Росія раптом дала "задній хід" у Казахстані. Можливо, це результат підвищеної уваги до ситуації з боку Китаю й Туреччини

Чи залишаться російські війська у Казахстані? І чи досягла РФ свого? І так, і ні.

ЗС РФ, безсумнівно, посилять свою присутність на Байконурі, який вона орендує. Більше військ, активне використання. Про припинення оренди (такі тези лунали 2021-го) не йдеться.

Казахстанські еліти будуть змушені щонайменше протягом найближчого року діяти, озираючись на Кремль. Росія допомогла Токаєву провести зачищення владних структур від людей Назарбаєва. І, звісно, захоче послуг у відповідь. Якщо таких не буде – завжди можна підіграти й іншій стороні. Тим паче, що чистка серед еліт є справою тривалою.

Окрім того, РФ суттєво посилилася в регіоні. Використовуючи ОДКБ, Кремль продемонстрував готовність діяти рішуче. Це проковтнули ЄС та США. Досить згадати коментар Білого дому від 8 січня: "Знаєте, я думаю, що це дійсно запитання до Кремля та уряду Росії, а не до США. Те, що відбувається в Казахстані, аж ніяк не стосується нас".

Ситуація була близькою до ідеальної для Путіна. Напрошувався наступний крок – "обговорювати" формати, які б давали можливість посилити свою присутність у регіоні, розширити на інші країни. Зокрема в Узбекистані, який швидко виходить із-під впливу РФ.

Але за кілька днів раптом розпочали виведення військ. Токаєв заявив, що "все". Путін спочатку не поспішав, у його оточенні заявляли про можливість затриматися.

Але вивести війська все-таки доведеться (звісно, окрім Байконура). Для того, щоб розуміти сутність того, що відбувається, порівняємо кілька подій.

6 січня. І РФ, і КНР заявляють про готовність надати підтримку "казахстанському народу".

7 січня. РФ вводить війська.

8 січня. МЗС КНР заявляє, що готове надати будь-яку підтримку Казахстану.

10 січня. Міністр закордонних справ КНР Ван І телефонує Лаврову. Обговорюють Казахстан. Після чого Путін різко вирішує зібрати керівників країн ОДКБ "на поговорити" за допомогою відеозв'язку.

Цього самого дня під час дзвінка Сі Цзіньпіна Лукашенку порушують питання Середньої Азії. Після цього той різко забуває свої тези про необхідність ОДКБ відвести загрозу для Узбекистану. Геть забуває: уранці говорив багато, після дзвінка Сі цієї країни на "особистому глобусі Лукашенка" не стало.

11 січня. Туреччина проводить онлайн-зустріч ОТГ (організації тюркських держав) на тему Казахстану. Ердоган перед цим заявляв про готовність підтримати владу цієї країни.

11 січня. Ухвалюють рішення про виведення військ, і його реально розпочинають.

І, судячи з усього, ідеї Кремля заскочити в інші країни регіону на хвилі "боротьби із протестами" можуть залишитися лише ідеями. Винятком, можливо, стане Киргизстан. Але це не те, чого б хотілося Путіну.

Така хронологія подій та раптовий "задній хід" російської машини, імовірно, стали результатом вияву підвищеної уваги до кризи з боку Китаю та (щонайменше) Туреччини. Для Кремля сьогодні немає сенсу йти на загострення із цими двома державами.

Чи так це – продемонструють події щодо Узбекистану З одного боку, Росія засвідчила своє бажання посилити вплив у регіоні. З іншого – узбецькі еліти ще 8–10 років тому зробили ставку на дрейф від РФ у бік КНР. І, судячи з усього, на початку 2022 року такий підхід дав перші політичні результати. Одне слово, імовірна участь Узбекистану в ОДКБ (повернення до організації хоча б частково) буде лакмусовим папірцем для процесів.

Ще одним індикатором можуть стати процеси в Таджикистані. Після швидкого виведення американських військ з Афганістану КНР активізувала програми військово-технічної співпраці з таджиками.

Питання лише в тому, чи готовий Китай відігравати активнішу роль у регіоні. Якщо так, то вже 2023 року для країн Середньої Азії головним стане формат ШОС, а не ОДКБ чи СНД.

Джерело:  Ігар Тышкевіч / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора