+1 Київ
Перемога&участь.
Пам'ятаєте цей, не таких уже давніх часів, фокус? Про головне не перемога, а участь? Дешево і сердито. Усі змагалися, усі виграли, усі пішли задоволені. Сеанс масового ощасливлення.
Напевно, якоюсь мірою суть капіталізму – у можливості проявитися індивідуально. І кожен до цього прагне, розраховуючи на належні блага. А в нас було не так. Перемогли всі. І блага розподілять на всіх, щоб нікому не образливо було.
Так от, до чого я цю преамбулу занудну намалював. Ви помітили, тут уже сліпий не помітить, що команда, назвемо це так, прокуратури стабільно програє команді адвокатів?
На будь-якому полі, у будь-якій грі, у кожному процесі. Адвокати грають від капіталізму. Ні, звичайно, вони свої бонуси одержують і в разі програшу. Але їм потрібна перемога! Це інші гроші, це престиж і реноме, це капіталізація самих себе. Та й его, зрештою, як можна бути успішним, бути адвокатом без амбіцій?
У прокурорів інше. Ми брали участь... Ми стрясали повітря гучними заявами, виходили до преси, не кліпаючи, дивилися на спалахи камер. Від брифінгу до брифінгу. Металися між ними, мов бабка в останні відведені години, збирали лаври того, чого ще немає.
А потім бац, навіть не суд по суті. Суд з обрання запобіжного заходу. І все в пил. Раз за разом. Ні, звичайно, бувають успішні винятки, але вони більше нагадують зґвалтування затриманого, КПК і здорового глузду.
Результативність прокурорів ніяк не пов'язана з їхньою кар'єрою. Узагалі. Виграв усі справи чи програв, це взагалі не відіграє жодної ролі. Внутрішньокастові зв'язки, підкилимна гризня, клановість, кумівство, лояльність, здатність приносити гроші і передавати їх наверх. Готовність бути цербером, що за сигналом атакує ворогів. А результативність – та ж зовсім інші виміри.
Адвокати їх б'ють. Б'ють смертним боєм на кожному процесі, засипаючи безліччю нюансів, про які прокуратура навіть не чула. Бо кодекс гортали, а не вивчали.
Це як змагання двох економік, ринкової і планової. Теоретично, друга може випустити не менший обсяг продукції. Але якщо немає збуту, вона згниє на складах. Як гниють у судах нескінченні справи, що впали ще на попередній стадії.
Судді все це бачать. Їм зовсім не в радість бути козлами відпущення. Виправляти помилки і підтягувати, натягувати, зачісувати прокурорські хвости. З удаваної незаангажованості вони радісно переходять у стан її ж, але щирої. Несіть факти, вирішимо за законом.
А ось тут команда адвокатів виграє завжди. Це їхній хліб. А в тих хліб в іншому місці. І в цьому вся фішка.
Джерело: "ГОРДОН"
