+7 Київ
Зеленський мимоволі стає ширмою для багатьох посадовців, котрі абр несвідомо діють на шкоду країні, або нездатні мислити і діяти корисно
Президент Зеленський змушений працювати в умовах, які створили його попередники. Особливість умов – повна зовнішня залежність української влади. Вона розповсюджується на всі складові державного управління: підбір і розстановку кадрів, функціонування галузей економіки, формування бюджету, проблеми війни та оборони, пенсійну та інші реформи, стан соціальної сфери, медицини, освіти, науки...
Власне, зовнішнє управління стосується всіх сторін суспільного життя. Справжні керівники України зберігають попередньо визначені орієнтири, своєчасно відслідковують стан процесів і настроїв у суспільстві (впливаючи на їхній розвиток), за потреби змінюють управлінців. Зокрема заміна Порошенка на Зеленського – це правильна реакція на настрої, але визначені раніше орієнтири залишилися. Ці орієнтири не віддалені в часі і вони не мають нічого спільного з конституційною метою – зробити Україну соціальною, правовою, демократичною державою, міцним авторитетним суб’єктом міжнародного співтовариства.
Україна все більше відіграє роль слабкого буфера у протистоянні Сходу й Заходу в боротьбі за інтереси, пов’язані з базовими для економік факторами, енергетикою зокрема, та за домінування світової валюти. Це тема окрема, слід лише розуміти, що у згаданому протистоянні його головним суб’єктам і потрібна Україна відсталим, неефективним, обезлюдненим і малоперспективним об’єктом, при тому, зі збереженням його ролі як подразника і мотиватора протистояння. Це принизлива роль для країни, громадяни якої, сприйнявши одержану незалежність, мали підстави сподіватися на гідне життя.
Чи знав Зеленський, погодившись на президентство, про визначену Україні роль? Гадаю, як розумний чоловік знав. Але не все. Він, напевне, сподівався певною мірою "переграти" зарубіжних "стратегів". Проте він, схоже, не врахував глибину і складність уже створених у державі різноманітних проблем, а по-друге, не врахував, що в кадрових питаннях знайдеться багато "диригентів", котрі матимуть змогу діяти за його спиною, видаючи в той же час свої впливи за волю самого президента. Він змушений грати на чолі не ним створеної команди, через те проводити наради щодо тарифів, займатися політикою масмедіа, розбиратися з поведінкою і мораллю окремих депутатів, уникати відповідей на очевидне маніпулювання так званим "розслідуванням" трагедії Майдану, посилатися на потребу продовжувати нікчемні експерименти з об’єднанням громад, на такі ж реформи освіти й медицини.
Його все більше виносять на шпиль абсолютної відповідальності за все у країні (новий закон про ДБР – один із прикладів). Він мимоволі стає ширмою для багатьох посадовців, котрі або несвідомо діють на шкоду країні та людям, або нездатні мислити і діяти корисно. Усі вони під час, умовно, ситуації "Х" порозбігаються, не підставлять плеча. Однією із причин того будуть їхні розмиті функції, котрі не передбачають персональної відповідальності за доручену справу.
Мовчазною опозицією монократичній владі є народ у майже повному складі
Про переваги і недоліки в діях влади відносно попередньої говорити не слід, бо суть влади майже не змінилася. Добре, що нинішній президент не дратує суспільство балачками про власні заслуги, не просторікує про мову й віру, його не підозрюють у власному збагаченні на бідах країни. Останнє, до речі, серйозний аргумент для позитивного сприйняття виборцями реалізації його вислову "я не ваш опонент, я ваш вирок" (приблизно так). Але час іде… Люди зачекалися, один із розумних юристів висловив сумнів про зміст "вироку": чи не виправдувальний він?
Мені доводилося ненав’язливо у зверненнях до глави держави (не знаю, чи він їх читав) радити, як хоч би частково звільнитися від зовнішньої залежності. Причому у своїй передвиборчій програмі він сам звернув увагу на потребу народовладдя. Переміщення влади "вниз" із реформами податкової і бюджетної систем, із реальним зміцненням самоврядування – це мало би стати "турборежимним" клопотом і парламенту, і президента. Це ж стосується і законів про референдуми – важливий інструмент народовладдя. І, між іншим, важливий спосіб захисту президента від зовнішніх "настанов", спосіб утримання довіри до влади загалом.
Сценаристи "Руху опору капітуляції" відомі. Мотивація його сумнівна в багатьох аспектах. Скористатися ще раз громадським спротивом неправді для захоплення влади не вдасться. Принаймні, у ближчій перспективі. Люди засвоїли гіркий досвід трагедії п’яти-шестирічної давності, пам’ятають роль її очільників. Їм варто було б остерігатися наслідків, бо гнів людей може бути спрямований на них. Навіть без Майдану.
Мовчазною опозицією монократичній владі є народ у майже повному його складі. Настрої суспільства враховують і озвучують різні партії та рухи, частина з яких представлена в парламенті. Що характерно, більшість озвучених там гасел, претензій і пропозицій владі слово в слово повторюють зміст, відстоюваний 20 і більше літ Соціалістичною партією (отже, і мною). Ми не лише проголошували наміри, але і діяли так, як заявляли, одержуючи удари, відчуваючи наслідки підступних дій щодо нас із боку частини тих, хто тепер відносить себе до опозиції. Бог із ними! Ми готові сьогодні долучитися разом із ними до боротьби за збереження України. Так на практиці визначається сьогодні роль опозиції. Така в неї місія.
Порятунок української землі – у системі господарювання, якої ринок не передбачає
Земельне питання слід розглядати саме в сенсі збереження України. І попередні, і нинішня влади глухі до наших багато разів висловлених аргументів. Її представники ніби не розуміють, що перетворення землі на товар нічого корисного не передбачає ні державі, ні кожному громадянину, ні загалом народу і громадам. Продаж землі поза всякими його обґрунтуваннями – злочин. Тупо повторюючи один аргумент "що це за власність на пай, якщо нею – власністю – не можна розпорядитись" і тицяючи пальцем на "відсталість" України, бо вона серед шести держав, де земля не продається, і в тому причина її економічної відсталості, – апологети ринку землі знають, що вони брешуть і в першому, і в другому випадку. Знають і брешуть, бо інших "аргументів" не існує, бо рупор масмедіа у їхніх руках, а люди зневірені, збайдужілі, привчені до "істини зверху", ніби не бачать руїни внаслідок ваучерної приватизаціїї.
Тож і з’являється десяток-другий відсотків тих, хто підтримує намір щодо товарного статусу землі. Це об’єктивна характеристика для обивателя, який вважає, що молоко (тепер "молокосодержащие продукты") просто десь виникає в гастрономчику, що селянина можна зневажати, бо він мусить гнутися до землі. А що землю цю настав час рятувати і від своїх та чужих зайд, і від визискування її родючості на безмежних просторах латифундистів… обивателю (у його 20-відсотковому статусі) не пече. Порятунок же в системі господарювання, яку ринок землі не передбачає.
Хоч пристосувати земельні відносини до ринкових умов потрібно. І це можна зробити через давно відомі істинні речі: загальнодержавна власність і оренда землі. Цим шляхом, до речі, іде світ. Наші реформатори рухаються у протилежному напрямку, бо… їм так велено. Свою концепцію земельних відносин (вивіреною практикою і в Україні, і в закордонні) ми неодноразово пропонували керівникам держави та відповідних відомств. Їм поки що не дозволено того читати. Вашим користувачам, сподіваюся, корисно буде з ними ознайомитись.
Концепція нашого проєкту закону передбачає, що продаж землі сільськогосподарського призначення можливий тільки державі
Цей документ ми надсилали президенту, прем'єру, керівникам фракцій парламенту. У ньому відповідь на поставлене питання.
