+3 Київ
Вибір кар'єрного шляху – одне з найважливіших рішень людини. Помилка в цьому виборі може в буквальному сенсі зламати життя. Тому до цього питання потрібно підходити усвідомлено, об'єктивно зважуючи всі "за" і "проти".
В українському суспільстві склалася традиція обирати роботу, зважаючи на уявлення про перспективність і "прибутковість", а не на підставі здібностей і особистісних якостей.
Величезну роль у цьому відіграють батьки. Вони нав'язують дітям свої, часто міфічні, уявлення про той чи інший вид діяльності. А часто ще й "прилаштовують" їх у "тепле" місце.
Одним із таких місць вважають роботу в органах державної влади й місцевого самоврядування. Публікації у ЗМІ про зарплати й гігантські премії топчиновників, корупцію формують ілюзію про те, що держслужбовці поголовно купаються в розкоші, працюючи лише з 9.00 до 18.00 з перервою на обід. А запит суспільства на "нові обличчя" і приклади деяких вихідців із бізнес-середовища та громадських організацій остаточно переконують, що бути чиновником – модно, цікаво й вигідно.
Утім, реальність швидко спускає багатьох із небес на землю. Я неодноразово спостерігав, як молодь із великим потенціалом усього за кілька місяців розчаровувалася в роботі на державу й ішла у приватний сектор чи й узагалі – в нікуди.
Причина в тому, що для державної служби недостатньо знань законодавства, завзятості, щоб упоратися з рутиною діловодства, і терпіння, щоб змиритися з відверто низькими на початковому етапі доходами. Ця робота пов'язана ще і з серйозним моральним тиском, до якого багато хто виявляється неготовим.
Ґрунтуючись на своєму досвіді, я хочу розповісти про джерела такого тиску. Сподіваюся, це допоможе комусь зробити усвідомлений вибір і вбереже від помилок.
Держслужбовець – заручник законів
Чиновник має виконувати закони. Це очевидно. Але тільки доти, доки особисто не стикається з комплексом усього законодавства в якій-небудь сфері. Не просто з кодексом, а з усіма наказами, посадовими інструкціями, судовою практикою та іншими документами, які формують загальне законодавче поле конкретної галузі. Багато із цих актів у кращому разі застаріли. А в гіршому – нелогічні або одні їхні положення суперечать іншим. Але держслужбовці все одно змушені виконувати їх.
Ми не можемо змінити закони, постанови Кабміну, профільних міністерств і навіть рішення місцевих рад. Максимум – можемо звернутися із пропозицією змінити якусь процедуру. Але на моїй практиці на такі пропозиції нам відповідали тільки відписками з посиланнями на законодавство. Ті, хто має повноваження щось змінювати, просто не хочуть витрачати час на технічні правки – на них не збудуєш красивої піар-історії про "діджиталізацію" або героїчну боротьбу з корупцією.
І рано чи пізно посадова особа стикається з "вилкою": іти назустріч людям чи дотримуватися закону. По-людськи, звичайно, хочеться допомогти, але...
Наведу приклад з особистого досвіду: місцеві жителі протестують проти будівництва будинку в зеленій зоні, вимагають прислухатися до їхнього "праведного гніву" і скасувати дозвіл. Але ж його реєструють на підставі пакета документів: акта або договору оренди землі, у яких уже встановлено цільове призначення земельної ділянки, права власності на будівлі, містобудівних умов і обмежень проєкту, експертизи, яка підтверджує, що проєктна документація відповідає нормам ДБН тощо. І якщо з документами все гаразд, якщо процедури дотримано, на якій підставі має відмовити ДАБК?
Звичайно, якщо говорити про регулювання містобудівної діяльності, правила надання дозвільних документів необхідно посилювати, як це відбувається в Європі. Але це вже зовсім інша історія. І поки цього не відбувається, ми керуємося тим законодавством, яке є.
Тому, якщо піддатися емоціям, це буде тільки на користь забудовникові. Він піде в суд і підтвердить свою правоту, а всі подальші дії ДАБК щодо цієї особи будуть оцінювати крізь призму попереднього незаконного рішення!
