися безуспішні пошуки кімнати. Нарешті знайшла дуже погану на п'ятому поверсі. Стара кімната зайнята, речі вивезено. Треба подавати до суду. Кинувши все, поїхала до мами. Насилу добралася. Усі машини загрузли в багнюці. 10 км їхала шість годин. О третій годині ночі пішла до мами. Вона бліда, худа і постійно кашляє, а головне, вона не слідкує за собою. Без мене тяжко хворіла.
Була в селі один день. Речі залишила у Віри Іванівни. Важко все ж від когось залежати.
Приїхала до Києва і 15.01 пішла на завод КЗТС, мене гаряче зустріли. Зараз працюю там інженером-хіміком. Зараз у відпустці, із 2.02 до 18.02. Завтра хочу поїхати до мами, аби взяти частину речей і продуктів. Учора була в інституті. Мене взяли на четвертий курс денного факультету хімії.
Життя йде повним ходом. У місті працюють кіно, театри, заводи. Хліба дають за книжками по 300 грамів. За ним стоять черги з третьої години ранку.
Перемог у нас багато, узято багато міст. Берлін бомблять, але кінця війни ще не видно. Повідомляли, що Німеччина пропонує Англії сепаратний мир. Але потім Англія дала спростування. Увесь час пишуть про звірства німців, тривають розслідування. Я так втомилася, така втомлена, що немає енергії про щось піклуватися, купувати, діставати. Важко, дуже важко.
Отримала листа від матері Ігоря. Мене дуже зворушила її турбота про мене. Бачила Гриця. Він дуже важко страждає від того, що він єврей. Він зі мною був дуже відвертим. Дуже шкода його.
Фото: digital.warmuseum.kiev.ua
5 березня, неділя
Ось уже кілька днів, як я живу у своїй кімнаті. Немає нічого. Раїса дала піч, кавник, кухоль, щітку, тарілки. Кепсько, незатишно і немає більше сил дбати, діставати, організовувати. Зараз я на соцстраху, 21.02 зламала ліву руку в кисті й зараз вона у мене в гіпсі. На заводі буваю часто, допомагаю, чим можу.
Фінляндія просить миру. Нарешті хоча б одна країна набралася розуму!
8 березня
Страшно втомилася. Купувати що-небудь немає бажання. Робота абсолютно нічого не дає. Як можна жити, просто немислимо. Узяла відпустку в інституті до осені.
12 березня
У нас перемоги! Узято Умань. Рухаємося вперед і вперед. Мої справи поки кепські. Меблів немає, неподобства багато. Ходжу, ходжу і нічого не можу знайти. Рука зростається, уже можу підняти легкі предмети.
Фото: digital.warmuseum.kiev.ua
13 березня
Мене зовсім ніхто не цікавить і не цікавив усі ці роки. Уважаю, що в роки війни не до захоплення, навіть якось і на думку цього не спадало. Та й раніше я ніколи не захоплювалася, мене тішило, коли в мене закохувалися. Коли пройде ця жахлива війна! Протягом усієї війни в мене не було жодного світлого дня. Та і як можна було сміятися, коли стільки страждань, стільки крові ллється!
21 березня
Повідомили по радіо, що взято Вінницю. Кажуть, що вона горить кілька днів. Кажуть, що німці окупували Угорщину.
Мої справи кепські, придбати з меблів нічого не можу. Хабарництво та свавілля страшні. Меблі можна дістати тільки через знайомства за хабар. Чесним шляхом зробити нічого не можна. Обурює все це неподобство.
Сьогодні до мене підійшов блідий, худий червоноармієць і попросив милостині на хліб
10 квітня
У ніч із 7-го на 8-ме був наліт на Дарницю. Там було багато ешелонів військ і багато жертв. Кажуть, що було щось страшне. Мама дуже хвилювалася, мені було байдуже, оскільки боятися набридло.
Зведення гарне. Перейшли кордон Румунії, досягли кордонів Чехословаччини. Швидше б кінець війні. Євреїв у Києві вже повно, усі керівні посади в їхніх руках. Не люблять їх страшно, але нічого не змінилося.
