В Україні формується "синдром Апокаліпсису", коли здається, що весь світ руйнується. Насправді світ живе, дістає задоволення, зводить будинки й виховує дітей

Уже давно спостерігаю формування в нашому внутрішньому світосприйнятті "синдрому Апокаліпсису", коли здається, що весь світ руйнується.

Це хибна позиція, сформована в межах нашого традиційного соліпсизму – впевненості, що весь світ обертається довкола України. Нагадаю, соліпсизм (від лат. solus – "самотній" й ipse – "сам") – філософська доктрина й позиція, яка характеризується визнанням власної індивідуальної свідомості як єдиної й безперечної реальності та запереченням об'єктивної реальності світу довкола.

Хоча цьому є раціональні пояснення.

Є "синдром зараженого", коли людина "хоче", щоб такий діагноз був і в інших. Це бажання виникає радше не зі шкідливості, а з прагнення не бути самотнім у своїй проблемі.

Окрім того, об'єктивно під час війни здається, що весь світ руйнується. Апокаліптичні настрої були на території Російської імперії, яка розпалася, у 1917–1920 роках, що було відбито в літературі й філософії.

Похідною "синдрому Апокаліпсису" (термін мій) є месіанство – віра в те, що всі жертви не дарма, що жертовне ягня несе у світ звістку про перетворення й нове знання.

Насправді нам було б набагато простіше, якби весь світ загруз у війні – з'явився б шанс урятуватися із цього "Титаніка" на саморобному плоту, поки пасажири першого класу ділили б місця в рятувальних шлюпках.

Але наша проблема полягає в тому, що жодної глобальної війни у світі немає, а ті події, які ми сприймаємо за провісників такої, – нічим не відрізняються від таких же подій, котрі відбувалися останні десятки років. Просто ми почали помічати ці події лише зараз, у контексті нашої війни (згадуємо соліпсизм).

Поки в нас усе було добре й кукурудза їхала до Китаю, нам начхати було, що там на Тайвані, у Палестині, секторі Гази, Ірані, Іраку. Що відбувалося з курдами й уйгурами. Тепер ми пильно стежимо, де ще у світі "спалахнуло".

Але проблема в тому, що насправді світ живе, розвивається, радіє, дістає задоволення від життя, зводить будинки й виховує дітей. Світ не воює у ХХІ столітті.

Світова економіка впевнено подолала наслідки пандемії, Туреччина збудувала один із найбільших у світі мостів через Дарданелли, саудити будують у пустелі найбільше місто майбутнього Неом. Міста Європи забиті туристами, люди п'ють каву, ходять до музеїв, у концертних залах ренесанс концертів крутих рок-команд 1980-х.

Світ більше обговорює загрозу штучного інтелекту, проблеми екології й кібербезпеки, ніж імовірність великої війни. Так, можна вважати, що світ перебуває в такій же розслабленості, як і наприкінці ХIX – на початку XX століття, але це буде для нас дуже слабкою втіхою.

Про Апокаліпсис пише лише Медведєв у РФ, маса блогерів у нас і політичне лобі військових концернів – у США і ЄС. Не тільки західне суспільство не живе війною, а й суспільства в Азії, Латинській Америці. Усі думають про розвиток, покращення якості життя.

Остання війна Вірменії й Азербайджану тривала два дні й завершилася оголошенням концерту Snoop Dogg в Єревані (який в останній момент скасували). Венесуела так раптово хотіла напасти на Гаяну, що вирішила провести референдум. Давно закінчилася війна у Грузії. Конфлікти на Балканах зараз відбуваються лише у форматі мордобиття після споживання неабиякої порції сливовиці.

"А як же сектор Гази, Тайвань, Іран, КНДР?" – запитаєте ви.

В Ізраїлі відбувається чергове загострення, яке там трапляється із часів Салах ад-Діна. Місце там таке, галасливе. На всій величезній планеті пророки й сам Бог обрали саме цей клаптик суші для своїх одкровень, ось і мучаться місцеві жителі тепер.

В Ірані взагалі ера благоденства порівняно з періодом ірано-іракської війни у 1980-х роках, коли загинули сотні тисяч людей. Це була "остання тотальна війна ХХ століття".

Атаки на американців? А ви знаєте, що в 1988 році в Перській затоці під час операції "Богомол" відбулася найбільша морська битва ВМФ США після Другої світової: було потоплено іранський фрегат "Саханд", один катер, три швидкохідні човни й пошкоджено фрегат "Сабалан". А до цього було підірвано дві морські платформи Ірану з видобування нафти. Порівняно з нинішньою ситуацією – дитяче белькотіння.

Нафтовому Близькому Сходу тоді взагалі не пощастило: ірано-іракська війна 1980–1988 років (до мільйона жертв), потім війна в Кувейті в 1990 році, внутрішній конфлікт в Іраку (шиїти й курди у 1990-х), Друга іракська війна США у 2003-му, війна в Сирії з 2011 року. Усе закінчилося ледве не іділівським халіфатом.

Для жителя Басри, Пальміри, Багдада, Алеппо й інших міст регіону цей час періодично перетворювався на Апокаліпсис, але світ упевнено йшов уперед у своєму розвитку, не помічаючи цих трагедій. Були й ми байдужими до них.

Тайвань і КНР – ну, там усе традиційно. Фразу "останнє китайське попередження" пам'ятаєте? Знаєте, звідки вона пішла? Це коли Тайвань у 857-й раз пообіцяв збивати китайські літаки у своєму повітряному просторі. Або КНР – тайванські. Не має значення.

Багато наших "кореєзнавців" інтенсивно постили погрози Кім Чен Ина розпочати війну проти "півдня". У ЗМІ писали про "обстріл" спірних островів. Насправді там попередніми роками було гарячіше. Й "інцидент з обрізанням дерева", коли американського лейтенанта в 1978 році зарубали сокирою на лінії розмежування, коли він намагався "кронувати" тополю, посаджену Кім Ір Сеном, і підводний човен жителів півночі топив корвет південнокорейський (десятки загиблих), і навіть операція "Блакитний будинок" була, коли автобус спецпризначенців жителів півночі майже прорвався в Сеулі до президентського палацу з метою вбити Пак Чон Хі.

Тому, любі друзі, Апокаліпсис поки скасовується.

Що не відкидає імовірності "локального Апокаліпсису".

Зважайте на це у своїх життєвих стратегіях, особливо ті з вас, у кого є діти. На їхній вік вистачить нормального світу, потрібно просто адекватно сприймати реальність.

Джерело: Алексей Кущ / Facebook