ГОРДОН
 
 
Олександр Авдєєв

Начальник управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міськради

ЕКСКЛЮЗИВ "ГОРДОНА"

Пріоритетом має стати не відновлення зруйнованих будівель, а реанімація будівельної галузі, яка буде драйвером розвитку економіки України

Цей матеріал можна прочитати і російською мовою

Переможна стратегія будівельної галузі України

Війна завдала колосальних руйнувань. Лише у Харківській області кількість пошкоджених і стертих з лиця землі будинків досягла 2000. Деякі міста ворог фактично знищив. Тому загальна кількість зруйнованих будівель по всій країні, думаю, вже давно перетнула позначку в 10 тис. А ще мости, дороги, електростанції та водоочисні споруди, промислові об'єкти...

Відновлення цього потребує значного часу, значних ресурсів, але найголовніше – стратегії. Адже будівництво може бути як драйвером, так і гальмом для економіки.

Більшість українців уявляє відновлення як якесь диво. Мовляв, щойно останній російський солдат покине Україну, наступного дня всюди почнуть забивати палі та класти цеглу. На жаль, так не буде. Особливо, якщо ми почнемо планувати ці роботи лише після перемоги. Уже зараз треба розпочати професійну дискусію про те, якою буде будівельна галузь у майбутньому. Найважливіші питання – безпека, ресурси й регулювання.

Не лише бомбосховища

Зараз досить жваво обговорюють тезу, що треба будувати "як в Ізраїлі": у кожному будинку – бомбосховища, а кожна квартира – зі спеціальним приміщенням для укриття на випадок ракетної атаки.

Ось тільки до 24 лютого через наслідки пандемії попит на житло і так був не надхмарний, а ціни на нерухомість зростали через інфляцію та збільшення собівартості будівництва. Попит після війни ми не можемо передбачити, адже він залежить від низки чинників: платоспроможності, програми кредитування, вартості матеріалів тощо. Але додаткові конструктивні елементи, безперечно, збільшать вартість нового житла. Тому вторинний ринок значно виграватиме за вартістю. Адже тут нічого додатково не треба будувати.

На мій погляд, бомбосховища – це лише елемент. Насправді безпека людей у населеному пункті складається із цілого комплексу факторів: від доступу до чистої води до швидкості проїзду рятувальників, пожежників і "швидких". А ще кількість підстанцій цих служб, міцність матеріалів, використаних під час будівництва, тощо. Висотність має також значення, адже спуститися в укриття з п'ятого поверху – не те саме, що з 15-го.

На мій погляд, після війни Україна суттєво оновить військову доктрину. Після цього фахівці з безпеки мають дати свої висновки, що треба врахувати під час будівництва, щоб мінімізувати жертви й спростити евакуацію у разі бойових дій.

Війна також потребує перегляду концепцій розвитку міст і регіонів. Наприклад, Харків і Маріуполь треба відновлювати як міста-фортеці. Тобто доведеться переглянути генеральні плани частини населених пунктів.

Звичайно, це не означає, що міста треба буде перебудувати повністю, – це неможливо і безглуздо. Але багато позицій війна "обнулила". Квартира в будинку на узбережжі в Одесі з панорамним склінням і краєвидом на море вже не здається таким привабливим активом через загрозу десанту, про яку ми раніше й не думали.

Планувати відновлення треба на "вчора"

Ще одна мрія – наступного дня після перемоги з країн Європи й державного бюджету річкою потечуть мільярди на дороги і мости, житлові будинки.

Це було б чудово, але наш бюджет після обвалення ВВП і переходу економіки на військові рейки навряд чи здатний на такі витрати. Гроші підуть у країну, але треба розуміти, що європейська скрупульозність і практичність стане нормою. Тож до витрати грошей треба пройти серйозні бюрократичні процедури. Також гроші має бізнесі. І якщо іноземні інвестори побачать, що можуть одержати високий прибуток, а їхні кошти захищено надійно, то дешеві фінансові ресурси ми отримаємо.

