0 Київ
Якщо ви тільки прокинулися і ще не читали новин, то буду поганим вісником: у Харкові знову була важка ніч. Відразу скажу: усі живі. Але поранених багато.
Три російські авіабомби вдарили по місту. Дві – у центр, одна – на Салтівці – просто у 12-поверхівку.
Наскрізна дірка на першому поверсі. Я була там щойно, це поруч, іти п'ять хвилин перевальцем. Картина у дворі традиційна – надувний намет із чаєм, екскаватори, комунальники, перелякані люди біля під'їздів. Така мізансцена для Харкова вже давно стала буденною. І це жахливо.
Офіційно повідомляють про 25 постраждалих, серед них тримісячний малюк. Ната, моя подруга, рано-вранці відписалася: "Все, завали розібрали". Вони з Ігорем у рятувальному загоні.
Хай що сьогодні вигадають російські пропагандисти про чергове "знищення бази НАТО" у спальному районі Харкова, скажу одразу: у радіусі кількох кілометрів немає нічого військового. Розбита (ще навесні 2022-го) моя школа, пара забитих дитячих садків, магазинчики й житлові будинки. Все.
Знаю, повторювати це давно безглуздо – свої й так розуміють, вороги не чують, стурбований світ зайнятий своїми справами, так.
Але все ж таки це треба говорити. Щоразу. Бо це – убивство мирних людей, геноцид українців, кремлівський тероризм у чистому вигляді.
Кожного адепта фрази "це не наша війна" хочу попросити уявити на секунду: третя година ночі, у ваш спальний район, у звичайний житловий будинок, де сплять сім'ї з дітьми, прилітає 500-кілограмова авіабомба...
Ця, до речі, летіла дуже низько, із диким свистом. Її пів району чуло.
І що ти встигнеш зробити? Нічого. Навіть помолитися не встигнеш.
Мене годину тому одне європейське видавництво запитувало: "А чи була тривога?"
Блін, не бісіть. У Харкові це взагалі питання не принципове – була, не була.
Будь-якого харків'янина спіймай на вулиці й запитай: "Зараз тривога чи відбій?" Він почне часто моргати, міркуючи.
Сотні разів спостерігала ситуацію, коли люди підходять до закритої пошти (її закривають через тривогу) і починають гарячково лазити в телефонах, перемовляючись:
– То ж відбій начебто був.
– Та ні, то по балістиці, по РСЗВ відбою не було.
– Начебто Shahed оголошували.
Типовий діалог у Ха.
У нас постійно тривога. Вона – як білий шум. І навіть якщо ти в цій какофонії вловив "відбій", то за три хвилини знову заволає сирена.
Я б узагалі попросила офіційних осіб міста відмовитися від фрази "не нехтуйте сигналами повітряної тривоги". Вона не має сенсу. Або ось ці оголошення в супермаркетах "негайно пройдіть в укриття". У які, нахрін, укриття? Де вони?
Вибачте за емоції.
Просто це нечесно, це вводить світ в оману. Світ думає: "Ох, ці дивні харків'яни самі винні, ігнорують повітряну тривогу, тому гинуть".
Але це не так. Бляха, це зовсім не так!
Ракета з Бєлгорода до Харкова летить хвилину. Авіабомба – дві. Максимум, що ми можемо зробити, – це відійти від вікон, які зараз розлетяться до чортової матері через вибухову хвилю.
Потрібно так і вимовляти в ретранслятори: "Увага, харків'яни, відійдіть від скла". Це буде набагато чесніше, ніж "пройдіть в укриття".
П.С. Уранці на подвір'ї, за 100 м від удару авіабомби, чоловік відкрив віконниці свого овочевого кіоску. Відкрив за розкладом, о 8.00.
– Скільки за помідори?
– Якщо ви із цього будинку, то беріть задарма.
Харків, 8 листопада 2024-го.
Джерело: Анна Гин / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
