-1 Київ
Не стало Леоніда Макаровича Кравчука, першого президента незалежної України. І це величезна втрата не лише для нашої країни, а й для мене особисто.
Леонід Макарович був великим українцем, людиною, яка була уособленням української нації, людиною, яка увібрала в себе всі риси справжнього українця. Леонід Макарович був дуже мудрим, дуже людяним, дуже добрим та дуже глибоким. Це зразок справжнього політика, справжнього патріота своєї країни, справжньої людини.
Саме Леонід Макарович Кравчук став фактично головним могильником Радянського Союзу – країни, яка займалася протягом довгих років – десятиліть! – геноцидом свого народу. Саме завдяки Леонідові Макаровичу Кравчуку ним, [головою Верховної ради РРФСР Борисом] Єльциним та [головою Верховної ради БРСР] Станіславом Шушкевичем, який пішов із життя кілька днів тому, був підписаний акт про розпад Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Саме Кравчук своєю винахідливістю, політичною волею, пристрасним бажанням зробити Україну по-справжньому незалежною підвів Єльцина та Шушкевича до того, що цей акт треба скласти та підписати.
Наприкінці минулого року я зробив великий документальний фільм про розвал Радянського Союзу. Його створено на основі свідчень головних дійових осіб цієї історичної події – Кравчука, Вітольда Фокіна, тодішнього прем'єр-міністра України, Геннадія Бурбуліса, держсекретаря РФ, Шушкевича, а також президента СРСР Михайла Горбачова та Олександра Коржакова, який також перебував у Біловіжжі й був керівником охорони президента Росії Бориса Єльцина. Історична заслуга Леоніда Макаровича полягає в тому, що завдяки своїй мудрості, розуму, хитрості, іншим чеснотам він зміг переконати Єльцина та Шушкевича розвалити Радянський Союз. І саме Леонідові Кравчуку, який став першим президентом незалежної України, Україна має бути вдячною за свою незалежність. Його ім'я назавжди вписано до підручників історії суверенної, незалежної України.
Я потоваришував із Леонідом Макаровичем 1995 року. 27 років тому. Ми дуже багато спілкувалися з ним. Позаду багато-багато-багато годин спілкування (я вже не кажу про велику кількість інтерв'ю, які я в нього взяв). Спілкування, під час якого я ставав кращим, ставав розумнішим, бо Леонід Макарович розповідав про такі речі, яких ніколи не побачиш у фільмах чи не прочитаєш у книжках. Він дуже багато знав. Він мав дуже тонкий, гострий розум. Він чудово аналізував, мав політичне чуття. Я завжди радився з Леонідом Макаровичем у найскладніших життєвих ситуаціях. Він завжди знаходив відповіді на запитання, які в мене накопичилися.
Згадувати можна нескінченно довго про зустрічі із цією великою людиною. У нас було багато і неймовірних розмов, і застіль. Леонід Макарович був частим гостем нашого дому. Ми завжди збиралися у дуже цікавому складі. Він приїжджав іноді сам, іноді бували інші люди – і президенти, і прем'єр-міністри, і бізнесмени, і письменники... Від [колишнього президента Грузії] Михайла Саакашвілі та [російського поета] Євгена Євтушенка до [мера Києва] Віталія Кличка та [українсько-російського психотерапевта] Анатолія Кашпіровського. Абсолютно різні люди! І йому були цікаві усі. Леонід Макарович дуже цікавився людьми, він умів слухати, запитувати умів. У нього була непідробна цікавість до кожного, до життя кожного. Він був дуже тактовною, тонкою, чудовою людиною.
Леонід Макарович ще далекого 1998 року символічно відкривав будинок, який я щойно збудував. У мене дуже багато фотографій із ним. Дуже багато відео, що запам'ятовується... Це людина, яка своєю харизмою, чарівністю, таким людським [ставленням] зігрівала будь-кого, обволікала будь-кого. У нього неможливо було не закохатися. Він притягував до себе. Кожній жінці, кожній дівчині він умів сказати комплімент.
Він так усміхався! Він так сміявся! У нього був заразливий сміх. Він умів і розповісти анекдот, і розповісти подробиці якихось своїх зустрічей, про які знову-таки ніде не можна було почитати.
Леонід Макарович дуже любив Україну. Він був справжнім українцем, справжнім патріотом. Він знав Україну як ніхто. Він мені розповідав: "Немає жодного не те що обласного, практично жодного районного центру, в якому я особисто не побував би. Я знав, які підприємства в якому місті, що вони випускають, як живуть люди, яка ситуація". Він любив їздити Україною, він жваво цікавився Україною, добре її знав. Він був дуже прискіпливим у цьому знанні країни, і він дуже любив Україну й усе українське. Любив не напоказ, любив глибоко у душі.
Він дуже багато розповідав мені про своїх батьків, свого дядька Митрофана, який згинув у сталінських таборах. Він дуже любив свою дружину Антоніну Михайлівну, свого сина, свою невістку, своїх онуків та правнуків.
