-3 Київ
Росія несподівано для багатьох зробила кроки назустріч Білорусі в нафтовому спорі. Спочатку до Мінська на зустріч із Лукашенком прилетів керівник "Роснефти" Ігор Сєчин. Про результати розмови ЗМІ не повідомляли. Минуло буквально два дні, і сяючий від радості Лукашенко повідомив, що йому зателефонував Путін і запропонував компроміс для виходу зі стану нафтової війни. За версією президента Білорусі, РФ має намір компенсувати ймовірні втрати від нафтового маневру ($300 млн) і відновити подання сировини на білоруські НПЗ. За версією російських джерел, ідеться всього лише про зниження премії російським нафтовим компаніям. Проте і в Мінську, і в Москві одностайно кажуть, що питання зрушилося з мертвої точки і тривають переговори. Водночас Лукашенко оперативно перерахував суму ймовірних втрат від податкового маневру із $300 млн до $420 млн, і вже цю суму озвучуватимуть як білоруську претензію.
Чи погодиться Росія на компроміс? Найімовірніше, так. І на те є не одна, а цілі чотири причини, які лежать на поверхні.
1. Транзит.
Російська Федерація має можливості обійти білоруську ділянку "Дружби". Але всі вони значно дорожчі, навіть якщо користуватися трубопровідною мережею "Транснефти" на російській території. Підрахунок різниці в цінах на транзит, аналіз невигідних для Білорусі умов ціноутворення ставить під питання саме існування "російської нафтової дотації", оскільки вирівнювання вартості транзиту хоча б до рівня внутрішньоросійських цін на експортних напрямках призводить до "обнулення" рахунків: білоруський виграш на ціні закупівлі нафти приблизно дорівнює російській вигоді від дешевого транзиту. Вихід хоча б на польські ціни за прокачування сировини може дати Мінську вже право говорити про фінансування російської економіки. Про це детально із цифрами.
2. Пастка, яку Росія створила собі сама.
Захищаючи кума Путіна Медведчука та його нафтовий бізнес в Україні, Кремль наклав заборону на постачання нафтопродуктів у Білорусь (частину з них не залежні від Медведчука українські трейдери везли в Україну). Але якщо немає нафти – немає нафтопродуктів для російських мереж АЗС на білоруській території. Завезти з РФ не можна. Можна завезти з ЄС, але туди треба спочатку доправити нафту (що дорого – див. п. 1), а далі завезти паливо на територію ЄАЕС. А це ввізні мита, які йдуть у білоруський бюджет.
3. Ціна нафти Urals і недоотриманий прибуток російськими експортерами.
Білорусь – це від 7% до 10% російського експорту сирої нафти марки Urals. Якщо немає покупця, маємо ситуацію перевищення пропозиції над попитом. І російська нафта дешевшає щодо цін на марку Brent. Російські компанії-експортери недоотримують прибуток у розмірі від $27 млн на день (!) і більше. Упродовж 57 днів "нафтової війни" вони вже втратили не менше ніж $1,35 млрд. Це більше, ніж виграш російського бюджету від нафтового маневру. А віз і нині там. Цю тезу підтверджує дивовижна динаміка. Ще 18 лютого, до візиту Сєчина в Мінськ, різниця становила $5,5, а ось після розмов про компроміс різниця почала падати і сьогодні вранці вже знизилася до $2,5.
4. Політика.
Інтеграційна тема в Білорусі вже з початку нульових дістала назву "нафта в обмін на поцілунки", або "гасла в обмін на гроші". Тобто Білорусь говорила про інтеграцію лише завдяки можливості отримання дешевих енергоносіїв. У цьому вбачала звичайну угоду купівлі-продажу: якщо вам для внутрішнього користування необхідно потішити своє его наявністю союзників – платіть. Інших резонів великою мірою немає. Якщо з формули прибрати складник "нафта" – зникають і "поцілунки".
Тому питання нафтової війни лежить у сфері політики, а не економіки. І тому тему Путін обговорює на Раді безпеки РФ, у якій немає жодного нафтовика, але є всі силовики, включно з керівником СЗР. І тому компроміс щодо нафти буде, але Білорусі розслаблятися не варто.
Джерело: Ігар Тышкевіч / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