12 квітня
Кілька днів, як звільнено Одесу. Ліда війни не відчувала, усе займається амурними справами. А в мене тільки труднощі, хвилювання й кінця не видно.
13 квітня
Сьогодні до мене підійшов блідий, худий червоноармієць і попросив милостині на хліб. Я дала три рублі. Мені було страшенно боляче й соромно, що наші захисники в такому становищі. Жінка, що проходила повз, сказала, що червоноармійці часто просять хліба і з радістю беруть сухарі.
Фото: digital.warmuseum.kiev.ua
18 квітня
Цієї ночі знову сильно бомбили Дарницю. Я була спокійною. Життя мені набридло, самі несправедливість і знущання.
Помер генерал армії 1-го Українського фронту Ватутін, 16.04. Учора ховали. Для нього закінчилася війна, і нічого вже не треба. Кажуть, що його поранили в ногу бандерівці.
Усе місто його проводжало.
20 квітня
Відправила маму в село.
28 квітня
Не можу я жити: стомилася я страшно.
1 травня, понеділок
Холодний день, демонстрації не було, тому що боялися нальоту. Це вірно. Двічі пролетів німецький літак, мабуть, на розвідку.
7 травня
У ніч із 5-го на 6-те знову бомбили Дарницю протягом півтори години. Кажуть, що німці пішли в наступ. Невже вони застосують гази?! У Києві вся торгівля в руках євреїв. Вони воюють на трудовому фронті! Невдоволення ними страшне.
19 травня
9.05 взято Севастополь. Поки що спокійно, нальотів немає. Із заводу не відпускають, хоча робити нічого.
Німці скоро попросять миру. Яке це буде щастя
28 травня, неділя
Який жах пережили люди на сході й особливо в Ленінграді. З'явилася певна можливість обладнати лабораторію, я, звичайно, використовую її повністю. Це було б колосальним успіхом.
6 червня, вівторок
Сьогодні о четвертій годині дня була радісна звістка. Союзники відкрили другий фронт. Почалося висаджування військ у Північній Франції. 4000 суден під прикриттям 11 000 літаків. Усі були радісні й вітали одне одного. Адже це початок кінця. Німці скоро попросять миру. Яке це буде щастя. Учора взяли Рим! Як почувається Гітлер? Скільки погубив марно людей і який крах!
Чим же він закінчить.
Фото: digital.warmuseum.kiev.ua
13 червня
Минулої ночі знову сильно бомбили Дарницю. Я під звуки бомбардувань із зеніток дрімала. Фастів абсолютно розбитий. Щодня і щоночі його бомблять. На фронті великі бої. Союзники просуваються. Рим німці здали, не зруйнувавши давніх цінностей. Зруйнували лише заводи.
22 червня, четвер
Три роки тому цього дня впали перші бомби на Київ і закінчилося спокійне життя. Скільки загинуло гарних людей, а негідники й дезертири процвітають, але вони найбільше кричать про любов до Батьківщини і посилають інших умирати за них.
26 червня
Було відкриття стадіону. Рівно на три роки запізнення. Л. була на відкритті. Вона весело живе, часу не втрачає. Повернеться Альоша – вона знову буде зразковою дружиною. Страшний наплив євреїв, займають теплі місця.
Фото: digital.warmuseum.kiev.ua
2 липня, неділя
Узято Могильов, Борисов, щодня беруть велику кількість населених пунктів. Війну програно, незрозуміло, на що Німеччина ще розраховує. Швидше б кінець війні!
10 липня
Видано закон про шлюб, сім'ї і розлучення. Відроджують релігію, уводять атестат зрілості, золоті та срібні медалі. Постає запитання, навіщо було раніше все руйнувати?
5 серпня
Багато перемог у нас, узято Львів, Каунас, підійшли до кордонуі Пруссії. 20.07 був замах на Гітлера, але він обійшовся опіком і забоєм. Присутніх генералів було поранено. Проведено багато арештів. Причетні генерали верховного командування. Зник бургомістр Лейпцига. За його упіймання оголошено нагороду – один мільйон марок.