Комунікації – найважливіша частина роботи
Мало хто з молодих фахівців готовий до того, що якість його роботи суспільство оцінює не за глибиною знань законодавства, а за вмінням просто і зрозуміло пояснити його. Комунікації на різних рівнях – із громадянами, журналістами, керівництвом і колегами з інших відомств – часто займають стільки само, а іноді і значно більше часу, ніж уся інша робота разом узята. Складність же полягає в тому, що доводиться по багато разів пояснювати одні й ті самі, здавалося б, очевидні речі.
Я, наприклад, давно збився з рахунку, скільки разів уже пояснював, що, згідно із законом, ДАБК не має права відмовити громадянину в реєстрації дозволу. Що права громадянина, який будує, нічим не відрізняються від прав громадянина, який протестує проти будівництва. А дозвіл на будівництво видають на підставі передбачених законодавством документів, а не на підставі чийогось бажання. Що, зрештою, закон один для всіх! Звучить банально, але пояснювати це доведеться мало не щодня знову і знову.
Водночас хай скільки ви будете пояснювати, ви все одно не матимете рації. Думку про будь-яку ситуацію в більшості громадян сформовано заздалегідь, до зустрічі з вами. Тому щойно ви почнете роз'яснювати положення законів, їм відразу стає "все зрозуміло". Адже якщо на узбережжі будують висотку, отже, винна ДАБК! І нікого не цікавить, що за класом наслідків – це СС3, і дозволи на такий об'єкт видає Державна архітектурно-будівельна інспекція України в Києві. Ініціативним громадянам, активістам, волонтерам та іншим небайдужим важлива справедливість, а не якісь там формальності! Тим більше що й різниця всього в одній букві: ДАБК чи ДАБІ – хіба не все одно?!
І те, що земельну ділянку передав в оренду орган місцевого самоврядування в особі депутатів ще три-чотири роки тому, не має значення. Про те, що містобудівні умови й обмеження на забудову ділянки затвердив департамент архітектури та містобудування, що дає можливість забудовнику почати проєктувати майбутню будівлю, ніхто не знав і знати не бажає. Усіх цих етапів громадяни не помічають або старанно ігнорують, а починають протестувати, коли на ділянці з'являється паркан. Тобто тоді, коли все затверджено, погоджено і ДАБК не може нічого вдіяти.
Інформаційні атаки – звичайна річ
Утім, якщо ви відмовите в реєстрації дозволу або декларації забудовнику, ви все одно будете корупціонером. За кілька днів після такого рішення вийде низка матеріалів, що викриватимуть вас у всіх смертних гріхах.
Посилання на таку статтю надішле ваш друг або родич, якому вона випадково потрапить на очі. І вам потім довго доведеться пояснювати дружині, дітям і близьким, що ви не запрошуєте їх покататися на 150-метровій яхті тому, що її у природі немає, а не тому, що ви її ховаєте.
Звичайно, у сім'ї ситуацію зрозуміють. Але для суспільства ви все одно залишитеся корупціонером!
Із часом можна навчитися ставитися до такого сприйняття держслужбовця у суспільстві філософськи. Але навряд чи можна до кінця звикнути до того, що ви і ваша сім'я весь час перебуваєте "під прицілом".
І неважливо, чи є насправді привід. Ви повечеряли із сім'єю в ресторані? Додаємо кілька слів, на кшталт "елітний" і "скандальний", і ось уже "Скандальний чиновник вечеряє в елітному ресторані (фото)". Цього досить, щоб із сьогоднішнім рівнем "діджиталізації" суспільства влаштувати цькування та оббріхування в соцмережах, потім буде чергова хвиля публікацій, аналіз декларації, сімейних стосунків...
Захисту від цього немає. Для того щоб звернутися до суду й домагатися спростування, потрібен конкретний відповідач. А більшість сайтів, які публікують такий бруд, не мають офіційних редакцій і зареєстровані десь за кордоном.
Як бачимо, джерел тиску чимало. І якщо не з одним, то з іншим обов'язково стикається кожен держслужбовець. Та навіть банальна скарга керівництву і в органи контролю від незадоволеного громадянина може призвести до головного болю, проблем і витрачання маси часу на відписки на шкоду основній роботі.
Тому перед тим як планувати кар'єру в органах держуправління, ще раз зважте усі "за" і "проти". Якщо ви готові всупереч усьому перерахованому вище служити суспільству – вперед! Адже, крім описаних мною проблем, це дійсно модно й цікаво – особисто та усвідомлено брати участь у розбудові нашої держави!
