+1 Київ
Ракетні атаки зробили те, чого не змогли 13 років лобіювання та кілометри листів: історичний центр Одеси, спланований Францом де Воланом, потрапив до переліку всесвітньої спадщини, що знаходиться під загрозою. Дійсно, зараз загроза масштабна й очевидна. Тож це рішення є не приємним сюрпризом, а закономірним кроком. Але не можна сказати, що всі попередні роки історична забудова була в повній безпеці: вона встигла зазнати своєрідних руйнівних ударів від перебудов і добудов, відсутності своєчасної реставрації (достатньо дороге задоволення) тощо. Чи дозволить новий статус відновитися від них та упередити нові?
Для Одеси внесення до переліку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО має величезне значення. На мою думку, більшість наслідків цього рішення – позитивні. Але разом із цим як міська, так і державна влада взяли на себе важливий і безумовний обов'язок: підтримувати ті квартали, які потрапили у "захисну зону", щоб вони відповідали статусу культурної спадщини.
Так, Україна довела, що місто-порт Одеса є унікальним культурним феноменом – осередком багатонаціональної самобутньої спільноти. Але кожне порушення може призвести до фатальних наслідків. Одна нова багатоповерхівка в історичному центрі, один невиправданий демонтаж – і ми опинимося там, де починали. Прецедентів достатньо. Останнє резонансне виключення об'єкта з переліку ЮНЕСКО відбулося у 2021 році: охоронний статус втратило англійське місто Ліверпуль. Причиною став інфраструктурний проєкт на кілька мільярдів фунтів.
Ліверпуль як місто мореплавців і торговців вписали у перелік світової спадщини ЮНЕСКО 2004 року, а вже 2012-го він опинився у статусі об'єктів світової спадщини у небезпеці через пропоновані перебудови припортових частин міста.
Комітет світової спадщини ЮНЕСКО вирішив, що ці забудови пошкодили автентичність і цілісність об'єкта. Це знак і для Одеси, порт якої увійшов в охоронну зону. Тож перед роботами всі обмеження треба врахувати.
Одесі може вистачити кількох "дисгармонійних" будівель, щоб наслідки були болючішими. Мова, до речі, йде не тільки про заборонені зміни, але й про необхідні.
Проте є чимало того, що треба прибрати, щоб відповідати новому статусу.
Роки корупції, судів за приватну власність та байдужості мешканців міста призвели до того, що фасади прибуткових будинків ХІХ століття "прикрашені" балконами з білої вагонки та зовнішніми прибудовами, облаштованими сумнівною плиткою з будівельного супермакету.
Деякі будівлі "таємниче" зникають, щоб поступитися місцем торговельним чи бізнес-центрам. А комітет ЮНЕСКО в офіційному висновку чітко вимагає якомога ближче дотримуватися історичного вигляду споруд у визначеній зоні.
Важливо також усвідомлювати, що рішення ЮНЕСКО вдалося пролобіювати на противагу агресії РФ. Із семи можливих критеріїв культурної спадщини світового значення Одеса, згідно з номінаційним досьє, відповідає двом. Один із них – мультикультуралізм. Інший – збереження оригінального плану забудови ХVIII століття. У Комітеті з питань всесвітньої спадщини нам пішли назустріч, але з номінаційного досьє довелося викреслити десятки кварталів та зарахувати їх до "буферної зони" між культурно цінним районом та міською забудовою. І попереду ще багато роботи, яку потрібно виконати, щоб цей буфер відповідав своєму статусу.
Що буде далі й чого не буде
Немає сенсу повторювати, що саме дає цей статус нашому місту, адже йшли ми до нього більше ніж десятиріччя. Та й рік повномасштабної війни повністю змінив пріоритети.
Тому лише найголовніше: сам по собі факт включення центру Одеси до переліку всесвітньої спадщини не захищає місто від ракетної атаки, але все ж таки має значення.
Міністр культури України Олександр Ткаченко вже встиг назвати статус всесвітньої спадщини "своєрідним щитом безпеки над Одесою". І додав, що "це велика робота для збереження міста від забудовників і руйнувань".
Відповідно до положень Конвенції про всесвітню спадщину, 194 держави-учасниці, у тому числі й Росія, зобов'язуються не робити жодних навмисних кроків, які можуть прямо чи опосередковано завдати шкоди об'єкту всесвітньої спадщини, та надавати допомогу в її захисті.