Німці випустили на Англію понад 5000 летючих снарядів, убитих – приблизно 5000, поранених – 14 000. У Лондоні зруйновано 17 000 будівель і 800 000 пошкоджено.
Я воюю на заводі за своє звільнення, але не відпускають, хоча є приписи від прокурора.
20 серпня
16.08 провели через місто полонених німців. Вигляд, звичайно, у них жахливий: брудні, змучені. Не шкода, так і треба.
25 серпня
Учора вночі повідомили, що глава румунського уряду втік до Берліна. Ми звернулися до румунів, щоб вони обрали новий уряд. Англія за 6 км від Версаля. Незабаром буде взято Париж.
10 вересня
Багато подій сталося за цей час. Румунія вийшла з війни, уклала з нами мир. Надала нам можливість пересування її територією. Антонеску заарештовано. Нами взято Бухарест. Незабаром запросила миру Фінляндія. Погодилася на наші умови: вивести німецькі війська й відійти до старих кордонів.
Болгарія оголосила нейтралітет, але нас це не задовольнило і ми оголосили їй війну. Учора по радіо повідомили, що Болгарія просить миру і пориває з Німеччиною. Варшаву оточено, там ідуть великі бої.
У мене стало трохи затишніше. Із заводу все не відпускають. Я знайшла собі заступника, доцента-хіміка, але мене все одно не відпускають.
Фото: digital.warmuseum.kiev.ua
1 жовтня, неділя
Останнім часом багато працюю для виконання виробничої програми, навіть начальник цеху сказав, що я золотий працівник і одна витягую цех, і це правильно. Додому повертаюся о першій–другій годині ночі.
10 жовтня
Союзники очистили всю Францію, перейшли лінію Зігфріда. У нас важкі бої на ризькому напрямку. Перейшли угорський кордон. Варшаву досі не взято. Болгарія і Румунія воюють проти Німеччини. Союзники висадилися у Греції і рухаються майже без опору. Із заводу, як і раніше, мене не відпускають.
16 жовтня
На заводі мене просто тримають на ланцюгу. Посварилася з начальником. Мені здається, що він мені просто хоче перешкодити здобути освіту, тому що я росіянка.
Слухала виступ Сталіна. Слухати його важко. Він абсолютно не володіє даром мови, але все ж говорить краще, ніж раніше
1 листопада
Я у фаворі, на заводі носять на руках, хвалять на всіх зборах. Я провела шалену роботу: забезпечила виконання плану тимчасом, як його, безумовно, було б зірвано. Працюю по дві доби.
28.10 наша армія перейшла кордон Пруссії, там не залишилося жодного німця.
Моя мама все не їде. Опало листя за вікном, мрячить осінній дощ. Нудно й одноманітно тягнеться життя. Я без жалю покинула б цей світ.
10 листопада
6.11 слухала виступ Сталіна. Слухати його важко. Він абсолютно не володіє даром мови, але все ж говорить краще, ніж раніше.
13 листопада
Німці почали застосовувати проти Англії снаряди-ракети. Швидкість польоту їх вища від світла, вони летять у стратосферу, унаслідок цього неможливо попередити населення про їхнє наближення. Життя страшенно нудне; добре, що радіо провела.
26 листопада
У кімнаті холодно, каганець наганяє тугу. Із ранку до вечора я зайнята. У місті сильно розвинений бандитизм. Роздягають, трохи стемніє. Немає жодного світлого дня. Усе турботи та турботи. Видно, народилася я для однієї роботи. Вихідних днів майже немає.
Фото: digital.warmuseum.kiev.ua
11 грудня
Сподіваюся, завтра я доб'юся свого звільнення. Мама все не їде. Швидше б кінець війні.
