+5 Київ
Американський совок і його вождь. У юності я сприймав США як країну вільних гордих людей – повну протилежність навколишньому радянському царству рабства, боягузливості й двоєдумства. Тим паче дико бачити, як на вільній американській землі виникає новий холуйський совок.
У республіканській керівній верхівці встановлені типово радянські традиції: культ особи вождя, змагання в холуйстві перед ним, двоєдумство, готовність змінювати погляди разом із коливаннями лінії партії після вказівок зверху (тобто того самого вождя).
Культ Трампа вже перевершив прославляння "дорогого Леоніда Ілліча" й наблизився до культу Сталіна. Вождь завжди має рацію, і крапка. Хто сумнівається – ворог народу, сперечатися з вождем – ображати країну. Принизливий холуяж трампівської верхівки перед новим "батьком і генієм" має просто непристойний характер. Дорослі випещені дядьки, які нап'яли на голову червоні шапочки з написом про свого начальника "Трамп у всьому мав рацію" – це якась не лише етична, а й естетична позамежна гидота і фальш.
Ситуація навколо Трампа схожа на мандельштамівське:
"А вокруг него сброд тонкошеих вождей,
Он играет услугами полулюдей.
Кто свистит, кто мяучит, кто хнычет,
Он один лишь бабачит и тычет".
Щоправда, хамити й тикати поруч із Трампом дозволено ще Венсу і Маску, але про їхню важливу, якщо не вирішальну роль у новому американському совку напишу окремо.
Хамський наїзд Трампа на Зеленського чимось схожий на конфлікт Сталіна й Тіто. Наприкінці війни югославські керівники несміливо поскаржилися, що радянські військовослужбовці ґвалтують місцевих жінок. Ця скарга зненацька так обурила Сталіна, що стала першим епізодом багаторічного конфлікту. Цікаво, що Сталін звинуватив Тіто, як і Трамп – Зеленського, у невдячності: "Ви не можете не знати, що радянський уряд, попри колосальні жертви і втрати, робить усе можливе й навіть неможливе, щоб допомогти вам… Не можна так ображати армію, яка допомагає вам…"
Тіто раніше сприймали в СРСР як героя. Але варто було тільки Сталіну на нього образитися – й усі радянські керівники почали імітувати ненависть до глави Югославії. Так само й зараз. Варто було Трампу і Венсу напасти на Зеленського – і більшість республіканців, які раніше симпатизували Україні, холуйськи приєдналася до цих нападок.
Радянські традиції відтворюються тепер у трампістському середовищі навіть у деталях. Пам'ятаєте, як у СРСР люди вирізали з фотографій обличчя друзів, оголошених ворогами народу? Так само поводиться й багато республіканців. Сенатор Роджер Вікер одразу після гніву Трампа видалив пост із фотографією, де він тисне руку Зеленському. А сенатор Ліндсі Грем, який розсипав похвали українському президенту, того самого дня його зрікся.
Знайомий політик розповідав мені, що в радника президента з національної безпеки Волца в кабінеті висить український прапор і він усіляко на боці України. Але ось партія, вірніше, її вождь сказав: "Фас", – і Волц накинувся на Зеленського з безглуздими і грубими претензіями. Такі люди, як Волц (а також Рубіо, Круз, Грем, Келлог і багато інших респів), – приклад радянського двоєдумства. Самі вони проти Путіна й у душі за Україну, але публічно підтримують антиукраїнські істерики самозакоханого боса. Так радянські партійні критики засуджували "упадницьке буржуазне мистецтво", а паралельно таємно колекціонували картини й читали напам'ять вірші авторів, яких шельмували.
Республіканська партія стає американським клоном КПРС. Кілька партійних дисидентів іще сидять у Конгресі, але їх напевно вичистять на найближчих праймеріз і більше до виборів не допустять. Інші славословлять товариша Трампа – "організатора й натхненника всіх наших перемог". Раби, жалюгідні раби.
P.S. До речі, у разі зміни кон'юнктури, коли критикувати вождя стане не страшно, а вигідно, партійні раби із задоволенням винесуть його з віртуального Мавзолею, мовляв, "виявився наш батько не батьком, а сукою". Так само, як це зробили їхні радянські попередники.
Джерело: Eidmannews / Telegram
Опубліковано з особистого дозволу автора