Проте, окрім грошей, потрібна будівельна техніка, матеріали, люди відповідних спеціальностей і проєктна документація. Поки що з кожним пунктом ми маємо проблеми. Тому працювати треба вже зараз.

Наприклад, будівельна техніка частково опинилася на окупованих територіях, вкрадена чи знищена, а на придбання нової – потрібні гроші й час.

Будівельні матеріали і зараз у дефіциті, тому що їх перестали завозити та/або виробляти (знову-таки через знищення заводів). Багато фахівців служать на фронті чи поїхали. Тому кадри будуть у дефіциті.

Зміниться і структура попиту на нерухомість і будматеріали. Наприклад, після війни дорога італійська плитка або венеційська штукатурка навряд чи будуть такими ж популярними, як до війни. Але якісні й недорогі оздоблювальні матеріали однаково знадобляться. Тому середній і великий бізнес може вивчити ринки, знайти можливі майданчики для виробництва та європейських партнерів, які допоможуть їх обладнати чи будуть співінвесторами. Держава зі свого боку вже зараз може розробляти спрощені процедури для відновлення інвестицій саме з країн-партнерів.

Європейські норми треба вже вводити

Будувати Європу в Україні – це тепер не гасло, а конкретний перелік завдань. У жарті про те, що у Євросоюзі всі огірки мають бути однаковими, лише частина жарту. Стандарти, правила і норми – ось на чому тримається ЄС. Тому треба їх переймати.

Так, будівництво – одна з тих галузей, де ще збереглося чимало як радянських, і "наших" особливих норм. Але якщо ми рухаємося до Європи (а альтернативи цьому я не бачу), житлові й громадські приміщення мають відповідати вимогам до енергоефективності й інклюзивності, а промислові об'єкти – екологічним вимогам.

Щоб на момент закінчення війни Україна була готова, вже зараз треба створити відповідну міжвідомчу групу. Насамперед, варто подбати про стандарти для соціального житла. Велика кількість людей залишилися без даху над головою, роботи й здатності себе забезпечити. Але житло для них у жодному разі не має перетворитися на бараки й гетто. І за змоги під час проєктування такого житла треба врахувати майбутнє перепрофілювання, наприклад, кампуси.

Наступним етапом можуть стати будинки малої поверховості. Їх простіше будувати. Та й з погляду безпеки вони в повоєнні роки будуть привабливішими за висотки. В Одесі ми бачили таку тенденцію ще до війни. Будинків на 7–10 поверхів почали зводити набагато більше.

Особливо це важливо для найбільш постраждалих міст – Суми, Чернігів, Харків, Маріуполь, Миколаїв і багато інших.

Стандарти для соціальної сфери – шкіл, дитячих садків, лікарень і поліклінік – треба опрацьовувати паралельно. Крім того, після війни не всі внутрішні переселенці повернуться до своїх міст з умовно безпечних регіонів. Вони вже зараз створюють колосальне навантаження на об'єкти соціальної інфраструктури. Тому додаткові медичні й освітні потужності украй необхідні. І краще вже їх планувати.

Далі стандарти для інфраструктури й промислових об'єктів. Не тільки тому, що проблеми житла і соціальної сфери стоять гостріше. Але й тому, що залучити технології та інвестиції можна разом із європейськими партнерами бізнесу, про яких я говорив у другому блоці. Тому фактично частина з них уже відповідатиме стандартам.

На завершення хочу наголосити. Пріоритетом має стати не відновлення зруйнованих будівель, а реанімація будівельної галузі, яка буде драйвером розвитку. Тільки в цьому випадку відновлення житлового і нежитлового фонду відбудеться швидко й ефективно.

Джерело: "ГОРДОН"

Блог відображає виключно точку зору автора. Редакція не несе жодної відповідальності за зміст та достовірність матеріалів у цьому розділі.

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter
МАТЕРІАЛИ ЗА ТЕМОЮ
 
 
 
 

Натисніть «Подобається», щоб читати
Gordonua.com в Facebook

Я вже читаю Gordonua в Facebook

 
 

Свіжі блоги