ГОРДОН
 
 
Наталя Каплан

Двоюрідна сестра українського кінорежисера Олега Сенцова, журналістка.

Я не бачила Україну частиною Росії, але дивилася на неї зверхньо. Напевно, це була та сама російська імперськість, за яку мені дуже соромно

Цей матеріал можна прочитати і російською мовою

Про незалежність України – з особистої точки зору (зізнання росіянки).

Я частенько бувала в Україні, і для мене вона відокремилася від "совка" не у 90-ті (я тоді ще дитиною була і взагалі ніхріна в цьому не розуміла, та й не намагалася зрозуміти), а у 2014-му.

Останній раз до Майдану я була в Києві, здається, у 2009-му або в 2010 році. І у 2013 році у Криму.

Так ось, у мій останній домайданний приїзд до Києва я була... ну, загалом, мені дуже соромно за мою тодішню поведінку. Українську мову я вважала смішною і безглуздою. А головне, я не розуміла, навіщо перекручують російські імена. Володимир, Олексiй і таке інше. Я називала своїх друзів-українців хохлами. Щоправда, і вони нас інакше, як кацапами і москалями, не називали. Але ми тоді не ображалися, і я досі не знаю, чи ображалися українці. Я досі не попросила за це вибачення.

Я порівнювала Київ із Москвою, і Київ програвав. Але я порівнювала тільки з точки зору технічної оснащеності, не беручи до уваги людей.

Коли мене відвели до пам'ятника Голодомору, я обурювалася, адже не тільки в Україні був голодомор – мій рідний Урал теж морили, і там був страшний голод, який застали і мої родичі, але пам'ятників там немає. Коротше, я все перетягувала на себе. А найбільше мене обурював факт, що гривня дорожча за рубль. От якого хріна ж?

Це та сама російська імперськість? Мабуть. Хоча і ніколи не бачила Україну частиною Росії, для мене це з дитинства була інша країна. Країна, на яку я дивилася зверхньо, але все-таки незалежна. Коли у Крим прийшли "зелені чоловічки", я все-таки різко була проти істерії "кримнаш". А це була істерія! По-іншому і назвати складно. За кримським питанням я винюхувала своїх, обережно ставлячи запитання колегам, друзям, таксистам, перукарям і взагалі всім.

Потім я приїхала до Києва вже восени 2014 року. І ось тут у мене стався перелом мозку. У нас же теж були протести, була Болотна, ми і в плані протестів хохлів випередили. Але чого ми досягли? А вони домоглися. Я більше не називала українців хохлами, просто язик не повертався, навіть жартома, зовсім по-іншому стала відноситися до української мови.

Я пам'ятаю, як сиділа в офісі з людьми, які сиділи на телефоні і шукали по всьому світу каски для добровольців на Донбасі. Я пам'ятаю, як збирали допомогу для переселенців. Я пам'ятаю, як підлітки просили на дорогах гроші на фарбу, щоб пофарбувати паркани. Я пам'ятаю "Межигір'я", де збирали дані про корупцію Яника. Я, бл...ть, знаю, скільки зібрала тоді Україна для тоді ще мало кому відомого Сенцова. Було відчуття, що кожен українець чимось зайнятий для своєї країни, адже держави як такої ще не було.

І я зрозуміла, що росіянам такого ніколи не досягти. Опозиція сереться між собою вже багато років, але ці срачі її ні на йоту не відокремили від диктатури. А Україна змогла. І я пишаюся цією країною і дуже вдячна факту, що я тут, і мене прийняли, незважаючи на початок тексту.

Джерело: Наталія Каплан / Facebook

Опубліковано з особистого дозволу автора

Блог відображає виключно точку зору автора. Редакція не несе жодної відповідальності за зміст та достовірність матеріалів у цьому розділі.

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

КОМЕНТАРІ:

 
Заборонені нецензурна лексика, образи, розпалювання міжнаціональної та релігійної ворожнечі і заклики до насильства.
 
Залишилось символів: 1000
МАТЕРІАЛИ ЗА ТЕМОЮ
 
 
 
 

Натисніть «Подобається», щоб читати
Gordonua.com в Facebook

Я вже читаю Gordonua в Facebook

 
 

Свіжі блоги