+25 Київ
Іноді так буває, що замість тисячі раціональних аргументів варто розповісти партнерам одну історію, щоб вплинути на їхню позицію.
На превеликий жаль, [учорашній] день дав принаймні одну таку історію. Це історія Григорія з Києва. Йому п'ять років. Тато помер пів року тому. Мама відвезла його зранку в садок і поїхала на роботу. Її вбила російська ракета. П'ятирічний хлопчик залишився сиротою.
Сирітство Григорія – це результат того, що в якійсь столиці довго радяться, чи надавати Україні протиповітряну і протиракетну зброю, в іншій – грають у "нейтральність", у третій – втомилися від війни та санкцій, у четвертій – готуються тиснути руку Путіну, а якась медіа чи лідер думок намагається нав'язати думку, що Україна сама винна в цьому, бо занадто активно й успішно захищається від Росії.
Я терміново перервав турне африканськими країнами. Тут багато важливої роботи, яку ми обов’язково ще зробимо. Але сьогодні її довелося відкласти вбік і в очікуванні літака додому повернутися в телефонному режимі в євроатлантичний простір.
Президент Зеленський поставив низку конкретних задач, і весь день я провів у телефонних розмовах та обміні повідомленнями з колегами у світі. Але при всій повазі немає часу приймати співчуття, обурення та занепокоєння. Нам потрібна зброя, ППО й більший санкційний тиск, повна ізоляція держави-терориста.
Станом на зараз висновок з усіх розмов один – дієва підтримка України залишається непохитною й буде посилюватися.
Голоси, просякнуті страхом, втомою або бажанням урятувати Путіна, мають залишитися на узбіччі історії.
Росія може позбавляти нас світла, тепла, може змушувати людей сидіти в бомбосховищах, але їм ніколи не позбавити нас нашої перемоги. Тому що ми на світлому боці сили.
Джерело: Dmytro Kuleba / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
