+5 Київ
Не остання спроба купити Трампа, або кілька слів про переговори на Алясці.
В українському інформаційному полі активно обговорюють тему зустрічі Путіна й Трампа. До того ж основний вектор – про ймовірні контури мирного процесу й імовірні вимоги поступок. Під це відбувається розігрів суспільної думки. За цією самою логікою, якщо зважати на офіційні повідомлення, працюють МЗС і ОП. Тему війни справді обговорюватимуть. Але багато в чому вона буде похідною від іншого обговорення, від інших питань, які, на думку Трампа, становлять для США "стратегічний інтерес".
Дивні висновки? Можливо. Але погляньмо на склад російської делегації. Процитую повідомлення МЗС РФ: "Склад учасників уже визначили: міністр закордонних справ Сергій Лавров, помічник президента із зовнішньої політики Юрій Ушаков, міністр оборони Андрій Бєлоусов, міністр фінансів Антон Силуанов і спеціальний представник президента з інвестиційно-економічного співробітництва з іноземними країнами Кирило Дмитрієв".
Тепер дивимося за персоналіями:
Лавров – можливо, війна. Але радше тут ідеться про питання геополітичного позиціювання РФ. Про трикутник США – КНР – РФ. Та й про російську присутність (або вплив) у низці країн, які становлять інтерес для Трампа.
Ушаков – людина, котра реально керує зовнішньою політикою Росії й визначає її стратегічні межі. Стратегія РФ теж не лише про російсько-українську війну. Кремль хоче більшого.
Міністр оборони Бєлоусов – тут можна говорити про питання війни. А також про російський шантаж розміщенням ядерної зброї у третіх країнах, поновлення консультацій щодо нового договору про РСМД.
Міністр фінансів РФ – точно не тільки про війну. Зокрема, питання нафтогазового, продовольчого експорту. А також кураторство фінансових програм у третіх країнах. Це окрім, власне, традиційної сфери відповідальності міністерства фінансів. У нашому випадку це може бути ще про роботу санкційних механізмів. Точніше, ослаблення важливих для Росії.
Дмитрієв. Тут уже точно не про війну, а про "біг б'ютіфул ділз" із Трампом. Тут Арктика (яка вкрай важлива для США у стратегічній перспективі), тут питання спільного розроблення й видобування ресурсів (а це тактичні питання зменшення залежності від КНР) і той самий нафтогаз. Точніше, спільна торгівля російським газом і нафтою на ринках третіх країн.
Відповідно, підхід Росії не впиратиметься в питання "лінії фронту" й не виставлятиме питання поступок щодо українського питання на перший план. Путін тиснутиме на раціоналізм, імовірну вигоду й утрачену вигоду. Фактично логіка дій Кремля – запропонувати Трампу можливість заробити зараз (нафту й газ), заробляти в найближчому майбутньому (ресурси, включно з рідкісноземельними елементами і ядерною енергетикою), заробляти в майбутньому, обмежуючи можливості Китаю (Арктика, ті самі ресурси).
І лише після цього як "проблему", яка заважає почати робити гроші (так, Росія цілком може використати риторику Трампа) вказуватимуть чинник війни.
Де може бути довготривале рішення, яке передбачає вихід на підписання якогось фінального документа. Але це малоймовірно, оскільки РФ хоче надто багато, а масштабні поступки з боку США викличуть запитання насамперед у союзників і партнерів.
Тому Росія сконцентрується на іншому підході – на дорожній карті. Де є, імовірно, початкове заморожування (те саме перемир'я) і далі тривалий переговорний процес без гарантованого результату (згадаймо "Нормандську четвірку" і ТКГ). Тут, до речі, як переговорник знову з'явиться згадуваний нещодавно Дмитро Козак. Ще б пак – одне вкидання в європейські медіа призвело до того, що навіть українські журналісти з усією серйозністю почали обговорювати цього персонажа з погляду "фронди в елітах" і подавати його ледь не "голубом миру". Хочу нагадати, як цей "голуб" досить успішно крутив зустрічами ТКГ й інших форматів, не даючи зрушити з мертвої точки в мінському процесі й водночас подаючи саме Україну "незговірливим партнером" в особі частини європейських еліт.
Тому, на мою думку, Росія не поспішатиме. Спочатку запропонує нібито перемир'я (наприклад, "перемир'я в повітрі"). Навіть заявляючи про щось на кшталт "одностороннього мораторію". Ненадовго і з розмитими формулюваннями, залишаючи за собою можливість ударів по регіонах, які вважає "прифронтовими" (а це і Дніпро, Запоріжжя, Херсон, навіть Чернігів). Фільчина грамота, але Трампу може сподобатися. А отже, можна порушити питання про поступки у відповідь. У санкційних режимах.
Якщо ж США наполягатимуть на більшому, Путін, обурившись, запропонує зупинитися на місячному перемир'ї. Але тільки після зустрічі із Зеленським. І обговорення додаткових питань. За свою згоду на "перемир'я" РФ попросить великих поступок із боку США. А реального перемир'я може не бути – будь-які переговори можна зірвати, спровокувавши свого візаві.
Отже, тактика Путіна – тягнути час і заміряти ймовірну глибину поступок із боку США. І якщо доведеться виходити на якийсь аналог мирного процесу – іти шляхом саме заморожування.
Чи підуть на це США? Проблема в тому, що Трамп дуже хоче домовитися з Путіним. Через нав'язливі ідеї про "біг б'ютіфул діл" і через швидку зустріч із Сі. Для нього це дуже важливо. Відсутність угоди або потреба просити КНР допомогти в завершенні російсько-української війни – це вже не "мейк США грейт егейн". Адже тоді Китай матиме трохи потужніший вигляд. Водночас залучити всі обіцяні механізми (як, наприклад, драконівське мито стосовно торговельних партнерів РФ) він не може собі дозволити. Принаймні до саміту США – КНР.
Які альтернативи? Основний чинник – чи побачить Трамп, що ним просто крутять як хочуть. Якщо так, образиться. Але не відкине ідеї повернутися до розмови з Путіним трохи згодом.
Другий варіант – демонстрація неможливості реалізації пропозицій, висловлених за треком Дмитрієва, найближчим часом. Тут питання впирається в якісну аналітику й матеріали, які мала б готувати Україна і надати як США, так і своїм європейським партнерам. Останнім насамперед, щоб сформувати єдину тезову конструкцію комунікації з Трампом.
Третій – не заперечувати ідей американського президента, але бути готовим довести нікчемність російських гарантій руху в бік мирного процесу.
Але найголовніше – намагатися знайти й запропонувати США вигоду. Адже, пригадаймо, навіть угоду про ресурси начебто підписали. А далі? Я інформації про відпрацювання цього треку не бачив. Але, окрім цього, є питання чорноморського регіону й міжнародної логістики (де нашими партнерами можуть бути Туреччина, Азербайджан, Вірменія й навіть Індія – країни, які цікаві Трампу). Але тут уже питання навіть не у відсутності інформації, а радше у браку дій. Можна оживити діалог про регіональну систему безпеки. Це вже з нашими східноєвропейськими партнерами. І це вкладається у привабливу для еліт США ідею "Міжмор'я". Але тут також проривів не було.
На цьому тлі Дмитрієв працює не покладаючи рук.
Є час активізувати роботу й українській стороні. Можливостей і партнерів, яких чують у Вашингтоні, досить.
Джерело: Ігар Тышкевіч / Facebook
Опубліковано з особистого дозволу автора
