+12 Київ
Знову досить часто почала зустрічатися думка, що Росія не наважиться розв'язати повномасштабну війну з нами, тому що впишеться НАТО, тому що у керівної верхівки Росії рахунки на Заході, ще ми маємо підтримку НАТО, ну і таке інше.
Я найменше хочу зараз когось лякати. Але! Під час підписання Будапештського меморандуму нам теж багато чого говорили і багато чого обіцяли. Але Крим у нас віджали. Незважаючи на висловлюване занепокоєння. І воювати довелося нам один на один, доки всі інші вирішували, що робити.
Ми – не члени НАТО. Ми – буферна зона між Мордором і НАТО. Ширина цієї зони для НАТО не дуже критична. Так, нам допомагають та будуть допомагати. Поки воюємо ми – не вони воюють. Поки вони допомагають нам – ми воюємо краще.
Щодо грошей російської верхівки за кордоном. Усе дуже неоднозначно. Це не зупинило від застосування хімічної зброї в Сирії. А в Сирії, на хвилиночку, воюють, крім усього іншого, й американці. Суть грошей втрачається, якщо їх ніде витрачати. А у зв'язку зі щоразу щільнішою ізоляцією Росії, витрачати їх можна дедалі менше десь у світі. А велика війна – це, насамперед, предмет торгів та переговорів.
Ніхто не забув, що Росія завжди намагається торгуватися з позиції сили? Так от не треба думати, що у них щось суттєво змінилося в головах. Завжди є ймовірність того, що керівництво Росії вирішить, що торгуватися буде вигідніше на руїнах розбомбленого міста в Україні. Для них немає різниці, що це буде: колона техніки, що виходить з Іловайська, або районний центр. І те, і інше – це засіб досягнення мети. Саме про це ми повинні пам'ятати. Брати удар на себе будемо ми. І тримати удар доведеться нам.
А НАТО, підтримка, занепокоєння, заморожені рахунки... Це все буде потім. Як і лінія фронту за іншими кордонами. І поки ми не переможемо, висока ймовірність того, що війна будь-якого моменту постукає саме в наші будинки. Ну, як мінімум, нам тут – неподалік від кордону з Мордором – досі незатишно.
Джерело: Роман Донік / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