Згідно з офіційним релізом ЮНЕСКО, включення до списку всесвітньої спадщини, що перебуває під загрозою, дає йому доступ до посиленої технічної та фінансової міжнародної допомоги, яку Україна може запросити, щоб забезпечити захист об'єкта та, у разі потреби, допомогти у його відновленні.
Тобто на відміну від ізраїльського "Залізного купола", захист ЮНЕСКО являє собою скоріше купол паперовий. Принцип його роботи будується на суто європейській ментальності: якщо вже ти розбив вікно, то мусиш заплатити за нове скло. Але не факт, що в підсумку постраждалу 150-річну будівлю з унікальною архітектурою чи оздобленням удасться реконструювати коштом агресора.
Саме ЮНЕСКО в Одесі поки що надала невеликі суми коштів на ремонт пошкоджень, завданих Одеському художньому музею та Музею сучасного мистецтва, а також надала обладнання для зацифрування 1 тис. творів мистецтва та документальної колекції Державного архіву та кошти для захисту творів мистецтва просто неба. Тобто ще раз підкреслю, поки що мова йде про невеликі кошти.
Загалом ЮНЕСКО підтвердила пошкодження 238 об'єктів у своєму релізі 8 лютого, проте на сьогодні жоден об'єкт всесвітньої спадщини ЮНЕСКО не був пошкоджений.
Як буде працювати новий статус?
Першим кроком міської влади до закріплення нового статусу має стати підготовка до прийому моніторингової місії, яка оцінить обсяг необхідної роботи.
Можна спрогнозувати, що він буде вельми значним. Але ЮНЕСКО, хоча і є авторитетною організацією, не має права визначати, як саме буде розвиватися внесений до переліку спадщини об'єкт. Усі наступні рішення щодо реставрацій, нового будівництва або перепланування, а також відповідні нормативні акти – відповідальність перш за все як державної, так і місцевої влади. Як це визначено та регулюється українським законодавством. Хоча всі зміни мають бути узгоджені з Комітетом всесвітньої спадщини, але саме влада і суспільство мають бути зацікавлені у збереженні відповідного статусу. І в цьому найбільший виклик, бо всі роботи на об'єктах культурної спадщини контролюються центральними органами влади (Мінкульт, ДІАМ тощо). У міської влади теж є значні важелі впливу – генеральний план, зонінг та містобудівні умови й обмеження.
Зазначу, що дозволи на всі об'єкти, замовником яких є міська влада, будуть у перспективі за підтриманим Верховною Радою законопроєктом №5655 контролювати ДІАМ (Державна інспекція архітектури та містобудування. – "ГОРДОН"). Отож так чи інакше саме від злагодженої роботи державної влади та міста залежить результат задля збереження культурної спадщини.
Чи здатні ми всі разом відкинути все, окрім інтересів Старої Одеси, та створити план розвитку, який відповідатиме вимогам ЮНЕСКО?
Так, неконтрольована забудова для історичного центру Одеси тепер буде ще більш руйнівною для міста, оскільки цілий район набув статусу пам'ятки. І контроль із боку профільних органів має бути особливо прискіпливим. Нове будівництво чи будь-які зміни у пам'ятниках будуть розцінюватися як добровільна руйнація. Ймовірніше за все, для управління територією, яка потрапляє під захист, буде створено окремий орган, частково підзвітний міжнародній спільноті. Також ще треба документально визначити захисну зону.
Отож внесення історичного центру Одеси до переліку всесвітньої спадщини дійсно здатне захистити хоча б частину міста. Не тільки від російських бомб та ракет, а від хаосу у сфері будівельного контролю. Необхідність попереднього узгодження будь-якого будівництва, перепланування інфраструктури або змін у захисній та буферній зонах із ЮНЕСКО посилить відповідальність власників.
Але є на шляху до збереження історичного ареалу важлива перешкода, на яку дає натяк навіть сама дефініція об'єктів, що претендують на захист ЮНЕСКО: nominated property, тобто номінована власність. Кожен торговельний центр зі скляним фасадом чи "реконструйований" будинок комусь належить. Тобто треба витратити додаткові час та кошти на судову тяганину задля приведення їх до необхідного стану. Тому тільки час покаже, що містяни залишать власним нащадкам та світу як культурну спадщину – унікальну архітектуру та історичні пам'ятники чи пластикові балкони.
Джерело: "ГОРДОН"
