+15 Київ
На вічне набридливе остогидле обивательське запитання: "Та коли ж ця війна вже скінчиться?" – хочеться відповісти зустрічним запитанням: "Людино, а що ти сам(-а) зробила для закінчення війни?"
Але зціплюєш зуби й мовчиш.
Раніше я ставила такі зустрічні запитання. Отримавши відповідь із добрячою дозою апломбу:
– Я? Я плачу податки!
– Я? Я сплачую військовий збір.
Я припинила ставити такі зустрічні запитання. Толку? Коли людина вважає, що сплатила військовий збір (3%) і втерла натруджене чоло, – що ти поясниш цій людині?
Але нещодавно мою колекцію подібних відповідей розбавила ще одна:
– А я смаколики на фронт передавал. И налоги плачу. Так что не надо думать, что только вы работаете для фронта. Каждый работает.
Я після такої відповіді трохи хапнула повітря. Потім порахувала до 10. І відповіла:
– Ось ви жили в окупації. Місяця півтора. Погано було, ви самі розповідали. Так от, чоловіче добрий. Якби ми всі вважали, що для перемоги досить сплачувати податки та передавати на фронт смаколики, ви жили б в окупації досі.
Це була бесіда з моїм сусідом, переселенцем 2014 року з Луганська. І можна було б заявити, що можна вивезти дядечку з Луганська, але Луганськ із дядечки вивести складно – і я знаю, дехто з вас уже тримає напоготові таку відповідь, але давайте замислимося, чи ж мало таких дядечок і тіточок на Київщині? Львівщині, Харківщині, Запоріжжі, Франківщині. Повно їх таких... Легіон ім'я їм.
Джерело: Diana Makarova / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