Концепція проєкту закону "Про викуп державою приватних земель сільгосппризначення, оренду та право застави орендованої землі сільгосппризначення", який передбачатиме, що:
а) продаж землі сільськогосподарського призначення можливий тільки державі;
б) викуп приватних земель сільгосппризначення у власників здійснюватиметься державою через державний орган, уповноважений здійснювати державну політику та регулювання у сфері земельних питань;
в) щорічно, згідно з даними місцевих органів влади (населених пунктів, де проводилося розпаювання), збирання відомостей про громадян, що бажають продати свої паї;
г) приватні землі сільгосппризначення будуть викуповуватися за середньою розрахунковою ціною у країні (з урахуванням сформованого ринку оренди). Ціна 1 га землі щорічно коригуватиметься залежно від інфляції. Щорічно кількість землі, що буде викуповуватися, визначатиметься можливостями держбюджету. Кошти держбюджету, виділені для цих цілей, будуть розподілятися пропорційно до кількості приватних земель сільгосппризначення (по областях, районах, населених пунктах). Під час визначення черги викупу буде враховуватися вік продавців та їхні ургентні медичні показання. З урахуванням цих критеріїв органи місцевої влади (на підпорядкованій території яких розміщуються приватні землі сільгосппризначення) складатимуть список продавців та направлятимуть його до держоргану, уповноваженого здійснювати такий викуп;
д) держава має закладати гроші в бюджет і викуповувати приватні землі сільгосппризначення стільки років, скільки буде необхідно для їх викупу;
е) викуплені землі передаватимуться (за принципом історичної прилеглості до конкретного населеного пункту) у розпорядження місцевим органам влади, котрі в подальшому здаватимуть їх в оренду для використання земель за призначенням;
ж) укладені договори оренди між приватним власником землі і суб'єктом підприємницької діяльності мають завірятися місцевим органом влади;
з) усі договори оренди мають реєструватися в територіальних відділеннях державного органу, відповідального за це;
і) договори оренди мають укладатися строком не менше ніж на сім років, а під багаторічні насадження та ягідники – на строк не менше їхньої повної амортизації;
к) у договорі оренди обов'язково мають фіксуватися показники родючості ґрунту на момент початку оренди;
л) для гарантії підтримки і підвищення родючості землі сільгосппризначення вводитиметься обов'язкове страхування родючості ґрунту, також орендар буде зобов'язаний займатися тваринництвом або птахівництвом (що продукують екологічно чисту органіку) з розрахунку однієї "умовної корови" на 5 га землі сільгосппризначення;
м) місцеві органи влади для організації конкуренції і створення умов для ефективного господарювання, за погодженням із власниками землі, формують з усієї наявної на підпорядкованій території землі сільгосппризначення мінімум три земельні лоти (максимальний розмір лота – 1000 га) для здавання їх в оренду не менше як трьом суб'єктам господарської діяльності;
н) право орендувати землю сільгосппризначення на підпорядкованій території конкретного населеного пункту має тільки суб'єкт підприємницької діяльності, що зареєстрований місцевим органом влади;
о) великі аграрні компанії можуть орендувати в кожній області країни не більше ніж 5 тис. га земель сільгосппризначення (із реєстрацією відповідних юридичних осіб – орендарів лотів землі). Максимальна орендована кількість землі однією агрофірмою (або пов’язаних із нею осіб), не може перевищувати 120 тис. га в Україні;
п) дозвіл орендарям землі сільгосппризначення закладати під заставу орендовану землю у кредитних установах для отримання грошових кредитів на реалізацію своїх підприємницьких цілей. Кредитні установи будуть зобов’язані приймати у заставу орендовану землю сільгосппризначення. У разі невиконання договору щодо повернення кредиту право розпоряджатися орендованою землею переходитиме кредитній установі. Операції із заставою орендованої землі та переуступкою прав оренди держава буде реєструвати та контролювати, гарантуючи дотримання прав усіх зацікавлених сторін, а також збереження та поліпшення родючості землі.
Ухвалення такого законодавства: припинить нав’язану дискусію про продаж землі сільгосппризначення; дасть можливість застави орендованої землі, що дозволить отримання кредитних коштів суб'єктами підприємницької діяльності, які працюють у сільськогосподарському секторі; вирішить проблему збереження родючості ґрунту; зумовить створення нових робочих місць; сприятиме розвитку конкуренції в агропромисловому комплексі; сприятиме відродженню та збереженню українського села.
Реалізація концепції передбачає чималу кількість законів, інших нормативних актів, які ще треба ухвалити, бо земельні відносини – найскладніша частина права. Без того (і тим більше!) відкриття ринку – це хаос, клондайк для шахрайства та наживи, спосіб остаточного знищення села та перетворення України на колонію.
Може, така мета і переслідується ініціаторами ринку землі? Що переслідується їхніми "наставниками" – сумнівів не викликає.
Джерело: "ГОРДОН"
