-5 Київ
Чи існує взагалі "російський народ", про який каже Путін, продовжуючи брехню про нашу приналежність до нього? (Спойлер: ні).
Давайте подивимося на поняття "російський народ" з історичної, етнічної, імперської, лінгвістичної й ідеологічної сторони.
По-перше, чи є росіяни нащадками Русі?
Російська державна ідентичність базується на претензії до спадщини Київської Русі. Але ця претензія значною мірою є ретроспективною реконструкцією, сформованою в XV–XVII століттях Московським царством.
Після падіння Києва під ударами монголів у 1240 році (за іншими даними – у 1241-му) Русь розпалася на окремі землі. Москва перебувала в залежності від Орди понад два століття й увібрала багато ординських рис у систему управління, політичну культуру та соціальну ментальність.
Московія пізніше сконструювала міф про "третій Рим", нібито успадкувавши як православ'я, так і державність від Візантії та Русі. Це була політична узурпація історії Києва.
По-друге, чи існує "російська нація"?
Поняття "русский народ" – штучно сформоване етнополітичне явище. Воно виникло під впливом імперських процесів. У Московії не було єдиної нації: вона включала угро-фінські племена, слов'ян (новгородців, смолян), татар, народи Поволжя. Згодом відбувалося насильницьке зросійщення й асиміляція.
У XVIII–XIX столітті за Петра І та Катерини ІІ формується концепція "триєдиного народу" – великороси, малороси, білороси, що є ідеологічною конструкцією, яка частково і досі використовується режимом Путіна, а також просувається ідеологом відродження російської імперії – Дугіним.
"Русские" – це симулякр, сплав імперського підданства і лояльності, а не кровної спільності.
По-третє, "російський народ" – це не етнос, а політична категорія, яка створена імперією для легітимізації експансії й асиміляції інших.
У Російській імперії, СРСР, а зараз – і у РФ "русскость" дорівнює вірність центру, мові, царю, вождю, президенту. Якщо народи – це співтовариства пам'яті й історії, то "русские" – це спільнота амнезії, яка замінила ідентичність і власну історію і народні культури на службу силі.
Мова, культура, свідомість – це штучний клей, який тримає "русскость".
Мова – один із небагатьох маркерів, який тримає "росіян" разом. Але й вона є результатом державного насадження.
Літературна російська сформована у XVIII столітті як суміш церковнослов'янської, московських говірок і польсько-французької граматики.
Вона обслуговувала імперський центр, а не народну культуру.
Російська культура – вторинна і централізована. Вона завжди була частиною пропаганди вождя.
Також вона не є культурою народу, а виключно культурою імперських еліт, яка нав'язується всім підданим.
Тому в Росії завжди боролися з регіональною ідентичністю, від закриття національних шкіл до знищення фіно-угорських мов.
То чи існує "російський народ"?
У біологічному, етнічному, антропологічному сенсі – ні, бо це мозаїка з десятків народів і субетносів.
У культурному сенсі – це абстракція без колективної пам'яті, що щоразу відроджується з новим царем, вождем або президентом.
У політичному сенсі – це народ – слуга імперії, народ-функція, створений для обслуговування вертикалі влади. І не є класичним поняттям народу як такого.
"Русский народ" – це не етнічна істина, а імперська фікція, яка потребує постійного відтворення через насильство, пропаганду і стирання ідентичностей інших.
Саме тому "російського народу" як такого не існує.
Джерело: КOVALENKO / Telegram
Опубліковано з особистого дозволу автора
