$36.37 €39.95
menu closed
menu open
weather -4 Київ
Дмитро Співак
ДМИТРО СПІВАК

Політик і телеведучий.

Всі матеріали автора
Всі матеріали автора

Кучма був "директором" держави, а не примхливим правителем на кшталт Ющенка, "паханом" типу Януковича чи "бізнесменом-торговцем" як Порошенко

"Кучму геть", або "Вибач, Даниличу"?

Сьогодні виповнюється 83 роки другому президентові України Леоніду Кучмі. Погодьтеся, гідна дата. Та й сам іменинник у чудовій формі. Я не знайомий особисто з Леонідом Даниловичем, але все ж хочу сказати про нього кілька слів.

Ба більше, ці кілька слів сьогодні напевно відрізнятимуться від того, що я про нього міг би сказати 10–15 років тому. Чому? По-перше, усе пізнається в порівнянні. А по-друге, з плином часу відбувається переоцінка багатьох цінностей і тверджень. Відбувається еволюція свідомості, і виникають нові історичні передумови...

Отже, я з упевненістю можу сказати, що Данилич (саме так його досі називають ті, хто з ним працював), безумовно, був найбільшим державником з усіх наступних президентів. Я свідомо не беру до уваги Леоніда Кравчука, оскільки в той короткий час його правління Україна лише зароджувалася як держава.

Так ось, Кучма був "директором" цієї держави, а не примхливим правителем на кшталт Ющенка, "паханом" типу Януковича чи "бізнесменом-торговцем" як Порошенко. Про Зеленського-президента взагалі поки важко щось сказати.

Кучма керував державними й кадровими процесами і реально створив економічну та політичну модель сучасної України. Так, олігархічної. Так, кланової. Але це була модель – із ВВП, яке зростало, і економічним зростанням у всіх напрямах.

Далі. Кучма керував по-справжньому єдиною Україною, а не Україною, яку роздирають на частини протиріччя. Без гуманітарного надлому, внутрішньої ворожнечі та взаємної ненависті.

У той час від Львова до Донецька не було культурологічного й історичного розколу, "війни" пам'ятників або насильницької українізації. Не було фривольного жонглювання історичними фактами і загравання влади перед однією соціальною групою населення. Не стояло питання про етнічний націоналізм і "двусортність" українців. І артистів не записували у вороги, а "активісти-патріоти" не були професією.

А це і створює справжній фундамент цілісності й сили держави, згуртованості суспільства і реального, а не показового, патріотизму. І це, на мою думку, головна заслуга Леоніда Кучми і головний підсумок десятиліття його правління.

З 1994-го до 2004 року Україна стала державою, з усіма її атрибутами й ознаками. З Конституцією, міцною національною валютою, що розвивалася, чіткою зовнішньою політикою і єднанням у суспільстві...

Далі. Кадрова політика. За часів Кучми неможливо було уявити яке-небудь симпатичне юне "обдарування" на посаді міністра або керівника великого структурного підрозділу. Усі мали пройти певний шлях і продемонструвати результати своєї діяльності.

Згадайте, які були губернатори. Справжні особистості з великої літери, а не пацани з Єнакієва, Вінниці або активісти з Майдану. Про касирів із "95-го кварталу" або акторів "Ліги сміху" взагалі мовчу.

У часи Данилича були керівники зі стажем і досвідом адміністрування та державного управління. Крали? Безумовно. Брали участь у корупційних схемах? Однозначно. Але все-таки існувала межа таких діянь і червона лінія, за яку ніхто не заходив. Хоч яка, але система стримувань і противаг була.

Тоді працювали правила. Погані чи гарні, але правила. Існували непорушна конструкція влади і професійна конкуренція. Як це не смішно, але саме за часів Кучми існував дієвий соціальний ліфт.

Безумовно, Кучма був продуктом тієї напівкримінальної епохи й уособлював період "дикої капіталізації". Так, можна говорити про те, що саме за влади Кучми народилася олігархічно-кланова система економіки. Напевно, він був її прабатьком. І нинішні господарі життя сформувалися саме в середині 90-х – на початку 2000-х. Приватизація "для своїх", монополізація цілих галузей економіки і система стримувань і противаг у владі ставали тоді запорукою стабільності й давали можливість президенту утримувати "човен від розгойдування". Це все правда. Такі були реалії.

До того ж саме величезний досвід керівника і звірине чуття давали Кучмі змогу вести багатосторонню і різновекторну зовнішню політику – з повним набором інструментів позаблоковості й економічної співпраці з усіма головними стратегічними гравцями. Він реально міг відстоювати інтереси держави і перед Москвою, і перед Вашингтоном, і перед Берліном. І цей фактор не можна недооцінювати. Україну в той відрізок часу реально поважали у світі. Поважали і брали до уваги, незважаючи на слабку економіку і не найсильнішу армію...

І нарешті, якщо ми будемо порівнювати Кучму з будь-яким із його колег, то, безумовно, він був набагато багатогранніший, мав стратегічне мислення і вмів грати політичні багатоходівки. Не дарма кажуть, що Данилич прекрасний гравець у преферанс.

Чи був він демократом у нинішньому розумінні цього слова? Думаю, що якоюсь мірою так, хоча, звісно, Кучма був радше авторитарним керівником, що не терпить більшість сьогоднішніх вольностей. Але за його влади все ж був хоч якийсь лад. Хоч якась дисципліна і відповідальність. "Вулиця" не заправляла балом, а міністри не брали участі в щоденному флешмобі й не "мудрували" в соцмережах.

Хай хто що каже, але в його часи була вертикаль влади, а люди все ж відчували свою захищеність і деяку впевненість у своєму майбутньому. Не покидали тоді країну мільйони наших співвітчизників. І це незважаючи на лихі 90-ті.

До речі, і Delfi підняли б точно у строк. Неможливо уявити, щоб весь чиновницький апарат місяцями не виконував би доручення президента...

...Загалом, це був непростий, неоднозначний і цікавий час. І нам усім ще треба переосмислити багато процесів і дати об'єктивну оцінку президенту Кучмі. Пам'ятаєте, як, покидаючи свій пост, Леонід Данилович сказав пророчі й трохи іронічні слова: "Хочете подивитися на Україну без Кучми? Ви її побачите".

Ось ми і дивимося на нашу країну без президента Кучми вже понад 15 років. І ви знаєте, що не дуже симпатична картина вимальовується. Майдани, революції, втрата територій, повна розруха всередині й абсолютна залежність ззовні. Вулична демократія і безкарність підмінили собою правоохоронну і судову системи, а рівень професіоналізму нинішніх керівників і держчиновників – десь на рівні одеського водопроводу.

А ще Леонід Данилович сказав, що "Україна – не Росія..." Що ж, і в цьому аспекті він мав рацію. Тож я розумію, чому в перші кілька років після того, як Кучма покинув пост президента, на парканах і будинках писали "Вибач, Даниличу" ...

Та й зараз, напевно, багато хто так думає. Адже все пізнається в порівнянні. Так що кожен сам для себе нехай вирішить: "Кучму геть" чи все ж "Вибач, Даниличу".

Джерело: Дмитрий Спивак / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора

Блог відображає винятково думку автора. Редакція не відповідає за зміст і достовірність матеріалів у цьому розділі.