Мій сусід, який півтора місяця пожив в окупації, вважає, що для перемоги достатньо сплачувати податки. Якби всі так думали, він досі жив би в окупації 

На вічне набридливе остогидле обивательське запитання: "Та коли ж ця війна вже скінчиться?" – хочеться відповісти зустрічним запитанням: "Людино, а що ти сам(-а) зробила для закінчення війни?"

Але зціплюєш зуби й мовчиш.

Раніше я ставила такі зустрічні запитання. Отримавши відповідь із добрячою дозою апломбу:

– Я? Я плачу податки!

– Я? Я сплачую військовий збір.

Я припинила ставити такі зустрічні запитання. Толку? Коли людина вважає, що сплатила військовий збір (3%) і втерла натруджене чоло, – що ти поясниш цій людині?

Але нещодавно мою колекцію подібних відповідей розбавила ще одна:

– А я смаколики на фронт передавал. И налоги плачу. Так что не надо думать, что только вы работаете для фронта. Каждый работает.

Я після такої відповіді трохи хапнула повітря. Потім порахувала до 10. І відповіла:

– Ось ви жили в окупації. Місяця півтора. Погано було, ви самі розповідали. Так от, чоловіче добрий. Якби ми всі вважали, що для перемоги досить сплачувати податки та передавати на фронт смаколики, ви жили б в окупації досі.

Це була бесіда з моїм сусідом, переселенцем 2014 року з Луганська. І можна було б заявити, що можна вивезти дядечку з Луганська, але Луганськ із дядечки вивести складно – і я знаю, дехто з вас уже тримає напоготові таку відповідь, але давайте замислимося, чи ж мало таких дядечок і тіточок на Київщині? Львівщині, Харківщині, Запоріжжі, Франківщині. Повно їх таких... Легіон ім'я їм.

Джерело: Diana Makarova / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора