Щаранський: Коли я розпочав дисидентську діяльність, мені казали: "Тримайтеся від них якомога далі – там усі стукачі"
В інтерв'ю засновнику видання "ГОРДОН" Дмитрові Гордону радянський дисидент, ізраїльський політик Натан Щаранський пояснив, чому не співпрацював із Комітетом державної безпеки (КДБ) Радянського Союзу й не став "стукачем".
"Для мене такого питання навіть не стояло. Це саме те, що я хотів пояснити. Я мав певну перевагу: я жив життям радянського раба. Успішний фізик, який не говорить, боїться сказати те, що думає. І потім було життя вільної людини. І ти відчуваєш, що навіть скільки ти житимеш, від тебе не залежить. Це залежить від КДБ. Але чи продовжуватимеш ти жити вільною людиною до кінця свого життя, залежить тільки від тебе. І ти хочеш продовжувати вільне життя", – сказав він.
За словами політика, у нього було 17 слідчих, "бо це була справа проти руху дисидентів".
"Голова цих 17 слідчих – полковник [Віктор] Володін. І він мені якось сказав: "До тебе в мене були [Петро] Якір [син відомого більшовицького воєначальника Йони Якіра, репресованого 1937 року] і [правозахисник, економіст Віктор] Красін". Це були передові дисиденти, яких заарештували, і вони розкололися. Вони виступили на суді, визнали помилки, написали листа [академіку Андрію] Сахарову й іншим, що необхідно припинити", – наголосив Щаранський.
Він зазначив, що вони говорили: "Нам КДБ обіцяв, що не буде більше арештів, якщо ми припинимо самвидав", і після цього на три роки самвидав і діяльність дисидентів припинилися.
"Потрібна була мужність [радянського дисидента] Сергія Ковальова, щоб це повернути. І коли я розпочав дисидентську діяльність, мені казали: "Тримайтеся від них якомога далі – там усі стукачі". На щастя, я не тримався якомога далі. І потім згодом почав брати участь в обох рухах: і за права людини, і за єврейські права. Так от, він мені сказав: "Якір і Красін – які були сильні люди! А правильно вчинили, почали з нами співпрацювати. І я все, що обіцяв, виконав". Я кажу: "Так, ви точно виконали все, що обіцяли. А Красін потім поїхав у Париж, став там на коліна і попросив у всіх вибачення. Сказав, що його КДБ обдурив". – "Він бреше". – "Саме так. Ви хочете, щоб я двічі брехав: спочатку тут, а потім там? Краще не брехатиму жодного разу", – пояснив Щаранський.
Контекст:
Щаранський народився 1948 року в Україні, у Донецьку (тоді мав назву Сталіно). Закінчив Московський фізико-технічний інститут (спеціальність – "прикладна математика"). Після здобуття вищої освіти працював у Всеросійському науково-дослідному інституті з перероблення нафти (ВНДІ).
1973 року подав документи на виїзд до Ізраїлю, але дістав відмову. Тоді ж його звільнили із ВНДІ. До середини 1970-х став активним учасником еміграційного руху євреїв-відмовників і одним з ініціаторів створення Гельсінської групи в Москві. Був помічником академіка Андрія Сахарова. Брав активну участь у єврейському русі в СРСР, демонстраціях і голодуваннях протесту.
1977 року його заарештували за обвинуваченням у зраді Батьківщини та антирадянській агітації. Як стверджувало обвинувачення, Щаранський діяв за завданням іноземних розвідувальних служб. 1978 року його засудили до 13 років позбавлення волі. В ув'язненні неодноразово потрапляв до штрафного ізолятора, оголошував голодування, десятки разів зазнавав примусового годування. 1986 року його звільнили в межах обміну, після чого емігрував до Ізраїлю.
1995 року заснував і очолив партію "Ісраель ба-Алія", яка захищає інтереси репатріантів із колишнього СРСР.
Щаранський був депутатом ізраїльського парламенту. Обіймав посади міністра промисловості та торгівлі (1996–1999), глави МВС (1999–2000), міністра будівництва (2001–2003), міністра у справах Єрусалима (2003–2005). У 2009–2018 роках був головою виконавчого комітету Єврейського агентства.
2006 року тодішній президент США Джордж Буш нагородив Щаранського Президентською медаллю Свободи, яка є найвищою цивільною нагородою Америки.