31 грудня
Настає новий, 1945-й, рік. Сподіваюся, що він буде кращим і принесе із собою мир. Скільки людей гине зараз. У Будапешті йдуть бої в місті, доводиться брати кожен будинок. Наш уряд оголосив ультиматум оточеним німцям та угорцям: запропонував здатися з усім озброєнням. Обіцяно зберегти життя, амуніцію, чини, ордени. Відповіді чекали до 12 години 30.12. Коли наші парламентарі поїхали на легковій машині з білим прапором, вони вбили дорогою одного. Другий доїхав до німців, але німці відмовилися прийняти ультиматум. На зворотному шляху його було вбито. Врятувався тільки один перекладач. Тепер ми знімаємо відповідальність із себе за руйнування Будапешта. Який там зараз жах.
Ласкаво просимо, Новий рік.
1945 рік
19 січня, п'ятниця
Сьогодні незвичайний день! Успіхи на всіх фронтах. Узяли Краків, Лодзь. Усі фронти пішли в наступ. 17.01 узяли Варшаву. Її ми сильно розбили, оскільки польські офіцери не хотіли нас пускати до своєї столиці. Важкі бої в Будапешті, вулиці завалено трупами. У кожному будинку рукопашні бої. Швидше б кінець війні.
21 січня, неділя
Успіхи за успіхами. Учора уклали мир з Угорщиною. Сьогодні перейшли кордон Німеччини. У Сілезії зайняли кілька міст.
11 лютого
Наші війська стоять під Берліном за 60 км. Гітлеру це й уві сні не снилося. Мені дали на заводі відпустку до 1 березня, а звільняти не хочуть, але дають можливість у будь-який час приходити і йти. Таке ставлення до мене мимоволі приборкує мене, доведеться залишитися. Ці дні багато займаюся. Погода гарна, тепло, передбачають ранню весну.
Про просування союзників мало чути. Вони не поспішають. Швидше б кінець війні! Втомилася від безпросвітного тяжкого життя.
25 лютого, неділя
Нарешті взято Будапешт, 15.02. Скільки життів він коштував. Берлін готується до оборони. У місті будують барикади. Наші війська стоять за 50 км від Берліна.
18.02 поранили генерала армії Черняховського і 19.02 він помер.
Кажуть, що до Києва прибуло два ешелони німкень до нас на роботи. Ось це мені подобається! Дуже розумно. Нехай тепер самі скуштують, як це солодко! Скільки коштувало мені хвилювання, щоб урятувати маму від Німеччини. Нехай тепер вони будують Хрещатик. Це просто чудово. Моє навчання йде добре, завтра здаю гідравліку.
15 березня
Скрізь тане, волого, усюди калюжі. Незабаром поїду на практику, можливо, під Москву. Побачу Славу. Цікаво, яким він став. Ми стільки років не бачилися.
1 квітня, неділя
Нарешті я сьогодні перший день вільна від заводу. Мене звільнили від завідування хімічною лабораторією, але залишили консультантом у відділі головного технолога заводу.
Війна, мабуть, скоро закінчиться. Рузвельт звернувся до всіх урядів, щоб вони нікуди не відлучалися, бо найближчими днями можуть бути великі події у зв'язку з капітуляцією Німеччини. Німці здають міста союзникам телефоном!
8 квітня, неділя
Чотири дні хвора. Упала в підвал і сильно травмувалася, хоча зовні пошкоджень немає. Побоювалися, що відбито внутрішні органи, але, здається, усе гаразд. Боляче ходити і нагинатися.
13 квітня
О шостій годині ранку повідомили, що помер президент США Франклін Рузвельт, від крововиливу в мозок. Сьогодні ввечері повідомили, що взято Відень, кілька днів точилися вуличні бої. Союзники просуваються майже без опору німців.
22 квітня, неділя
Наші війська ведуть бої в передмістях Берліна. Учора підписали договір із Польщею про дружбу і взаємодопомогу на 20 років. Погода холодна, сильний вітер.
27 квітня, п'ятниця
Сьогодні повідомили, що наші війська і війська союзників з'єдналися в центрі Німеччини 25.04. Москва салютувала 24 залпами із 324 гармат. На радіо виступали з короткими промовами Сталін, Черчилль, Трумен. Частину Берліна взято, ідуть великі вуличні бої.
