+16 Київ
Добре, ми всі завмерли, але завмерли з надією і навіть вірою. Сенцов, моряки, журналісти, інші заручники повернуться додому, в Україну. Але я про них мовчу, щоб не наврочити.
Я хочу висловити співчуття єдиному персоніфікованому представникові іншого боку обміну. Кирилу Вишинському.
Це ж так очевидно, що він не хотів у Росію. Упирався ногами. Це було абсолютно очевидно, що він вважатиме за краще сидіти вдома, в ідеалі – під домашнім арештом, ходити на допити та інші процедури та чекати, коли розсмокчеться. Він розумів, що не може розсмоктатися, але вважав за краще ризикнути. Він, очевидно, не хотів повторювати ні жалюгідну долю Януковича, ні ганебну долю куди дрібніших псів-утікачів, які дзявкають зараз на федеральних російських каналах у бік своєї колишньої батьківщини.
Хто у нього в Росії? Скабєєва з Кисельовим? Ага, ті ще кореші. Нікого у нього в Росії. У нього всі вдома. І тому він уперто тримався за збереження українського громадянства. І відмовлявся від занесення до "обмінних списків". Адже зрозуміло, що для тих, кого видають, зворотна дорога у країну, яка їх обміняла, закрита на довгі роки. І він не хотів! І його протиснули. В останній момент.
Із нього витиснула, звичайно ж, російська сторона згоду на обмін. Бо там же рідкісна шушваль поїде додому. Якої російська влада, ви здивуєтеся, соромиться. Якій ніхто не буде стелити килимових хідників. Їм потрібен був хтось статусний. З ім'ям (яке вони самі йому здебільшого створили). На тлі решти анонімної російської банди. Хтось такий, за кого вони "боролися", як Україна за своїх, і ось, нарешті, завдяки обміну витягли з бандерівських лап!
Потрібна картинка живої звільненої жертви. Тому протиснули Вишинського. Поїде, куди подітися. Стільки років спільної роботи. Не сволота ж він невдячна. Аж шкода його, чесно-чесно.
Джерело: Елена Рыковцева / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