Я багато разів запитував у Леоніда Макаровича, звідки в ньому таке життєлюбство? Він умів так реагувати на якісь образливі речі, на які інший на його місці зреагував би нервово. Я пам'ятаю, як одного разу мій друг, головний редактор газети "Факти" Олександр Юхимович Швець попросив мене привезти Леоніда Макаровича на пряму лінію у газету "Факти". Це був кінець 1990-х років. А що таке пряма лінія? Сидять журналісти, [стоїть] телефон. Телефонують читачі газети, Леонід Макарович знімає слухавку, спілкується з ними, журналісти записують, і потім виходить стаття. Дзвінки були різними. Раптом лунає дзвінок. Я сиджу поруч із Леонідом Макаровичем. "Це Кравчук?" Він каже: "Кравчук". – "Леонід Макарович?" – "Леонід Макарович". Раптом чоловік на тому кінці дроту каже: "Щоб ти, сука, здох! За розвал Радянського Союзу ніколи тобі не пробачу. Гори ти в пеклі синім полум'ям!" Щоки у мене стали багряними. Я так почервонів! Мені так стало соромно... "Боже, – думаю, – я привіз Леоніда Макаровича, я відповідаю за це все. Так облаяли його!" Я глянув на нього, тихенько глянув... Він не змінився в обличчі. Сказав: "Нехай вам щастить! Бажаю здоров'я!" Усе. Й усміхнувся. Ми їхали назад, я запитав: "Леоніде Макаровичу, так вилаяли вас, так оббрехали. Жах! А ви так усміхнулися, побажали людині всього доброго... Що, зовсім нічого не тьохнуло? Так спокійно?" Він каже: "Слухай, подивися у вікно – каштани цвітуть. Життя прекрасне! Сьогодні ще сауна в мене ввечері. Боже мій, якщо людина мене вилаяла, може, в неї щось не так? Може, погано? Не можу ж я переймати його погане і думати про це". І це для мене теж стало великою наукою. Я багато чого вчився у Леоніда Макаровича Кравчука.
Торік Леонід Макарович поїхав на операцію. Йому треба було зробити операцію на серці. Йому блискуче провів операцію у київському Інституті серця видатний кардіохірург Борис Тодуров. Але далі почалися проблеми, пов'язані з віком, зі здоров'ям. І було по-справжньому важко. Він мужньо боровся за життя. Ми приходили до нього в лікарню, намагалися його підтримувати. Я хочу від серця сказати дякую людям, які робили для Леоніда Макаровича в ці місяці буквально все. Це, звісно ж, його дружина Антоніна Михайлівна, його син, його онуки, особливо Андрій, який був із ним до останнього, невістка. Я хочу щиро подякувати [бізнесменам] Григорієві та Ігореві Суркісам, які опікувалися Леонідом Макаровичем Кравчуком увесь цей час у лікарні, які дуже багато і фінансово витратилися, і морально витратилися, щоб Леонід Макарович став на ноги. Я хочу сердечно подякувати [бізнесмену] Рінату Ахметову, який, не рахуючи грошей, літаками з Німеччини кілька разів привозив провідних німецьких фахівців, щоб вони дивилися Леоніда Макаровича, радили щось своїм київським колегам. На жаль, я не можу сказати нічого доброго на адресу Української держави, перший президент якої був у біді. Ніхто з офіційних осіб України не цікавився його здоров'ям. Ніхто! Брати Суркіси й Рінат Ахметов... Усе! Я мусив це сказати, це правда.
Леонід Макарович дуже любив у нас удома поїсти смачних вареників. Узагалі він казав, що вареників багато, але справжні вареники (а він був великим фахівцем) – тільки з вишнями та сиром. Я хочу зараз попросити в Леоніда Макаровича пробачення за те, що я його обманював. Уперше перед тим, як приїхати до нас у гості, він сказав: "От би вареників із вишнею та сиром!" І я вирішив: "Ну що, ми будемо їх готувати? Так-то все приготуємо, але вареники... Купимо, напевно, в одному дуже гарному ресторані, він спеціалізується на цьому". Ми купили вареників... Леонід Макарович почав їсти і каже: "Нічого кращого я ніколи у своєму житті не їв". Така величезна миска вареників, він їв-їв, а потім сказав: "Усе, більше не можу". І каже дружині: "Олесю, як ти чудово їх приготувала! Це найкращі вареники в моєму житті! Я тебе прошу: завжди готуй саме так!" І багато-багато разів, коли Леонід Макарович приїжджав до нас у гості, ми купували вареники в ресторані, Леонід Макарович нахвалював Олесю, казав, як вона смачно їх готує... Одного разу навіть привів двох своїх помічниць і каже: "От зараз вам Олеся рецепт дасть, і приготуйте, як вона! Олеся швидко прочитала у "Вікіпедії" рецепт, дала їм. Він приходить наступного разу і каже: "Дівчата приготували вареники... Не ті! А ось тут те, що треба". Леоніде Макаровичу, вибачте, що обманював вас! Це були вареники з ресторану, але зараз це вже не має жодного значення.
Олеся Бацман, Дмитро Гордон і Леонід Кравчук. Фото: Ростислав Гордон / Gordonua.com
Я вас дуже любив. Я знав, що ви дуже любили мене. Прощавайте! Ви велика людина, великий українець. І всі ваші заслуги перед Україною ніколи не буде забуто.
А обов'язок України, обов'язок кожного українця сьогодні – скоріше прогнати цих російських фашистів із нашої території й побудувати країну без корупції, за яку нікому з нас (і вам на тому світі!) не буде соромно.
Джерело: В гостях у Гордона / YouTube