Фото: digital.warmuseum.kiev.ua
Краще Муссоліні сам покінчив би із собою, ніж терпіти знущання. Гітлер, мабуть, це врахував
2 травня, середа
На радіо повідомили, що вчора ввечері німецьке радіо поінформувало про смерть Гітлера 1.04. Своїм наступником він залишив генерала Лейнца. А наша преса вважає, що це фіктивна смерть, щоб дати можливість Гітлеру зійти з політичної арени. Я ж думаю, що Гітлер від такого потрясіння міг покінчити із собою. Нещодавно він через Гіммлера звертався до Англії та США із пропозицією повної капітуляції перед ними, але що він буде продовжувати війну проти СРСР. Союзники відмовили. Смерть – це найкращий вихід для нього. 30.04 повідомили, що Муссоліні, його коханку та низку його міністрів стратили італійські патріоти, і їхні трупи виставлено в Мілані.
Краще Муссоліні сам покінчив би із собою, ніж терпіти знущання. Гітлер, мабуть, це врахував.
Союзники наших звільнених полонених утримують разом із німецькими полоненими. Ведуть пропаганду, щоб росіяни не поверталися на Батьківщину, оскільки їх уважатимуть зрадниками Батьківщини.
Ходять чутки, що зараз розробляють умови капітуляції Німеччини.
3 травня
Учора о другій годині дня німецький гарнізон у Берліні склав зброю, і Берлін повністю наш. Узято 70 000 полонених, серед них багато генералів. Заступник Геббельса повідомив, що Гітлер, Геббельс, заступник Гітлера наклали на себе руки.
Мені здається, що ми не зможемо домовитися із союзниками.
9 травня, середа, 2.40 ночі
Кінець війні. Перемога! Перемога! Ура! Нарешті настав цей довгоочікуваний день.
Перший день мирного життя. Кінець війні! Кінець усім її жахам для всього світу. О 2-й годині 30 хвилин радіо повідомило про повну капітуляцію Німеччини і кінець війни з 23-ї години 8.05. Протокол підписано в Берліні з нашого боку маршалом Якубовим, від Німеччини – Кейтелем. Грають марш. У місті чути стрілянину, спалахи різнокольорових ракет. Яка радість! Яке щастя для всіх! Мене сильним стуком розбудила сусідка. Сьогоднішній день оголосили Днем перемоги. Важко навіть описати свої відчуття. Настав день, на який я так чекала, на який чекав увесь світ.
Скільки перенесено жахів упродовж цих років!
Мук, хвилювань, бомбардувань, пожеж і, нарешті, вигнання. І тепер усе це позаду! Скільки пролито крові, убитих і покалічених. Мені здається все-таки, що Гітлер до сьогоднішнього дня не дожив. Зараз на радіо передають про беззастережну капітуляцію Німеччини.
23-тя година.
Після повідомлення про перемогу я спати не могла. Одяглася й разом із мамою і Тасею пішли надвір. Зайшли до Л. і пішли всі до опери. Ранок був напрочуд теплим і ясним. Людей було мало. Я зустріла перший мирний світанок. О 14-й годині почалася демонстрація. Незважаючи на сильний, але короткочасний дощ, люди всі були на вулиці. Я бачила весь парад, пройшла з колоною повз трибуну.
Кияни на площі Богдана Хмельницького 9 травня 1945 року. Фото: cdiak.archives.gov.ua
Увечері з Ігорем пішла гуляти. Вулиці були заповнені людьми. Небо було освітлене прожекторами, на радіо виступав Сталін і, як завжди, важко було зрозуміти. Передавали процедуру підписання акта про капітуляцію. Німецький маршал, коли підписував, намагався триматися з гідністю, але у нього були вологі очі й на тремтячих щоках виступили плями. Я безмежно рада цьому дню, на який я чекала так довго. Сподіваюся, що подальше моє життя буде світлим і радісним.
