+5 Київ
Іран і Америка: відкладати більше не можна. У шахах настає момент, коли напруга сягає кульмінації, і рішення стає неминучим. Гра має закінчитися – так чи інакше – і хтось повинен зробити хід. Цей хід може бути правильним або помилковим. Але він обов'язково відбудеться.
За 20 років, відколи я покинув професійні шахи, я зрозумів: події у світі часто розвиваються за схожою логікою. Те саме ми бачимо зараз з Іраном: ми вже пройшли кульмінацію багаторічного протистояння між Іраном з одного боку і США, Ізраїлем та їхніми союзниками – з іншого. Статус-кво ніколи не було – була лише ілюзія стабільності, яка приховувала повільну, але невпинну ескалацію. Останнім часом Ізраїль, заручившись мовчазною підтримкою США та Європи, послабив іранську систему ППО і завдав ударів по його проксі в Лівані та Сирії. Ця траєкторія вела або до того, що Іран досягне створення ядерної бомби, або Захід його зупинить. Помилкова ядерна угода часів Обами була спробою лише на деякий час зупинити годинник, але вона не змінила цілей жодної зі сторін. А в шахах немає тайм-аутів. Хтось обов'язково мав спробувати поставити крапку.
Тепер це зробив Дональд Трамп, тим самим продемонструвавши, що його передвиборчі заяви про "президента миру" були лише порожніми словами. У суботу ввечері США завдали ударів по основних ядерних об'єктах Ірану у Фордо, Натанзі й Ісфахані.
Майже щодо всіх питань я виступаю проти Трампа – за суттю, символікою та стилем. Я цього не приховую. Проте кожен конкретний крок я оцінюю за його змістом. І я не один: навіть конгресмен Адам Кінзінгер – лауреат премії RDI за демократію, який не має симпатій до президента, – назвав ці удари "правильним рішенням".
Я закликаю всіх оцінювати ситуацію зважено й об'єктивно. Якби ви засудили цей удар, якби його ініціював Обама – що ж, ваше право. Але якщо у глибині душі розумієте, що не стали б – тоді не варто засуджувати і зараз.
Гадаю, ви вже зрозуміли, що я підтримую рішення Трампа знищити ядерну програму Ірану. Я розумію спокусу порівняти це з Іраком 2003 року, але це інші операції, інші країни, інші президенти. Є й інші історичні аналогії, котрі ведуть до інших висновків. Ізраїль уже двічі знищував зародкові ядерні програми своїх ворогів – в Іраку (1981) та Сирії (2007). Ці удари не призвели до затяжних воєн – вони запобігли потенційно катастрофічним конфліктам. Громадянська війна в Сирії й так була кривавою, коли у диктатора було хімічне озброєння та бочкові бомби – уявіть, якби в Асада була ядерна бомба. На цьому етапі я не бачу затяжної війни між США та Ісламською Республікою. Знищення головних ядерних об'єктів Ірану цілком може привести до швидкого завершення кризи.
Щодо реакції всередині США – називати кожне серйозне рішення президента "конституційною кризою", якщо воно вам не подобається – це політична легковажність. Переконаний, що справжні кризи конституції під час цієї каденції ще попереду. Тож зберігаймо порох сухим.
Звісно, у мене небагато довіри до цієї адміністрації, яку можна порівняти з цирковим фургоном. Піта Гегсета не можна сприймати серйозно як міністра оборони, а Трамп, схоже, вже не довіряє навіть директорці національної розвідки Тулсі Габбард. Тому, хоча саме рішення я вважаю правильним, у мене немає впевненості в тому, як саме його ухвалять. І я боюся, як ця некомпетентна команда впорається з наслідками. Не варто забувати, що ворог теж має право на відповідь – і Іран неодмінно відреагує. Хотілося б, щоб у цей момент країною керували надійніші люди.
Можна сперечатися, чи здатен Дональд Трамп ефективно впоратися із цією ескалацією. Можна дискутувати щодо надмірного розширення президентських повноважень. Але ми вже там, де ми є, і дії Трампа мало чим відрізняються від ударів по Іраку та Ємену, здійснених Обамою і Байденом. Якщо ви проти ударів по Ірану – чудово. Але обґрунтовуйте це з погляду політики, а не демократії. Твердження, що дії Трампа продиктовані авторитаризмом (як заявила оглядачка Рут Бен-Ґіат), чи що вони незаконні і є підставою для імпічменту (як сказали AOC і Рашіда Тлайб), можуть мати надмірно політизований вигляд для американців, які пам'ятають, що ворожнеча між США та Іраном почалася задовго до січня цього року, і що такі дії здійснювали й попередні президенти. Такі заяви підривають довіру до справжніх протестів проти беззаперечно поганої поведінки Трампа всередині країни і роблять опозицію несерйозною в очах широкого загалу.
Коли ви робите хід у момент кульмінації партії, ви не завжди знаєте, чи переможете. Результат інтервенції Трампа в Ірані поки що невідомий. Якщо він попросить більше ресурсів для масштабнішої війни – тоді так, Конгрес має втрутитися. Але ми ще не там, і не факт, що туди потрапимо. Культура швидкого осуду в X не сприяє терпінню і зваженому аналізу фактів. Але в реальному світі – особливо у воєнний час – саме це і є головними чеснотами.
Джерело: The Next Move
