ГОРДОН
 
 
Павло Казарін

Журналіст, оглядач проекту "Крим.Реалії" та ведучий телеканала ICTV.

У травні збігає строк блокування російських соцмереж. Для когось неможливість доступу до них – персональна жертва війни. Але багатьом пощастило менше

Цей матеріал можна прочитати і російською мовою

Російські інтернет-ресурси були заблоковані в Україні у травні 2017 року. Президентський указ зобов'язував провайдерів закрити доступ до сервісів "ВКонтакте", Mail.Ru, "Яндексу" та "Одноклассников". На той момент ці російські сайти займали третю, четверту, п’яту і дев’яту сходинки рейтингу найпопулярніших ресурсів в Україні.

Утім, "бан" для "Яндекса" продовжили на три роки ще у 2019 році. Долю цього ресурсу тепер вирішуватимуть у Києві лише у 2022-му. А ось термін обмежень для трьох інших російських компаній ніхто поки що не продовжував. І чим ближче травень 2020-го, тим ближче суперечки про те, де ставити кому у фразі "забороняти не можна дозволяти".

Можна припустити, що лінія розлому буде нам добре знайома. І якщо відразу вивести за дужки адвокатів Москви, то інші розділяться на тих, хто готовий миритися з державним утручанням у приватне життя, і тих, хто його не сприймає.

Я пам'ятаю дискусію трирічної давнини. Противники заборони говорили про те, що громадянин України сам вільний вибирати собі сайти та соцмережі. Що громадянську свідомість не виховують директивами. Що санкції неефективні. А ще я часто чув фразу: "Замість того щоб забороняти – створюйте альтернативи".

Особисто мені в усій історії із забороною російських інтернет-компаній здаються важливими дві речі.

По-перше, заборона російських сервісів мало чим відрізняється від заборони російським зіркам виступати в Україні. Уже доводилося писати, що умовний Кіркоров був здатний двічі на рік зібрати в чотирьох українських містах-мільйонниках концертні зали. Харків, Одеса, Київ і Дніпро сумарно могли забезпечити російському артисту вісім виступів. З урахуванням, що середній гонорар виконавця його рівня коливається близько $15 тисяч, то річні втрати від заборони гастролей – це $120 тисяч. Трирічна заборона в'їзду на територію України для артиста рівноцінна $360 тисячам збитку. Саме стільки російські топзірки втрачають через те, що дають концерти у Криму.

Уся ця історія – вона не про цензуру, а про бізнес. Санкції інструментальні, їхнє завдання – виконувати роль батога і пряника. Коли недотримання українських законів загрожує для фізичної та юридичної особи втратою українського ринку, місткість якого досить велика, щоб вихід із нього спричиняв відчутні фінансові втрати. І в цьому сенсі немає ніякої принципової різниці між виконавцем популярних шлягерів і великою інтернет-компанією.

Російські соціальні мережі та поштові сервіси – це ще й бізнес. Одне з його завдань – отримання прибутку, і обмеження доступу на український ринок виконує роль "батога" для тих, хто порушує національне законодавство. Скорочує прибуток і зменшує дохід.

По-друге, застереження про те, що отримання прибутку – це лише одне із завдань російських інтернет-компаній – не випадкове. У 2017 році вийшла книга "Битва за Рунет". Її автори – Андрій Солдатов та Ірина Бороган – дуже докладно описують, як саме російські спецслужби встановлювали контроль над російським сегментом інтернету. У книзі розказано про те, як ФСБ домагалася лояльності з боку власників найбільших платформ, як розроблялося програмне забезпечення для стеження і контролю. Як ухвалювалися закони, які знищують анонімність і дають спецслужбам доступ до особистих даних користувачів.

Автори книги пишуть про те, що російське керівництво переконане, ніби все у світі, включаючи інтернет, має ієрархічну вертикальну структуру. А тому слова Путіна про те, що "інтернет виник як проєкт ЦРУ", лише відображають його власну картину світу. І в межах цього підходу Кремль відбудовував суверенний простір Рунету – підзвітний і підконтрольний державі. "Битва за Рунет" – це найкраще пояснення того, чому український сегмент інтернету має бути максимально далеким від російського.

Російські інтернет-компанії, на відміну від своїх західних аналогів, залишаються продуктом російської політики. Яка має мало спільного з безпекою та стійкістю України. І за останні три роки не сталося нічого, що могло б служити аргументом на користь миролюбності Москви. Незмінюваність її керівництва гарантує спадкоємність підходів щодо нашої країни. Але саме ця незмінність її політики має знаходити дзеркальне відображення в наступності підходів Києва. Яким би не було прізвище українського президента.

І всі міркування про те, що обмеження б'ють по комфорту українського користувача, викликають у мене щиру радість. Просто тому, що війна завжди б'є по комфорту. І якщо чийсь простір персональної жертви зводиться до неможливості доступу до російських соцмереж – за людей варто порадіти. Багатьом пощастило набагато менше.

Джерело: "Крим.Реалії"

Опубліковано з особистого дозволу автора

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

КОМЕНТАРІ:

 
Заборонені нецензурна лексика, образи, розпалювання міжнаціональної та релігійної ворожнечі і заклики до насильства.
 
Залишилось символів: 1000
МАТЕРІАЛИ ЗА ТЕМОЮ
 
 
 
 

Натисніть «Подобається», щоб читати
Gordonua.com в Facebook

Я вже читаю Gordonua в Facebook

 
 

Свіжі блоги