0 Київ
Як живе Харків після масованого ракетного обстрілу в п’ятницю.
Переважно в темряві. Хоча за все місто не впевнена, кажуть, у деяких районах мешкають щасливчики, яким узагалі не вимикають ні світло, ні воду, ні зв'язок. Брешуть, мабуть.
У мене, як завжди, джекпот – нічого немає по вісім годин на добу. Цивілізацію врубають і вирубають рандомно, вгадати, у яку мить це станеться, неможливо. Особливо бадьорить, коли ти в ліфті. У домовому чатику турботливо попереджають, що не можна користуватися зараз ліфтами: "Застрягнете – і капець!" Це точно пишуть мешканці перших поверхів, бо вони гадки не мають, що справжній капець – то жити на 17-му і тричі на день вигулювати собаку. Від постійної крепатури я вже трохи кульгаю. Якщо бачите в Харкові кульгавих людей, то це ми – ваші сусіди з верхніх поверхів, володарі прекрасних краєвидів із вікна, хай їм грець. Так що, коли ліфт працює, я в нього сідаю. І молюся.
Ще з кумедного. Коли зв'язок вирубають, по вулицях тепер їздить поліцейська автівка і в гучномовець повідомляє про повітряну тривогу. Суворі такі: "Негайно пройдіть у найближче укриття!" У нас по району вже гуляє легенда про бабцю, яка зупинила ту автівку і спитала у хлопців, де є те найближче укриття. Кажуть, поліціянти розгубилися. Бо до метро бабчиними кроками хвилин 30, до відбою якраз дочухає, а більше поруч нічого й нема.
Я не сварюся, я посміхаюся. Люблю своє місто.
Учора захожу в зоомагазин по корм Кірі, там суцільна темрява, і такі світлячки снують туди-сюди. Це покупці з ліхтариками. І хлопець-продавець диригує: "Ліворуч для котів. Далі. Ще далі. Ні, не туди, там хом'як!" Ну смішно ж. А може, ми просто плакати вже втомилися.
P.S. Коли з’явиться цей допис, то означатиме, що нам дали світло. Хоча ні – "електрику", бо світло в нас ніколи не зникає.
Джерело: Анна Гин / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
