+4 Київ
Я, звичайно, підтримую відмову ЗМІ ("Дождь", "Эхо", "Коммерсант", "Знак", "Право" і РБК) від спілкування з депутатами, які вчиняють і схвалюють сексуальне насильство. Це і є те саме повернення до норми, якого нам так не вистачає.
Але ця відмова відбувається занадто пізно. Нагадаю тільки один приклад. Весна 2014 року. Жириновський в Думі наказує своєму охоронцеві під камери ґвалтувати вагітну журналістку "РИА Новости". "Я скажу, а ти підбігаєш і починаєш її жорстко ґвалтувати. Христос воскрес!"
Ось тоді, чотири роки тому, у нас, можливо, ще був шанс зупинитися й зупинити. Утім, можна згадати й більш давні приклади: той самий Жириновський адже далеко не вперше "розважався" таким.
Але тоді ще здавалося, що гаразд, адже депутат, зрозуміти і пробачити. Ні розуміти, ні прощати таке не можна. Бо далі починається сніжний ком слуцьких і комісій з етики: норму втрачено.
Як її втрачено в безлічі інших випадків. Що, в Думі в нас є тільки ґвалтівники? Там вистачає і інших статей Кримінального кодексу. Що, ми хоч раз проявили солідарність, дотискаючи чергового негідника? Хоч тих, хто проголосував проти дітей-сиріт? Нормальна ситуація – починати кожну прес-конференцію з питання про загиблих дітей.
Це стосується, звичайно, не лише журналістів. Якби на Красну площу 1968 року вийшли не тільки сім осіб – нинішні кілька ЗМІ, якби проти війни з Україною виступило не тільки четверо депутатів... Я дуже радий, що у ЗМІ знайшлися люди, які ще можуть протистояти насильникам. Але таких людей мало. Агентства, федеральні телеканали – вони мовчать, і Дума "не помітить утрати бійця".
Ми спохоплюємось занадто пізно, проте добре, що є ще ті люди, які можуть схаменутися. Одного разу саме їхня поведінка стане нормою. Ось тільки чекати нам цього доведеться довго. У Росії взагалі, як відомо, потрібно жити довго.
Джерело: Дмитрий Гудков / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
