+20 Київ
Польська журналістка якось під час інтерв'ю сказала мені, що коли готувалася до поїздки в Україну, трохи почитала про наші міста і Харків уявляла сірим, індустріальним. Вона очікувала, що тут мало не в центрі міста димлять величезні виробництва.
Питаю: "Ти що, радянську енциклопедію читала?"
Посміялися.
Харків насправді дуже сучасний. У нашому місті, якщо не помиляюся, близько 100 вишів. Молодь завжди була візитною карткою Харкова. До великої війни він був різноколірний, яскравий, усміхнений. Так, у нас багато заводів. Але, мені здається, настрій міста задають не вони, а вуличні фестивалі й театральні прем'єри, джазові концерти й мистецькі виставки. А ще ті крихітні кав'ярні, де бородатий бариста завжди знає, як приготувати твій улюблений капучино. Навіть якщо ти раніше заходив туди лише пару разів.
У цьому і є головний секрет. Коли мене питають, чим такий особливий Харків і "чого ви всі його так обожнюєте", я кажу: "Розумієш, з одного боку, він величезний, з іншого – піди пройдися садом Шевченка, задовбешся здоровкатися".
Харків – це свої люди. Кажу вам, якщо в якомусь чатику мікрорайонному спитати, чи може хтось швиденько дістати портативний адронний колайдер, бо треба на "нуль", – знайдуть за пів години.
На жаль, за останні два з половиною роки ми багато чого втратили. Зруйнували орки, знищили, понівечили. Будинки, парки, долі, життя.
Але саме тому нас і називають незламними. Бо попри всі жахіття, ми є. Ми тут.
Стоїмо. Працюємо. Волонтеримо.
Живемо, не дивлячись на постійні обстріли. Видаємо книжки, ставимо вистави та їдемо на дачу на саморобному поромі, бо міст підірваний. Але ж треба огірки позбирати, тю!
Із днюхою тебе, моє місто-герой, місто-фортеця. Тобі сьогодні 370 рочків. Хоча я впевнена, що останні три з них повинні рахуватися за 10 кожний.
Сьогодні в Україні святкують День державного прапора. Хай над нашим містом завжди розвівається тільки жовто-блакитний.
Тому що хер їм, а не Харків.
Джерело: Анна Гин / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
